Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 334

“А судді Самійлові і полковникові Тетері я не казав, і в гадці того у мене не було, щоб цар. вел. велів бути своїм воєводам в більших містах: в Чернигові, Переяславі й Ніжині, і щоб збираючи доходи віддавано царським воєводам. Бувши на трактатах з ближнім боярином цар. вел. В. В. Бутурлиним з тов. ми тільки умовилися, щоб воєводи були в самім Київі-на те (тільки) щоб сусідні володарі бачили їx підданство під високу руку цар. вел., що в стародавній столиці вел. князів російських царські воєводи.

“А доходи в Малій Росії невеликі: що й пришлють з котрого небудь міста, все розходиться на корм послам і післанцям з ріжних держав та на всякі військові потреби.

“А віри християнської я ніколи не руйную! Бували зі мною в спілці й бісурмени: кримський хан і всі Татари, але мене слухались, кров свою проливали за моїм повеліннєм за церкви божі й віру православну.

“Вел. государ у всім має волю, яко монарх великий. Але мені то дивно, що йому бояре нічого доброго не порадять: ще Короною Польською не заволоділи, і згоди до кінця не привели, а з другим панством-з Шведським війну почали. А шведський король так міцно договорився-з усіми курфірстами, ґрафами і вільними князями, щоб йому помагали воювати з цісарем римським, і 16 земель до союзу з собою привів. Як би я не звязався союзною приязнею з Шведами, то Поляки з усіми тими, що тепер зі мною у згоді: з Шведами, з Ракоцієм, з Волохами, з Мунтянами, з Кримськими Татарами напевно всіх нас, царських підданих в Малій Росії вирубали б, випалили і спустошили. Хочби цар і хотів боронити, але його військо так скоро на поміч би не поспіло, а ми всі марно б згинули, і Російській державі царській теж було б не весело” 16).

Посли на се відповіли (московське многословіє можливо скорочую-тим більше що воно здебільшого повторює те що вже говорилося писареві й гетьманичеві): “Гетьмане, стид тобі було говорити такі непристойні слова! Годилось тобі памятати бога і присягу та милость царську і поміч від нього, та йому добра шукати. А тепер за помічю війська Запорізького, за твоїм наказом шведський король і Ракоцій забрали богато міст Польської Корони; несказанне богацтво пошарпавши, прилучили їx до своїх держав. Ви неприятелеві царському помагаєте і Корону Польську-на котру вибрано його цар. вел., руйнуєте, грабуєте, кров християнську проливаєте, а церквам нашим православним від кальвинів Шведів і Венгрів руїна чиниться велика, так що страшно й слухати. Треба вам памятати милосердє царського вел., як він задля православної віри, за вашим чолобиттєм і сльозним риданнєм прийняв під свою руку і з неприятельських рук визволив. А як цар. вел. на неприятелів ваших-Польських і Литовських людей наступив, військом своїм побив і зруйнував, і Поляки через його перемогу стали безсильні,-підчас упадку їх на грабованнє та на шарпанину знайшлось у вас приятелів богато. Поки неприятелі ваші польські й литовські були страшні та сильні, то ніхто не помагав вашому визволенню, тільки й. цар. вел., і як вам було від неприятелів тісно, тоді й ти, гетьмане, говорив з послами й ц. в-ва лагідніше (пословнЂе), а тепер говориш зе великою пихою, не знати як 17). Сам памятаєш, як я приходив з великим військом в поміч вам і в оборону від неприятелів ваших-Поляків і Татар: тоді ти був дуже покірний і до нас виявляв велику любов 18). Годиться одежу міняти, а слово неодмінно (держати).

“Шведського короля против царського величества неправди і договору нарушеннє тобі добре відомі; таких великих неправд не тільки вел. государеві нашому, помазаникові божому, терпіти не можна, але й ти, простий чоловік (!) не стерпів би, якби тобі хто такі прикрости поробив.

“Твоя служба й цар. вел. відома і ніколи забута не буде, вел. государ держить тебе в своїй милости, великій чести, і надалі ти будь певен милоств й. цар. вел., але непристойну гордість відложи! Щоб вас від своєї високої руки відложити і віддати в підданство польському королеві, того й. ц. в. і в гадці не було. І се не можливе, що й. ц. в. велів послати на вас з Вильни 20 тис. війська: се хтось говорив, щоб посварити-тобі тому вірити не треба: царське величество вас, своїх одновірців, православних християн, держить в своїй ласці”.

Гетьман видимо втомлений довгою розмовою відповів лагідніш:

“Я цар. вел. вірний підданий і від царської високої руки ніколи не відступлю. Цар. в-ва милость і оборону памятаю-як боровши нас на Дріжиполі, і за се ми цар. в-ву також готові служити і голів своїх не жалувати. Але тепер треба тому дати спокій. Роздумавши все, дамо вам відповідь иншим часом, від тяжкої хороби що впала на мене я страждаю і більше говорити не можу, від болю що мені докучає” 19).

Велів застелити стіл і просив послів поїсти що бог дав. З кімнати вийшла дружина гетьмана Ганна і донька Катерина, що за Данилом Виговським, сіли за стіл разом 20) і частували послів. Сидів при столі також гетьманич Юрий, писар Ів. Виговський і гетьманів зять Данило. Після обіду посли поїхали-провожали їx до господи писар та осавул Ів. Ковалевський 21).

Другого дня, 20 червня прийшов до Бутурлина писар і сказав: “Гетьман велів вам сказати “Добридень”, спитати про ваше здоровлє, а в чім вам вчора вигоди не було, за зле не майте, бо гетьман був дуже хорий-тільки тим і порадувався, що ви у нього в домі хліб їли. А що в тяжкій своїй хоробі говорив з серцем (запальчиво), то йому пробачте: він у недузі своїй на всіх гнівається, такий має норов, на всіх нас свариться за малу дрібницю, так що й підійти не можна. Та ще велів вам сказати: Як сього року приїздив стольник В. Кикин, я з наказу гетьмана говорив: коли вел. государеві не буде в гнів, гетьман пішле від себе до швед. короля і в листі нагадає йому неправди перед цар. вел. і нарушеннє договору, і з того що той відпише, виявляться його гадки-чи буде він просити згоди з цар., вел. а вам його гадки треба знати.-То стольник про се чи доніс цар. вел-ву?”.

Посли відповіли, що Кикин се цареві доніс, і коли гетьман про се королеві писав, нехай він їм тепер про се розповість: кого посилав, які вісти його післанці привезли, коли король відписав-нехай їм грамоту віддасть; а які були з шведської сторони порушення договору, тому у них єсть реєстр (очевидно на той випадок, як гетьман буде про се писати до шведського короля). У московського ж уряду такі відомости про зносини гетьмана з Шведами (вже наведені нами вище): гетьман Павло Сапіга говорив стольникові Нестерову, що у гетьмана Хмельницького були посли шведського короля, і 17 лютого такий післанець їхав через Слуцьк до Прусії, і його литовські люде зловили і привезли до Сапіги до Берестя з листом Хмельницького: там гетьман запевняв короля в своїх добрих почуттях-чекає мовляв шведських великих послів, щоб з ними договоритись. Ті шведські великі посли, мовляли Бутурлин і Вас. Михайлов, з слів Сапіги чи що, були виправлені ще в листопаді, мали їхати Поморєм, землею цісарською, угорською, мунтянською й волоською, але досі їх не було, загаялися в дорозі, але гетьман їx скоро мабуть сподівається?

Сим єхидним завважаннєм посли хотіли виявити, наскільки вони добре поінформовані-можуть слідити і слідять за всіми нельояльними зносинами гетьманського двору з шведським. Говорилося в переддень приїзду до Чигрина Лілієкрони, і Виговський з свого боку, а московські посли з свого, ведучи сю розмову очевидно мали на гадці сей завтрашній приїзд. Отже Виговський на се оповіданнє відповів:

“Гетьман посилав до шведського короля з листом козака Дорошенка, але він не міг проїхати, бо в кількох місцях Ляхи були в великім числі, тому він вернувся. А тепер гетьманові й нам стало відомо, що йдуть від шведського короля його радники (думные люди) і скоро мають бути в Чигрині. А що Сапіга казав, ніби гетьман в листі ,підкріпляв увЂреніе свое', то казав се на ссору: в листі того не було, а написано було про стару приязнь, як ще за королеви Христини були зносини, щоб з двох сторін посполу воювати короля і Ляхів і всю Річпосполиту”.

Посли ще раз покликали Виговського до щирої служби цареві, щоб запевнити собі ласку царську, і на сей многозначний заклик до сугубої відвертости він відповів такою характеристичною заявою: