Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 319

Примітки

1) Акти посольства Коробки-Малорос. приказу ст. 5832/21 л. 24-34.

2) Вислано його ухвалою ченстоховської конференції-див. реляцію Лізолі, с. 253, і звідомленнє Ієвлева с. 93; Кубаля не знав сеї другої звістки, тому імя посла лишилося йому невідоме-с. 110-111.

3) Польські справи 1657 р. ст. 12, ненум.

4) Друк.: писалъ.

5) Сборник Киев. Ком, І. с. 94-6.

6) В друкованім помилково: мая.

7) Тамже с. 99-100.

8) Тамже с. 105.

9) Акти посольства видано в 8 томі Рус. Истор. Библіотеки, 1884 р.

10) Русская Истор. Библиотека т. VIII, с. 1276.

11) Тамже с. 1257: “І тобі, полковникові Антонові, згадати собі дану перед богом обіцянку, як ви нам з військом Запорізьким перед євангелією обіцялись, від неприятеля нашого, шведського короля відстати, на городи і міста в. кн. Литовського не наступати, ніякої руїни не чинити, а йти назад до гетьмана Б. Хмельницького з усім військом, що при тобі. А гетьманові Б. Хм. про се написано також”.

12) Виїхавши з Москви 1 (11) червня Желябужский 16 (26) доїхав до Чаусів і давши знати Нечаєві про свій приїзд, дістав від нього запросини, через сотника Михайла Крюковського, прибути з царською грамотою на другий день. Прочитавши грамоту Нечай сказав: “Велів государ, щоб я післав з тобою провідників до полковника Антона Ждановича, але ми й самі не знаємо, де він тепер з Ракоцієм. З-під Берестя вони пішли давно: писав Антін гетьманові, що Берестє піддалося і вони пішли під Замостє і під Львів, тому більше 3 тижнів. Відси їхати тобі до них Польщею не можна, бо там воюють Шведи й люде з инших країв, і мої провідники тебе через Польщу проважати не можуть, та й не знати де шукати Ракоція й Антона. Треба вам їхати на городи й міста з нашими козацькими залогами-на Ніжин, а їдучи розпитувати, які відомости про Ракоція і Антона, де вони-і з того міркуватимеш, як до них доїхати” (с. 1238).

Доїхавши за сею порадою до Стародуба, Желябужский 24 с. с. червня розпитував тутешнього наказного полковника Ів. Голенецького і писаря, і вони йому сказали, що за їх відомостями, властиво чутками, гетьман велів Антонові йти під Камінець Подільський “против турецьких і кримських людей”. “Наші полковники з військом давно пішли: збираються на Ташликах і зібравшися теж підуть під Камінець. Ракоцій, Мунтяне й Волохи теж туди підуть: разом з нашим військом стоятимуть против турецьких і кримських людей” (1239).

13) Стародубського війта Желябужский питав: “Чи відомо вам, з якої причини Антін пішов з військом до Ракоція і пощо воюють спільно з шведськими людьми?” Війт сказав: “Ми думали, що пішли вони з царського наказу, а тепер від торгових людей чуємо, що Ракоцій воює Польщу, бажаючи стати королем у Польщі, а козацьке військо помагає йому, щоб він був королем, і ми самі не знаємо, як се розуміти: козаки присягли государеві, а служать Ракоцієві й йому добувають королівство. Ми ж чули, що Польща хотіла бути під государевою рукою, а тепер до нас безнастанно приходять листи від гетьмана Б. Хмельницького з наказами, щоб городи укріпляти і запаси запасати; ми вже купили пороху 270 пудів і більше купити не годні, а від кого кріпимося, не знаємо. Присягали государеві, а володіє нами гетьман, і ми вже від їх володіння загибаємо (“и нынЂ мы от их володЂнья в конец погибаем”-“их” се очевидно про козаків, старшину). Чекаємо як милости від царя-його воєводів (“а ожидаем де милости мы от государя воевод”). Коли ж сеї милости не буде, і воєводів він нам не пришле, то ми від гетьманського володіння пропадемо до решти, а і государеві від нього добра не буде” (с. 1240).

Безсумнівно, такі незвичайні балачки були викликані, наведені з боку Желябужского, так само як і записані ним оповідання київського протопопа (с. 1255): “Козаки з Антонового полку їдуть до дому і так говорять про Антона: “Хочуть нас поморити! Шукав (Антін) королівства Ракоцієві, а завів його в такі місця що й сам попав у неволю. Ми з ним ходили, думаючи, що то за государевим указом, а як довідалися, що се Антін здобуває королівство Ракоцієві, ми від Антона роз'їхалися. І тут у війську козаки говорять: “Без государевого указу на війну не підемо”.

Ніякого оповіщення в Антоновім війську, що се похід своєвільний, не могло бути зроблено. Мусимо вважати всі такі інсинуації за результати аґітації Желябужского. Він записував відгомони того, що сам пускав, прибільшуючи і роздмухуючи те що йому було потрібно.

Поведінка Желябужского взагалі була настільки незвичайна і підозрілива, що викликала глузування. Стародубський писар Михайло, проважаючи його з міста сказав йому: “Чого ти їдеш до Ракоція нашими городами, а не навпростець?” Желябужский відповів: “Їду тому, що Ракоцій на війні, де його довідуюся, туди й їду”. Писар на се відказав: “А ми думаємо, що ти сею дорогою їдеш не для Ракоція, а рахуєш козацьке військо і оглядаєш городи, наскільки вони забезпечені. І туди їдеш на те, щоб військо зрахувати. А там з самим тільки Антоном війська 350 тисяч”. Желябужский став сваритись: “Що ти, писарю, говориш неподібні річи. На що б вел. государеві в своїй державі посилати потайки рахувати військо і доглядати городових укріплень? Як йому буде потрібна перепись козацького війська і городових укріплень, він пішле не потайки-військо переписати і укріплення оглянути. Пощо ти се говориш?” А той сказав: “А се говорю жартуючи з тобою” (“с тобою издЂваючись”)- с. 1240-1.

14) “Первые бунты зачелись в войскЂ от посланца цар. вел. от Ивана Желябовского, как посылан был к РакоцЂ”-Акты Ю. З. Р. IV с. 126.

15) Акты Ю. З. Р. с. 713-сей лист гетьмана наводимо нижче; пор. XI с. 758- листи Виговського до Матвеева.

КАМПАНІЯ РАКОЦІЯ-ЖДАНОВИЧА В ЛЮТІМ-КВІТНІ: ДОСИТЬ СПРИЯТЛИВІ ПОЧАТКИ-ГАЛИЦЬКА ШЛЯХТА ЗАЙМАЄ НЕЙТРАЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ, АЛЕ ЛЬВІВ ПОСТАВИВСЯ ВІДПОРНО, ЛИСТ ГЕТЬМАНА ДО ЛЬВОВА 9 (19) БЕРЕЗНЯ. ОПЕРАЦІЇ ПІД САМБОРОМ І ПЕРЕМИШЛЕМ, РЕЛЯЦІЇ ШТЕРНБАХА, СПОЛУЧЕННЄ КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА З РАКОЦІЄВИМ І МАРШ НА КРАКІВ.

Кампанія в Польщі-Литві в сім часі-в травні-червні-пішла так хаотично і безрезультатно, що справді нічого мудрішого не можна було видумати як тільки чим скорше її припинити. Всі ілюзії, які хто небудь міг мати що до її перспектив, в сім часі вже розвіялися безповоротно.

Початки виглядали сприятливіше. Ґрондский, що був учасником кампанії-висланий від Ракоція з Кеменем разом з другим ще шляхтичем, Казановским, щоб робити настрій між шляхтою, пише що се йому вдалося: галицька шляхта мовляв обіцяла держати нейтральність супроти Ракоцієвого походу і провіянтувати його військо, коли він не буде змушувати щоб йому присягали, і запевнить їй безпечність і незайманість. Ракоцій, каже він, прибувши до Синовідська, дуже тішився з таких приязчих відносин між його військом і місцевою шляхтою. В Стрию в перших днях лютого він видав нові відозви до шляхти і військових польських, закликаючи їх вступати до його війська, обіцяючи недоторканість усім, хто йому піддасться, а Кеменя з тими ж Ґрондским і Казановским-додавши їм іще Станіславского, хоружого галицького, що пристав до нього, він відправив під Львів-прихилити Львовян на свій бік 1). Вони повезли з собою листи Ракоція до шляхти зібраної у Львові і до львівського маґістрату-з закликом прилучити свої зусилля до Ракоцієвих заходів “коло відродження Річипосполитої”, уставлення в ній ладу і спокою. З лютого Кемень з компанією стали під Львовом і Станіславский взяв на себе ролю посередника, використовуючи свої знайомости і звязки 2).

Ґрондский-котрого жінка пробувала тоді у Львові, привів до малого з'їзду представників обох сторін на львівськім передмістю. Але і шляхта, а ще більше маґістрат поставились дуже ухильчиво, не хотячи нічим підтримувати претенсій Ракоція, і тільки дбали, щоб тим часом забезпечити свою околицю від руйнації. На докори Ракоція, що вони досі не зазначили свого становища, вони виправдувалися, що досі не знали нічого про його пляни і наміри і просять лишити їх на нейтральній позиції щоб приставши до нього не накликати репресій з боку Яна-Казимира і його союзників-Москалів. Так писала більш опортуністично настроєна шляхта, маґістрат же ще більш безоглядно маніфестував свою вірність Яну-Казимирові, і в такім тоні відписав 6 лютого. До Ракоцієвої кватири були вислані делєґати на переговори від шляхти і маґістрату, просячи відвести військо від міста і лишити його в покою. Вони привезли від Ракоція умови перемиря: Львів мав відкрити вільний приступ до себе уповаженим від Ракоція особам, також семигородським купцям і негоціянтам, а противників Ракоція нічим не спомагати, їx війська до міста не приймати і т. д. 3). На се вислано знову ухильчиві відповіді, з датою 16 лютого, між инш. шляхта просила вибачення за спізнену відповідь, виправдуючися тим, що переїзд дорогами став небезпечним через козацькі насильства (ob diversas insolentias Kozakorum)-їх напади на шляхетські і церковні маєтки 4); саме в тім часі, 10-12, вони проходили повз Львів, і 12-13 зійшлися під Стриєм з Ракоцієм 5). Тому що Ракоцієві хотілось кинути всі сили на Краків і він не міг відділити більшого війська для облоги Львова, йому прийшлось вдоволитися сею чемною фразеольоґією і відповісти рівно ж чемними фразами-висловами надій, що Львовяне своєю поведінкою оправдають показану їй ласку-відведеннє війська від міста і т. д. 6). Військо ж зводилося тому, що було потрібне для походу на Краків і лишати його далі в такій ізольованій позиції було небезпечно: король польський і гетьмани старалися підтримати свою східню базу, і Ракоцієві слати сюди військо або лишати під можливий удар невеликий відділ було нерозумно.