Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 311

Все се розуміється інтересні риси для ситуації і для дальшої політики Виговського, але особливо важні вказівки, що справа усталення нового modus vivendi з Польщею була обговорена вже тоді на раді старшини, унята в якусь формулу-проєкт договору, одноголосно ухвалений полковниками, і Бєньовскому треба було тільки одержати спеціяльні уповаження для його завершення.

В своїй реляції висланій королеві з дороги, він очевидно дав дуже оптимістичну оцінку осягнених результатів і прихильних настроїв гетьманських кругів, і з особливою похвалою відзивався про жичливість Виговського. Так що Ян-Казимир поспішив вислати Виговському свого листа, висловлюючи признаннє і надії, що його “хвальні і всьому християнству приємні замисли стануть в непорушній твердости” 10).

Цісарський посол Лізоля, бачившися з Бєньовским в королівській кватирі, в день його приїзду, 3 червня, переказує так його вражіння. Хмельницький і козаки не бажають нічого більше як замирення з Поляками. Вони ображені, що Москалі не допустили їх послів до участи в переговорах у Вильні. Згодилися на цісарське посередництво і умови пропонували досить добрі: годяться вернути частину України 11).

Нарешті записки Ґоліньского знайомлять з тим, що говорилося про конкретний зміст сього нового договору: “Посла від Хмельницького кілька день тому відправлено, і з ним п. Бєньовского післано наново: дано згоду, чого вимагав (Хмельницький)-аби Україна була осібним князівством 12), і було в нім тільки два воєводи: київський і чернигівський, і урядники мають бути так як у Литві. Каже: “Хоч я присяг цареві московському, що не буду воювати против Ракоція і короля шведського, та нехай король й. м. дасть гетьманську булаву війська Запорізького мойому синові: тоді мій син, отримавши її, так як цареві не присягав, то зараз по повороті п. Бєньовського пішле на поміч військо, скільки буде потрібно”. Бо воно вже готове. Тому тепер згаданий Бєньовский спішно їде, і можна скоро сподіватися того війська на поміч. Розважаючи перший пункт-що до присяги Хмельницького, що він значить,- здається мені, що Москва задоволиться Литовським панством, не шукаючи Польського королівства, і відти не можна сподіватися помочи” 13).

Збираючи разом сі натяки листів і сі чутки, можна міркувати, що той начерк угоди, чи нової польсько-української унії, дійсно щось говорив уже про будуче велике князівство Руське, орґанізоване на взірець в. кн. Литовського, з такими ж міністрами (“урядниками”), але зложене тільки з двох воєводств: Київського і Чернигівського, а Браславське старшина нібито годилася вернути (реституція частини України, згадана Лізолею).

Інтересне, ще раз повторяю, що сей початок договору, як каже Виговський, було продискутовано і ухвалено на великодній раді полковників, до котрої далі вернемось.

Але з тої ж ради вийшли нові, як найгарячіші представлення цареві про потребу воєнних операцій против Польщі як непримиреного неприятеля. Значить се, що на сій весняній раді 1657 р. взяли перевагу течії угодові для Польщі над течіями непримиреними, що панували на раді торішній, а становище супротив Москви обгострилось? Чи старшина рішила політикувати на два фронти і дурити рівно одних і других? Відповідь на се питаннє постараємося дати нижче.

Примітки

1) “Самовидець” описує в своїй літописи: козаки “потягши Подгорям на Самбор, там злучилися з войсками венкгерскими, а напотом и з шведскими и пустошили Польщу аж по самыє Прусы, бо и Варшаву узяли были; барзо тогда великоє спустошеня стало Полщи, бо начавши от зимы немал цЂлое лЂто там пустошили”.

4 квітня с. с. київський нак. полковник В. Дворецький показував воєводі Бутурлину лист Виговського до Яненка Хмельницького, “що наказний гетьман Антін Жданович з козаками город Ланцут узяли і війско коронного гетьмана Потоцкого під Замостєм розбили; шведська залога вийшла з Кракова і зійшлася з Ракоцієм. А шведського війська гетьман Дуґляс, кн. Богуслав Радивил і з ним 30 тис. шведського війська ідуть на литовський город Берестє й инші литовські городи”.

“А від київських міщан та инших київських людей нам (воєводі) стало відомо, що від шведського короля буде присилка до гетьмана, писаря і всього війська Запор. з грошима-щоб їx тим запевнити і до спілки привести” (обнадежить и с собою соединить за одно)-Білгород ст. ст. 386 л. 906-8.

2) Про сю раду і вибір, а властиво-дисіґнацію, наміченнє на гетьманство Юрка Хмельниченка буде мова далі.

3) Огляд кампанії нижче-бо головні події припадають на травень-липень.

4) “Після того як козаків допущено свобідно до Київа, тут їx вояки й. кор. вел. побили”-або Київ згадано помилкою, або помилено щось з самим фактом, бо Поляки не могли пускати чи не пускати казаків до Київа.

5) Акти посольства ч. 39.

6) Памятники III ч. 40, дата: “З Чигрина 18 квітня”, старого стилю.

7) Виданий в додатках до Wojny Brandenb. c. 435, текст не дуже справний.

8) zewnetrznych-похибка, або фразеольоґія того часу.

9) Памятники ч. 39.

10) Лист з Данкова, 28 травня н. с., в лихім московськім перекладі з ориґінала переданого до Москви через Кикина-Акты Ю. З. Р. VIII с. 815.

11) aliquam patrem Ukrainae restituendam ехhіbеnt-Жерела XII с. 475.

12) Aby Ukraina bylo xiestwo udzielne i w niey nie bylo tylko dwoch woiewodow: kijowsky a czerniechowsky, urzedniczy maia bydz tak iako y w Litwie.

13) Голіньский, як бачимо, наплутав. Очевидно поголоски треба реституовати так, що Хмельницький, мовляв, звязаний з Москвою і мусить помагати їй против Польщі, тому не може помагати Польщі против її теперішніх непріятелів: Шведів і Семигороду; але його син може помогти Полякам против них; з Литви ж не можна чекати помочи, бо там буде війна з Москвою.

Чи приїздив з Бєньовским якийсь козацький посол-як каже Ґоліньский, з инших джерел не видко.

XII. КІНЕЦЬ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ

НЕДУГА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО І СПРАВА НАСТУПСТВА: ПЕРЕДЧАСНІ ВІСТИ ПРО ОСТАННЮ ХОРОБУ І СМЕРТЬ ГЕТЬМАНА І ЗАХОДИ ВИГОВСЬКОГО КОЛО БУЛАВИ; ЗНАЧІННЄ ДЛЯ ДАЛЬШОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ СПРАВИ ЙОГО НАСТУПСТВА. ПОВСТАННЯ НА ЗАПОРІЖЖІ, КОЗАЦЬКІ НИЗИ ПОРИВАЮТЬСЯ НА СТАРШИНУ.

Хмельницький доживав свої останні дні. Ще весною 1656 року був він сильно хорий, так що не зміг прийняти царського післанця, як то було на своїм місці згадано 1). Чутки про його хоробу і смерть пролетіли літом того року; вони скоро були здементовані 2) але поновилися з початком нового року 3).

Зимою гетьман розхорувавсь, очевидно, настільки, що близька смерть його вважалася всіми неминучою. Післанець, що приїхав від Хмельницького до табору Ракоція при кінці січня, оповідав, що гетьман лежить в тяжкій хоробі 4).

В звязку з сим дебатувалося на всі боки і в ріжних напрямах питаннє про наступство. Чи буде добиватись булави Виговський, чи будуть висунені инші кандидатури?

В початках червня 1656 р. Лізоля пише з Казимирової кватири, що Виговський залицяється до Казимира, обіцяючи йому всяку поміч в присилці козацького війська, аби тільки король підтримав його кандидатуру на гетьманство по смерти Хмельницького 5).

Карло-Ґустав в інструкції своїм послам до Хмельницького, в початках жовтня, наказує їм виміркувати, чи не можна придбати прихильність Хмельницького, обіцяючи підтримувати його пляни дідичного гетьманства, себто забезпечення по нім гетьманства його синові? Чи навпаки-обіцяти підтримку Виговському? Чи краще зовсім не мішатися до сеї справи? 6).

В сих обставинах велика рада, визначена на провідну неділю мусіла стати ареною стрічі ріжнорідних політичних, соціяльних і партійних, чи ґрупових течій, і їх сутичка мала визначити напрям українському життю на дальший час.