Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 390

До ст. 1434 ряд. 5 знизу: Конспект Шебеші, що він мав говорити с приводу наступу турків на Семигород:

Підчас неприсутности нашого пана хочуть Турки конче завоювати Єне. Нехай пішлють якусь поміч, хочби навіть тільки тисячу козаків-аби тільки чутка про се пішла.

“З огляду що тіга темешварського баші виговорився перед моїм чоловіком про їх намір захопити Єне, то союз заключений моїм паном з гетьманом вимагав би, щоб було післано козаків, хочби 2 тис., аби то між люде пішло, поки прийде поміч з нашого війська. Бо вони (Турки) мають на поготові артілєрію і припас і чекають тільки кінця байрама, на найближчий новий місяць рушать безумовно”.

Наступають ріжні звістки з Ракоцієвої кватири, про погоню Поляків, потім:

“До Казимира прибув татарський посол, що хан не може прибути до нього, бо се дуже далеко, треба перейти великий степ, тому нехай (Поляки) зійдуться під Камінцем і там порозуміються. Союз з Поляками він (хан) заховує, і коли вони туди не можуть прийти, то баші зроблять діверсію на Семигород.

“І про се треба говорити з Виговським: коли Татари не зважаться розірвати з козаками-з огляду що у них єсть твердий намір обсадити Єне, що ми маємо думати, чи вони (козаки) нам поможуть?” (Листок писаний рукою Шебеші між його записками- Моnum Hung. XXIII ч. 313).

До ст. 1460. От се оповіданнє Янчиньского: “Війська наші сходилися, з фронта наступав на неприятеля гетьман з Любомірским, праве крило шарпав Чарнєцкий, ліве Сапіга з Литовцями, а з тилу-казали-йде найясн. король. Так прийшли під Жовкву. Тут (Ракоцій) поставив на переді Угрів, Валахів, Волохів, Семенів, а ззаду козаків аби стерегли вози: було тих возів іще не мало, і він хотів їх перевезти через болота. Але Чернєцкий, піславши 4 хоругви примусив неприятеля спішно перейти болото, погубивши богато возів. Вони рушали відти на Куликів-де багнисті луки, і козаки, покладаючись на се стали ділити між собою здобичу, але Чарнєцкий зараз вислав 4 хоругви й їх стурбував. Сі 4 хоругви вже мали побіду в руках, але козаки поправившись несподівано поновили наступ, і ті мусіли відступати. Чарнєцкий вислав в поміч ще 4, але й сполучившися разом вони неспроможні були витримати силу козацьку і їх розмах і почали мішатися, аж патер Ястршемский, єзуїт, крикнув до них, аби спамятали предківську відвагу і вдарили на неприятеля ще раз. Хтось з товаришів відізвався на се: “Слухаємо, отче!”-і обернувши корогви вони вдарили на неприятеля, відбили вози і транспорти, самих не то що заганяють в болото, але до схочу рубають, так що якби ніч не зайшла, вже думали піддаватись. Лишились їм ще в дорозі до Глинян переходи через часті багна під Магеровим, і тут надибавши їх Чарнєцкий пустив на Ракоція всю силу яку лиш мав. Тут не можучи битись неприятель мізерно йшов під шаблю-бо утечі боронило непрохідне болото. Тільки ніч припинила наступ Полякам і дала ратунок неприятелеві.

“Так він добився до Тернополя, і тут Чарнєцкий сподівався затопити Ракоція в непролазнім болоті. Та поганий Подльодовский промостив йому стежку через багна і позволив відійти ціло. Але почалось невдоволеннє на Ракоція серед козаків: нарікали на свою кривду, що Угри йдуть собі безпечно передом, а їм кажуть іти позаду, і на них упадає польська зброя. Сказали їм іти перед угорськими корогвами, і вони йшли безпечно-доки не прийшли до Борщівки. Тут побачивши між Богом і Божком гать в мент її затопили і розкопали, і вода облила Угрів з фронту і з боків, а з тилу наступало на них польське військо. Побачивши таку безвихідну небезпеку, Ракоцій зложив всяке завзятє і став думати про капітуляцію” (295-6).

Примітки

1) В ориґіналі “Сари-Камиш"-Жовтий Очерет, як в турецько-татарській номенклятурі називається Запоріжжє. Про се Наmmеr, Gеsсhiсhtе d. Оsmаnischеn Reiches V с. 578-80, Смирнов, Крым. ханство с. 549.

2) імя пропущено.

3) Я торкнувся його і висловив міркування про потребу орґанізації туркольоґічних українських студій в статейці: З приводу листування Б. Хмельницького з Портою, що вийшла в “Україні" в книжці за серпень 1930 р.

4) Як бачимо, тут єсть ріжниця від стилізації титулу попередньої копії з 12 шабана (розуміється, я суджу тільки з перекладів проф. Рипки).

5) В тексті: “іль-хана”, се титул хана; говориться про нього в третій особі замісць другої.

6) “Звані aq”-проф. Рипка поясняє, що тут гра слів-слова “ак” супротивний; непокірний і ак-білий, назва ріки Богу (пор. у Смирнова с. 584)

7) Знов в третій особі — "ільханові”.

8) Проф. Рипка толкує так: як ханові належить ідея-привести козаків під охорону Порти, прищіпити їм туркофільську політику, таку політику і далі він мусить вести.

Грушевський М. С. Історія України-Руси. Т. 9. Пол. 2. — Київ, 1931 — 1631 c.

Дев’ятий том висвітлює події Хмельниччини 1650-1657 років. Перша половина цього тому охоплює період від 1650 р. (похід на Молдову) до 1654 р. (Переяславська умова). Дрега половина цього тому висвітлює події Хмельниччини від 1654 р. (після Переяславської умови) до 1657 р. (смерть Б. Хмельницького).

[Репринтне видання:

Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П.С.Сохань (голова) та ін. — К.: Наук. думка, 1991. — . — (Пам’ятки іст. думки України). — ISBN 5-12-002468-8.

Т. 9. Кн. 2. — 1997. — 776 с. — ISBN 5-12-004830-7 (в опр.).]