Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 329

9) Тамже ч. 93, дата-в Пинську 18 травня.

10) Очевидно прогалина.

11) В ориґ. стягнена форма: z rak... dependere.

12) Розум.: пинських уніятів.

13) Себто православного.

14) Формула присяги.

15) ркп. Чортор. 2446 л. 75, надруковано у Липинського Z dziejow c. 514, укр. переклад-“У країна на переломі” с. 11; в сім перекладі Липинський перекладає скрізь слово przyjazn словом “союз”, думаю що се не зовсім правильно, тому вжив слова “приязнь”.

16) Dla uczynienia z nami.

17) Липинський підчеркує, що в присяжнім тексті Єльского і Бжеского говориться про hetmana teraz i napotem bedacego, а в тексті гетьманськім mу z potomkami naszymi; він добачає в тім дві ріжні концепції; мовляв гетьман говорить про дідичну владу гетьманів, шляхта-про наступство гетьманів вільною елєкцією (Україна с. 249). Але “z potomkami” в тодішній фразеольоґії-може значити й “з наступниками”.

18) cwiczeniu.

19) ubezpieczenie.

20) Видано з актів уніятських митрополитів, з копії вписаної до книг міських київських 7 липня ст. ст. в Памятниках київ. ком. III ч. 43, з ркп. Чорторийських 2105 у Липинського Z dziejow Ukrainy с. 517, переклад в “Україні на переломі” с. 14.

21) На се показове значіннє пинської хартії (тоді відома була тільки гетьманська грамота) вперше, здається мені, було вказане в моїй ювілейний статті 1898 р.: “Хмельницький і Хмельниччина” (Записки Наук. тов. ім. Шевченка т. 24). Ширшу аналізу дав потім Липинський публікуючи присяжну грамоту пинських делєґатів в 1912 р. (Z dziejow Ukrainy), і ще ширше обговорив в своїй “Україні на переломі”. Але в сій останній праці він занадто нагнув свою аналізу до концепції гетьманської аристократичної монархії, котру розвиває в сій своїй книзі.

22) Липинський справедливо завважив, що в обох документах не говориться виразно, кому саме складається присяга. Очевидно, “війську Запорізькому”, може з додатком слів “його цар. вел.”, як протитулував себе гетьман. Додаток чисто декоративний,-але сю присягу самому тільки війську, нікому більше, теж видко не хотіли дуже підчеркувати.

23) Я через се не вважаю відповідним термін “союза” для тих відносин, що утворюються сими актами між козацьким військом і Пинським повітом. Річпосполита не була федеративною республікою, а відносини до війська Запорізького повторили відносини до Річипосполитої.

24) cokolwiekby na uszkodzenie Ukrainie i wszystkiego wojska sciagac sia mialo.

25) Акты Вилен. Ком. XXXIV с. 138.

26) Видано у Липинського, Z dziejow c. 520.

27) Виданий тамже с. 560, копія його (ркп. Чортор. 2446 л. 64) має очевидні пропуски, які я заповняю приблизно, в дужках.

КРАХ РАКОЦІЄВОЇ КАМПАНІЇ-ВІДСТУП ШВЕДСЬКОГО КОРОЛЯ ЗАДЛЯ ВІЙНИ З ДАНІЄЮ, КУРФІРСТ КИДАЄ ЛІҐУ, ШВЕДСЬКІ ВЕРБОВЩИКИ ВЕРБУЮТЬ КОЗАКІВ І ИН. ДО ШВЕДСЬКОЇ АРМІЇ, РОЗПУКА І БЛАГАННЯ РАКОЦІЯ, РОЗКЛАД КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА, ЙОГО БАЖАННЯ ВЕРНУТИСЯ НА УКРАЇНУ, БУНТ КОЗАКІВ І МАРШ РАКОЦІЯ ПІД ВАРШАВУ, НЕМИРИЧ ВИБИРАЄТЬСЯ ДО ГЕТЬМАНА, КАПІТУЛЯЦІЯ ВАРШАВИ, РЕШТА ШВЕДСЬКОГО ВІЙСЬКА КИДАЄ РАКОЦІЯ, РАКОЦІЙ КИДАЄ ВАРШАВУ ЩОБ ВЕРТАТИ ДОДОМУ-ОПОВІДАННЯ БРАНЦІВ ПРО ЙОГО ВІЙСЬКО.

Початок катастрофи зробив Карло-Ґустав, постановивши потайки вимкнутися з сеї кампанії, аби задати швидкий і несподіваний удар Данії, що йдучи за намовами й обіцянками Голяндії, Австрії, Польщі й Москви, рішила почати війну з Швецією, щоб вернути собі провінції, забрані Шведами. Вся надія сеї коаліції була на те, що Шведи занадто глибоко угрузли в війну з Польщею й Москвою, і не зможуть вискочити з сього театру війни, щоб перекинути своє військо на данський фронт. Але Карло-Густав рішив зробити власне се коли слідом по капітуляції Берестя довідався, що Данія перервала переговори, далі проголосила війну і почала воєнні операції против шведських володінь в Німеччині. Не відкриваючи своїх намірів союзникам, він відступив від Берестя і став лагодити переправу за Вислу. Помалу витягав своє військо, мовляв для оборони Прусії, лишаючи з Ракоцієм тільки невеличку частину під проводом фельдмаршала Штейнбока, а за неї хотів суто нагородити себе вербованнєм охотника в союзних військах, особливо між козаками, доручивши се своєму резидентові при Ракоцію Штернбахові. Було се дуже нечесне як на союзника поступованнє. Може бути, Карло-Ґустав не вважав потрібним бути совісливим супроти Ракоція, дещо знаючи, або тільки підозріваючи про його секретні зносини з двором Яна-Казимира в справі замирення,-але загалом він був повним цініком в політиці, так що нема потреби шукати для сього кроку яких небудь спеціяльних оправдань.

Союзники-курфірст з одної сторони, Ракоцій з другої дуже скоро відчули непевність його поведінки. Курфірст рішив зараз же вийти з ліґи, рішучо відмовився від пропозиції Карла-Ґустава -обсадити своїм військом Берестє, повним кроком повів давніш уже розпочаті переговори з Яном-Казимиром, і закінчив їх (в місяці вересні) дуже корисним для себе союзом з Польщею против Швеції. Ракоцій не здобувся на такий зручний вольт; він плакався, нарікав, просив, благав,кидався на всі боки і повільно котився похилою площею до своєї політичної загибелі.

Шведський резидент Штернбах доносив Карлові з Берестя, 12 (22) травня:

“Розділ армій князь видимо відчув особливо сильно, так що в розмові на сю тему очі йому почали плакати, коли він доводив, що в його військах (Volkern) се викличе непевність. Причини, з яких в. вел. вважає потрібним особисто вдатися до Прусії, відомі тільки вам, але становище тутешніх країн і польської армії звісні вам обом- він підчеркує сі чутки у Львові й Люблині, що Казимір з 6 тис. йде до Люблина щоб сполучитися насамперед з Потоцьким, а потім з Татарами-про котрих у Львові говорять, що вони вже в Молдавії...

“Далі, майже жалуючися, вказав він мені, як богато Волохів відступило від його армії, щоб іти з в. вел. Я назвав се вигадкою: він міг щонебудь чути про козацьку пропозицію, з того у нього з'явилася гадка про Волохів. Я пояснив бажання в. вел. щодо козацького охотника. Він зараз відказав, що й козаки без його спеціяльного дозволу не можуть сього робити, і вони так і сказали йому, коли він їм се пропонував. Я на се вияснив йому повну можливість сього-бо ж вони нічим не звязані люде; згадав, що я вже взяв від них слово. Він на се нічого иншого не міг сказати, тільки повторив двічі: “Нехай й. вел. сього не робить!” Зараз потім були у нього козацькі офіцери, але чи була про се мова, се я сьогодні розвідаю. Мене ж як я вертався вчора, стрів Тракс Ференц і з власної ініціятиви заявив своє бажаннє служити в. вел. Отже я лишаю власному судові в. вел., чи далі продовжувати се, не вважаючи на незадоволеннє князя, а сам всемірно стою за те, щоб в. вел. від сього не відступали. По-перше-аби князь не взяв собі в голову, що він може у всім звязати в. вел. По друге-аби в. вел. могли далі вести зносини з иншими тутешніми козаками і обережно відділивши їx від Угрів тримати при собі. По третє-на козаків можна більше покладатися” (бо тим часом між Волохами виявився підозрілий рух на користь фамілії Басарабів 1).

В сій справі маємо лист самого Ракоція до Карла-Ґустава, з 20 травня. Дуже перепрохуючи за се “молестованнє”, він звертав його увагу, що немало люду з молдавського війська завербовано шведськими вербовщиками і відійшло до шведського табору. Висловляв переконаннє, що се сталось без відома Карла-Ґустава; підозрівав, що офіцери молдавські тільки покриваються сим наміром переходу до шведського війська, а в дійсности “за своїм звичаєм” хочуть пуститися на добичництво, або дезертувати, бо між ними богато таких, що раніш служили в Польщі. Просив короля завернути їx до Ракоцієвого табору і більше не приймати, бо инакше й инші готові піти тимже шляхом, і в війську може вибухнути бунт, в першій лінії против офіцерів-що того побоюються вже 2).