Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 341

“Другим пунктом написав він, що (Ракоцій) не дає козакам волі в Польщі, так якби держав (Поляків) в своїй протекції (patrocinium).

“Написав також, що князь веде переговори з Поляками і з Москвою, і гетьман тим дуже засмутився, і так висловився, що вже не знає, чи (Ракоцій) йому приятель чи зрадник? мабуть хоче для себе завоювати Польщу?

“З приводу того що Берестє занято (Уграми) сказав: “Як се вони (Угри) взяли? що по сей бік Висли, то належить нам, і я не попущу того нікому”. Ключ від Львова він теж узяв собі(!)

“Він мав сумніви що до князя, та не для себе (одного) хоче він завоювати (occupare) Польщу. Але шведський посол заперечив: кожен дістане свою пайку, і для себе її здобуває.

“Не напише нам жодного листа, як там з нашим військом, і воно теж не знає, чого він хоче” 11) (с. 532-3),

“В розмові з Виговським почув я, що Антін написав, мовляв князь його має за ніщо, в ніяких справах з ним не радиться. Антін не знає зовсім, чого він хоче. Не знає, чи він (Ракоцій) для себе окупує той край, і куди хоче обернутись. Про ніщо не має відомости.

“Дивиться на нас, не як на союзників, але так як на молдавського й мунтянського воєводу-але там він господарів призначає, а нас він не визволив з жодної неволі. Коли він вважає нас за приятелів, добре; коли ні-то ми не для того війну вели, щоб другим щось здобувати, тільки собі!

“Антін не може навіть листа написати-йому взагалі заборонено щонебудь писати.

“Не може гетьманові писати!”

“Як часто (Ракоцій) посилає листи до молдавського воєводи, а до гетьмана ні разу. Не написав, як стоять справи і що він задумує. Все робить з власної голови, так наче все через нього сталося! Тепер шведський король пішов до Прусії 12); наші люде не знають, до чого воно йде. Сам (Ракоцій лишився)-а не повідомляє нас про свої заміри, і нашим людям 13) не дає знати, аби ми могли повідомити гетьмана в усяких справах.

“Про поділ Польщі-гетьман хоче одержати ту частину, що по сей бік Висли. Шведський король-Прусію, Литву, Польщу по той бік Бугу і дві милі за Варшаву. Нарешті князь-Краків і все що по сей бік Бугу (на захід від Бугу) до Варшави- так що Польща має зникнути цілком (533-4).

“В одній розмові з шведським послом Виговський згадав, що йому говорив московський посол: що шведський король і семигородський князь хочуть Польщу для себе завоювати, а вас від того виключити. “Краще вам воювати спільно з нами, ми нею поділимось між собою”. Казав також, що хто б не володів Польщею і хто б не панував у ній, вони хочуть затримати за собою Польщу по Вислу, і її нікому не попустять” (539).

“Татарського посла гетьман відправив з такою відповіддю: Нехай хан ясно скаже, чи він йому приятель чи ні, бо коли вони (Татари) підуть на ті три краї, з котрими гетьман має союз, і хоче сей союз заховати, то як Татари щось пічнуть з тими краями, то він буде неприятелем Татарам. Се мусить бути тим показано: коли хан хоче держати союз з козаками, мусить від нього приїхати посол з головних мурз, щоб обговорити сі справи. Коли посла не буде, се буде знак, що згоду з козаками розірвано. Гетьман буде чекати; він не хоче давати приводу до розірвання союзу, але чекає рішення від хана” (533).

“Від шведського посла зажадали повновласти: спитали його, чи є у нього уповаженнє на те щоб гетьман вів переговори з Москвою про згоду. Посол відповів, що такого уповаження не має, але гетьман, будучи в приязни з ними (з обома сторонами чи з Москвою?) повинен, посередничати: король готов замиритися на сприятливих умовах. Але з огляду що він повновласти не має, сказано йому, що гетьман не буде з ним про се трактувати.

“Гетьман висловився перед шведським послом так, що він більше сприяє Шведам, ніж Москві. В присутности сина він сказав: “Коли я буду вмирати, я накажу синові, щоб він тримався союза з шведським королем” (533) 14).

“Велінґ так відправив був посольство від шведського короля, ніби то наш пан (Ракоцій) доручив йому жадати від гетьмана Львів, Камінець і Бар. Гетьман тим був дуже заклопотаний. Виговський спитав, чи єсть то в його інструкції? Той заперечив, мовляв се тільки наш пан жадає. Мав при собі 300 червоних і показав їx, і з того приводу говорено, що се князь дав йому за се. Виговський зажадав, аби той показав йому інструкцію, що її держав в руці, сягнув щоб вирвати у нього з рук, але Велінґ подер її і сказав, що того нема в інструкції шведського короля, того устно зажадав семигородський князь. На се Виговський відрік: “Коли ти посол шведського короля, як же ти ведеш чужу справу; семигородський князь має досить людей щоб полагоджувати свої справи, він може післати на переговори свого посла!” Гетьман був тим так схвильований, що й тепер, як ми приїхали, він викликав з Суботова Данила і спитав його, чи у нас така сама інструкція-бо коли така сама, то він з нами не говоритиме, і ми мусимо вертатись. (Данило) заручив своєю головою, що такої інструкції у нас нема, і тоді (гетьман) велів нас закликати.

“А Велінґ, як його частували, випив за здоровє гетьмана фляшку вина, і випивши розгриз шкляний кубок і з'їв-скоро з того й помер.

“Якби вони віддали Камінець і Львів, аж до Бару, ми були б іще в ближчім сусідстві ніж перед тим, бо відти тільки 20 миль до них”. “Але ми не на те вели війну, щоб віддавати їx комусь иншому! ми здобули їх нашою зброєю без чужої помочи” (535) 15).

“Про Німців, що гетьман обіцяв був прислати нашому панові в службу, відповідь була така, що він їх не може прислати, бо вони на Литві облягають фортецю. Зветься вона Старий Бихів. Вони, мовляв, мусять пильнувати, щоб дати відсіч, коли московський (цар) стане помагати Полякам,-треба обережности скрізь. Але се не правда, бо ті Німці в Суботові 16).

“Сю фортецю (Старий Бихів) Москалі разом з козаками облягали більше трьох років, богато при тім згинуло, нарешті козацький полковник відправив Москалів кажучи, що він здобуде сю фортецю сам, на свого пана, і війшов в переговори з обложеними, намовляючи їх краще піддатися козакам, ніж Москалям, і ті піддалися козакам, і вони тою фортецею володіють тепер” (533-4).

“Хан і чути не хоче, щоб шведський чи угорський посол до нього мав їхати, казали: нехай не їдуть, їх нам не треба. Трьох каларашів (волоських, гінців) забили в кайдани, і нашого також (535).

“Про те що нам неможна їхати до Татар, була у них рада, і коли ми пішли на розмову до Виговського, ішла там балачка з гетьманом його радників, що нам не можна їхати, бо се була б для них образа, коли б нас там взяли до вязниці а вони (Татари) вже вийшли в похід, і їx натура звісна-нічого від них не добитись, вона міцно тримаються свого, і не треба їх ще більше розпалювати: коли бачуть, що їх бояться, вони тим твердіш тримаються. Коли б наш посол був би там, і мусів вести там переговори, певна річ-від нього жадали б дарунків і він мусів би з тим вертатись; але як побачать вони що другі сильніші від них, і вони з ними не можуть мірятися, тоді вони самі пришлють просити згоди, без усяких дарунків (535).

“Другий пункт. Тишкевич і инші писали нам 17), що 20 тис. Москви пішло їм (Полякам) у поміч; такі відомости вони теж мали; але в московській столиці піднялося велике невдоволеннє 18)-домагалися щоб Полякам ніякої помочи на гетьмана не давано і союзу, з ними (козаками) не розривано, і тоді московський цар написав (з ставки), присягаючись, що він ніякої помочи не давав і не дасть. Теперішній московський посол присягається, що Полякам не дається ніякої помочи. Коли б була дана, то козаки виступили б против них (Москви), бо за договором вони мусять виступити взагалі против кожного неприятеля їx союзників: шведського короля, князя і обох волоських господарів: хто против них зброю підійме, вони з усею силою дадуть тим одсіч.

“Що до помочи 19), то він сказав, що одна тисяча козаків нічого не поможе: він побачить, що його робити; без Татар (поки з Татарами не вияснено) він нічого не пічне. “Бо коли ми пошлемо ту тисячу козаків, зараз скажуть: “Диви, козаки нарушили договір!” Як наш посол повернеться від хана, будемо знати, чи буде війна чи згода; коли хан підійме зброю, мусимо воювати з Татарами, і Турок буде нашим неприятелем, тоді ми будемо змушені боротися з ним і пошлемо в поміч не тисячу, а 10 тисяч”.