Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 303

Примітки

1) Про сей епізод в цітованій студії Пеячевича: Peter Freiherr von Parchevich, Erzbischot von Marianopel, в Archiv fur osterreichische Geschichte m. 59, 1880. Пеячевич, історик-аматор, вивчаючи історію свого роду, надибав сього Парчевича, що походив з того ж роду, зібрав про нього документальний матеріял і написав біоґрафію; в додатках видав між иншим акти посольства Парчевича до Чигрина.

Новіша праця д-ра М. Кордуби: Проба австрійського посередництва між Хмельницьким і Польщею, в львівських Записках т. 84, 1908. Недрукований матеріял, використаний в сій студії, він видав потім в XII Жерел.

Кілька сторін присвячених йому у Кубалі (Wojna brandenburska, 194-5) не додають до того нічого.

2) Жерела XII с. 351.

3) Про се згадав цісарський радник Вальдероде, коли в цісарській раді обговорювано пропозицію Лізолі-пошукати звязку з козаками, в середині вересня 1656 р.-Жерела XII с. 395.

4) Див. вище с. 1283.

4) Депеші Лізолі, Archiv fur osster. Geschichte т. 70 с. 201-2, депеша з 27 вересня.

5) Жерела XII с. 395.

6) Тамже с. 406.

7) Тамже с. 407. 8) Протокол її в Жерелах XII ч. 499.

9) Тамже ч. 522-3.

10) Жерела XII ч. 503-виривок із протоколу.

11) weiln er der Cossakichen Sprach khundtig undt soiches ihme sonsten etwa nit gor zu weith aussn Weeg gewest-Archiv 59 c. 567. Парчевич був з Болгарії і знав болгарську мову-вона, видно, й пішла за “козацьку”.

12) Документи його місії, зібрані Парчевичом-ч. 22, 32.

13) Тамже ч. 34.

14) Документи Парчевича с. 527, 541, 553.

15) Як я сказав уже, Парчевич дістав на дорогу тільки тисячу талярів, а рахунок подав на 12 тисяч; рахунок сей (ч. 51) досить цікавий ріжними подробицями, що подекуди сходяться з звідомленнєм посольства (ч. 49), а подекуди його доповняють (одно й друге писав мабуть секретар Парчевича Маріянович). Ми будемо користати з одного і другого, але мусимо мати на увазі, що спеціяльно цифри рахунку мабуть писані “з запросом”.

16) В звідомленню Kakusna, з рахунку Kusczia.

17) Кnіn, імення взагалі сильно потерпіли від копіювання.

18) Kerstus, Kerstuth, мабуть Коростишів.

19) Тут не зовсім ясно: soluere debuimus cum tanta difficultate nolentes a nobis accipere-c. 555.

20) Дальша подоріж описана в звідомленню дуже коротко, тому продовжую за рахунком, а з звідомлення додаю, що цікавіше.

21) Звідки се? Мабуть з назви.

22) Oppidum Kuchihna-в звідомленню Ractuam, виглядає на Ракитну, але після Синяви? чи перемішано порядок нічлігів?

23) Хіба Нехворощ. Бо ж Городище де!

24) Міоіuіllаm.

25) Промова ся, передана Парчевичом до актів цісарського архіву, видана в тій же збірці під ч. 38; я тільки перекладаю приблизно сю напушисту риторику-небезінтересну все таки для пізнання тодішніх відносин.

26) Се місце Пеячевич хибно переклав: “Повернувшися (з авдієнції у гетьмана) до свого заїзду (посли) застали послів з богатьох инших держав...”, і за сим перекладом пішов Кубаля: “Вернувши на свою кватирю, Парцевич застав у себе-як пише, послів шведських, двох Ракоцієвих і т. д. (Wojna brand. с. 194). В дійсности Маріянович вичисляє з яких держав приїздили до гетьмана посли підчас як вона жили в Чигрині, деякі по скільки разів.

27) Compi duce-се відповідало б наказному гетьманові, але може бути й військовий осавул.

28) Archiv-59 с. 544, продовженнє про квітневу раду і відправу перекажу далі.

УЖИТОК ЗРОБЛЕНИЙ ГЕТЬМАНОМ З СЬОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА-ПОСОЛЬСТВО КАПУСТИ ДО ЦАРГОРОДУ Й ІНФОРМАЦІЇ МОСКОВСЬКОМУ ПОСЛОВІ КИКИНУ. МОСКОВСЬКІ ЗАХОДИ-ПОСОЛЬСТВО КИКИНА ДО ГЕТЬМАНА І МИТРОПОЛИТА, ЧУТКИ ПРО СМЕРТЕЛЬНУ НЕДУГУ ГЕТЬМАНА Й ПИТАННЄ НАСТУПСТВА, ДОРУЧЕННЄ МИТРОПОЛИТОВІ ЗАСПОКОЮВАТИ СТАРШИНУ, ЗАПОВІДАЄТЬСЯ ВІЙНА З ПОЛЬЩЕЮ; ЯК МОСКВА ХОЧЕ ДЛЯ СЕБЕ ВИКОРИСТАТИ ПОХІД РАКОЦІЯ-ЖДАНОВИЧА. ЛИСТ ГЕТЬМАНА ЦАРЕВІ ВИСЛАНИЙ З КИКИНИМ, ЙОГО ІНФОРМАЦІЇ І ПОЯСНЕННЯ, ВИПРАВДАННЯ ПОХОДУ ЖДАНОВИЧА. ПОЛЯКИ ДИСКРЕДИТУЮТЬ ГЕТЬМАНА І ЙОГО ІНФОРМАЦІЇ ПЕРЕД МОСКОВСЬКИМ УРЯДОМ. ЗАХОДИ УКРАЇНСЬКІ: ДИПЛОМАТИЧНИЙ ТУРНІР В ЦАРГОРОДІ В ТРАВНІ, КОЗАЦЬКІ ПОСЛИ У ХАНА В КВІТНІ-ТРАВНІ, СИЛКУВАННЯ ВІДВЕРНУТИ ХАНА ВІД ПОМОЧИ ПОЛЬЩІ, СТРАТЕҐІЧНІ ЗАХОДИ ДЛЯ УТРУДНЕННЯ СЬОГО ПОХОДУ.

Бідні цісарці, очевидно, прийняли за чисту монету приємні для них запевнення, що відповідь на листи такого голови всього християнства, яким вони уявляли цісаря, а гетьман з старшиною їм у тім притакували,-зовсім не те що відправа якого небудь иншого посольства, і вимагає особливого обміркування. Гетьман же з писарем затримавши їх майже на три місяці, зручно використовували се сенсаційне, але в ґрунті річи мало актуальне посольство, щоб шахувати ним всякі натиски на козацький уряд, щоб він відстав від против-польських операцій шведських та семигородських 1).

Гетьман вислав до Царгорода тільки що згаданого Лавріна Капусту, щоб зашахувати польські посольства до султана і хана. Посол мав між иншим розповісти, що до гетьмана прибули посли від цісаря і польського короля, і підтримуючи себе навзаєм в переговорах з гетьманом, намовляють його приступити до против-турецької ліґи і воювати турецькі краї. Але гетьман не тільки не піддався на їх намови, а велів їх зараз же арештувати, як ворогів султана-козацького протектора, і коли собі султан того бажає-готов зараз же прислати їх голови до Царгороду. Так доносив цісарський резідент в Царгороді, Реніґер, після офіціяльної авдієнції козацького посольства у султана 2). Я далі ще повернуся до сього посольства. Тепер тільки хочу пояснити, що хоч у цісарській інструкції Парчевичу нічого не доручалося в сій справі, і в звідомленню цісарському дворові про се нічого не згадується, він і Маріянович, очевидно, вели з гетьманом і його канцлєром балачки на сю тему, коли не з ініціятиви цісарського і польського двору 3), то венецького уряду. Я вище висловив здогад, що Парчевич фактично працював мабуть весь сей час для венецького уряду, уряджуючи від часу до часу маніфестації і відклики балканських християн до ріжних европейських дворів, і тепер виїзджаючи з Відня на Україну мав конференцію з венецьким послом і обіцяв послужити інтересам Венеції. Представити гетьманові, які користні обставини мають тепер козаки для того щоб напасти отремо на Турецькі землі і збогатитися там здобичею. Туреччина не може противставити їм ніяких сил під сю хвилю, а Польща також не буде нічого против сього мати, бо-поясняв венецький посол Парчевичеві- на випадок замирення нема для неї нічого зручнішого як замішати козаків-нарід неспокійний 4)-в війну з Туреччиною 5). Сю обіцянку Парчевич з Маріяновичом сповнили і дали тим влучну зброю гетьманові і против цісарського двору і против польського.

Царському послові, що приїхав в середині березня з новими поясненнями і заспокоєннями від царя на тему польсько-московських переговорів: що Москва не думає віддавати України Полякам, і військо Зап. повинне зіставатися спокійним і в ніякім разі не приставати до Ракоція і Шведів,-гетьман теж передав документи привезені Парчевичом і Бєньовским. Представив їх місію можливо яскравою ілюстрацією фальшивої політики польського двору, що дурить Москву приязними заявами і обіцянками не маючи ніякого заміру їх сповнити і здійснити, і удокументував се тими листами.

На жаль в нашім розпорядженню все ще дуже мало таких матеріялів, які б безпосереднє походили з сього цікавого моменту української політики, що дійшла була верхів своїх державних і національних аспірацій, а найбільше-верхів тих дипльоматичних хитрощів, що у всіх часах і у всіх народів вважалися верхом державного мистецтва політичної зручности, і виявила незвичайну енерґію і хист-часом політичний, а часом політиканський. Найцікавішим документальним відзеркаленнєм дипльоматії гетьманського уряду в сім моменті зістається його лист до царя, висланий в 20-х днях березня н. с. з царським послом, стольником Василем Кикиним. Сей звісний уже нам спеціяліст в українських справах був знову післаний від царя в місяці лютім, потім як повернувся від гетьмана Абрам Лопухин і привіз від нього листа і копії виленських статей, присланих гетьманові з Польщі.