Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 315

СМЕРТЬ МИТРОПОЛИТА, ЦАРЯ І ПАТРІЯРХА НЕ ПОВІДОМЛЕНО ВІДРАЗУ, ПОБАЖАННЄ, ЩОБ ПАТРІЯРХ ПРИЇХАВ ПОБЛАГОСЛОВИТИ НОВОГО ГЕТЬМАНА І МИТРОПОЛИТА, ПЕРЕКАЗАНЕ ЧЕРЕЗ КОРОБКУ.

До ріжних клопотів сього моменту прибуло ще опорожненнє митрополичої столиці: помер митрополит Сильвестр 1). Тимчасове заступство гетьман дав славному потім Лазареві Барановичу, що саме починав тоді свою політичну діяльність, недавно висвячений на місце відомого нам еп. Зосими чернигівського 2), і розіслав листи до духовенства місцевого і закордонного, запрошуючи на вибори нового митрополита, на певний на се визначений термін 3). Царя і московського патріярха, видимо, про се не повідомлювано; гетьман, висилаючи в перших днях травня свого посла до Москви не згадав смерти митрополита-хоча повинен би був уже мати про неї вісти, тільки мабуть додатковим наказом, післаним наздогін 4) наказав висловити побажаннє, щоб московський патріярх приїхав до Київа поблагословити гетьманича на гетьманство, а нового митрополита посвятити: очевидно, потім як він буде вибраний на митрополію. Але про участь патріярха в самих виборах, чи обсадженню митрополії, він нічого не згадав. Супроти того інтересу, який потім московський уряд виявив до сеї справи, дивно вражає, що в сім менті, зараз по смерти митрополита, ні гетьман ні царський уряд не порушили сього питання.

Ейнгорн на тій підставі, що в офіціяльнім наказі Коробці про се мови не було, висловив здогад, що се не гетьман, а Виговський велів заговорити про митрополита -аби прихилити до себе патр. Никона. Але ж бо взагалі про приїзд патріярха не було мови ні в наказі ні в грамоті!

Харлампович з огляду на се скваліфікував заяву Коробки як неофіційну порожню балачку, якій в Москві не надали спочатку ніякого значіння, хоча Коробка мовляв-коли навіть і не мав офіціяльного доручення на таку заяву, “не видумав від себе того, що сказав”, бо були такі елементи на Україні, які бажали приїзду патріярха і підпорядкування йому української церкви (Харлампович посилається на балачки в Путивлі двох духовних осіб, що їхали зі Львова, і оповідали 8 (18) липня, що їм казало київське духовенство-Баранович, Ґізель і софійський намісник: з собору вони хочуть післати проханнє Никонові аби він благословив і посвятив митрополита кого вони виберуть 5). Никон пізніш писав патріярхові Діонісієві, що цар кілька разів намовляв його, аби він висвятив київського митрополита, але він, Никон, мовляв на се не погоджувався не хотячи нарушати прав царгородського патріярха) 6).

Примітки

1) Дату смерти Косова дає Величко, каже, що він помер “на седмицЂ мироносицъ з вовторка на середу, априля пятого-надцать” (нов. вид. с. 157); середа неділі мироносиць дійсно припадає на 15 (25) квітня, але в літературі повелася дата 13 (23) квітня, не знаю яким чином.

2) 8 (18) березня 1657 р. Лазар Баранович бувши ректором братської колєґії висвятився в епископи в Ясах-святив його митрополит сучавський Гедеон з двома епископами, на підставі рекомендаційних грамот митр. Сильвестра, гетьмана і писаря Виговського, після вибору “мирным и благоизволенным духовного и мирского чину совЂтом” (ставельні грамоти надрукована в. статті А. Страдомського: Лазар Баранович, Ж. М. Н. П. 1852 р. VIII с. 95). Приїхавши до Київа Баранович встиг іще отримати благословенну грамоту Косова; вона датована 12 (22) квітня, митрополит в ній каже, що на спорожнену з смертю Зосими епископію чернигівську він вишукав “мужа благочестива и всякими от бога добродЂтельными нравы и цЂломудрієм украшена, во иночестЂм житіи от юности совершеннЂ воспитана, господина отца Лазаря Барановича, ректора кіевского, св. православнЂй церкви многа благо содЂлавша”. Грамота надрукована в Чернигівськ. Губ. ВЂдомостях 1854 № 3. Дослідників немало інтриґувала ся обставина, що Косів-нібито не маючи нічого против промоції Барановича, не посвятив його сам у Київі, а вислав до Ясів; толкують се звичайно тим, що Косів мабуть уже був такий хорий, що не міг сам посвятити.

3) Про се мова буде в наступнім томі, тут відзначу тільки, що про заходи гетьмана коло вибору нового митрополита говорить фраґментарна (без початку) одписка київського воєводи, писана скоро по смерти Хмельницького-Акты Ю. З. Р. IV с. 7. З тексту видно що воєводі розповідав се Баранович-що від небіжчика гетьмана були листи до закордонного духовенства, щоб воно приїздило на вибори нового митрополита. З того що Баранович в сих розмовах виступає як замістник митрополита, з усякою правдоподібністю можна міркувати- як то загально й приймають-що він був визначений на сю позицію за життя Хмельницького і з його доручення вів підготовку до виборів нового митрополита. Але можливо що перші грамоти з запросинами закордонного духовенства були розіслані від імени гетьмана, як то чув від Барановича київський воєвода — хоча взагалі в розмові Барановича з воєводою їх переказує її воєвода-прозирає бажання Барановича можливо вигородити себе з того всього що робилося в сій справі: спеціяльно з іґнорування московського уряду і патріярха в справі вибору нового митрополита.

4) Бо в тексті наказу, переданого Коробкою в посольськім приказі, сього пункту теж нема.

5) Малорос. вліяніе с. 173.

6) Лист Никона до Діонісія в Записках Отд. слав. и рус. археологіи т. II с. 817, міркування про се у Карпова, Макарія т. XII с. 536 і Харламповича с. 172. Припускають, що таке бажаннє цар висловляв уже по смерти Косова, але Никон не хотів іти на се, щоб не порушити прав царгородського патріярха; але се розуміється тільки здогади.

ЛИСТ ГЕТЬМАНА 23 С. С. КВІТНЯ ПІСЛАНИЙ З НИМ, ПИСАНИЙ НАКАЗ КОРОБЦІ, І УСТНІ ІНФОРМАЦІЇ НИМ ДАНІ.

В листі, що повіз Коробка з товаришами (був з ним писар Василь і два козаки) гетьман давав цареві таке звідомленнє з ситуації під датою 23 с. с. квітня:

“Зістаючися вірними слугами в. цар. в., пильнуємо ми одержувати всякі відомости про неприятельські замисли, особливо про султана турецького і кримського хана: що вони задумують на православє наше і пограничні городи в. цар. вел. Дає нам і господар молдавський знати, що султан, змовившися з Фердинандом III, цісарем римським, і з Ляхами-котрі вже всі краї своїми видумками здурили,-збирає велике військо на християн і велів уже будувати нашвидку міст на Дунаї. Частину хоче обернути на Мунтян і Волохів, частину на Угрів, а частину на пограничні городи в. ц. в. Хан також готов з усіми ордами своїми-не знаємо тільки, де хоче вдарити і на які городи йти. А то не з якої иншої причини тільки з намови лядської: як перше пересварили православних російських князів, і пресвітлі їх сідалища в ніщо обернули,-так і тепер ті одступники Ляхи ні про инше не дбають, тільки щоб православіє знищити-що й в. ц. в. сам єси познавав. Тепер бачучи сю від бога призначену останню погибіль, вони в. ц. в. коряться,-але в серцях їх яд зміїв, отрутою наповнений, бо покоряючися в. ц. в. посилають вони своїх послів до турецького султана і просять його воювати християн, а за сю поміч обіцяють йому всі українні городи вашого ц. вел., почавши від Камінця Подільського. Маємо таку відомість від господаря молдавського і тебе, вел. гос., про сі неприятельські умисли сповіщаємо. Просимо тим одступникам Ляхам найменшої віри не давати-бо вони не щиро в. цар. вел. коряться!

“Але більшої неприязни ніколи не чувано, як те що той же господар наш дав знати: що султан турецький, не наситившися крови християнської, в сам день благовіщення пославши мучителів своїх, велів святійшого патріярха, коли він з архиепископами і кліром в церкві літурґію відправляв, від престолу взяти і на вічне посміховище і безчестє всьому православному християнству перед дверми церковними в усім убранню святительськім повісити. Також і святійшого Паісія патріярха єрусалимського з митрополитами післав узяти, замисляючи й на тім таке ж мучительство своє сповнити- тільки він, побачивши таке мучительство, з столиці своєї утік. І все се сталося за порадою лядською! В листі господаря молдавського богато без числа написано про таке мучительство султана турецького-посилаємо з сим листом Федора Коробку 1) посла нашого і просимо його не гаючи до нас відпустити, та милостивого указа свого скоро прислати, щоб нам з огляду на сю бісурменську лють завчасу військо зібрати-ми таки й веліли до Дністра сходитись.