Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 292

13) Тамже л. 24, у Липинського с. 561.

14) Універсал Ждановича з 14 травня і пинського маршалка з 18 травня- Акты изд. вилен. ком. т. 34 ч. 92 і 93-нижче.

15) Лист Бєньовского 27 січня 1658-Памятники киев. ком. III с. 265, наведений буде пізніш.

16) Польські справи 1657 р. N 1, ненум.

ЖДАНОВИЧ ВИХОДИТЬ В ПОХІД, ПЕРЕШКОДИ В ДОРОЗІ-ВІДОМОСТИ ДЕ НУАЙЄ І КРАВСА, ПОХІД РАКОЦІЯ, В ВИШКОВІ ПРИЙМАЄ ВІН КОЗАЦЬКЕ ПОСОЛЬСТВО, ЗВІДОМЛЕННЄ МОСКОВСЬКОГО ПОСЛА ВОЛКОВА, НОВА АСЕККУРАЦІЯ РАКОЦІЯ КОЗАЧЧИНІ-НА ВИПАДОК ЯКБИ ВІН СТАВ КОРОЛЕМ ПОЛЬСЬКИМ. ПЕРЕХІД ЧЕРЕЗ КАРПАТИ, РАКОЦІЙ В СТРИЮ-ЧЕКАЄ КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА.

Не маємо докладніших відомостей, як і коли козаки рушили в поміч Ракоцієві. Ів. Виговський казав московському послові Лопухину, що Антін Жданович поїхав з Ракоцієвими послами “після Миколиного дня”, і з ним мають іти полки: Київський, Переяславський і Білоцерківський: мають сходитися під Білою Церквою 1). Старий же Виговський, Остафій, оповідав потім иншому послові, Бутурлинові, що Ждановича виправлено в січні: велів йому гетьман зійшовшися з військом Ракоція і обох господарів іти на польські городи і їх воювати і засідати 2). Судячи з того, що Лопухин підчас своєї подорожі, в першій половині січня н.с. бачив сих козаків, як вони доперва йшли на схід під Білу Церкву 3) виходить, що похід стався не в грудні, а в січні, і козаки дещо спізнилися в порівнянню з Ракоцієм. При тій “емуляції” яка дійсно істнувала між козацькими претензіями “на всі городи аж до Висли, де жили руські люде благочестиві й церкви були” і плянами Ракоція на всю Польщу, з виїмком окупованого шведським королем і курфірстом, розуміється Ракоцій не мав ніякої охоти чекати приходу козаків. Навпаки, він спішив як найскорше завісити свої корогви на спірних землях, може й старався використати в сім напрямі неприсутність козаків.

Крім реєстрових козаків (Ів. Виговський, як бачимо, говорить про три полки) ішли охотники під проводом таких ватажків як Рац Ференц (вище с. 1311) то що. Козаки-участники походу, розпитувані потім Кикиним говорили, що взагалі гетьман казав іти в сей похід “охотникам, хто схоче”, без плати, “добуваючи на себе” 4). Уйлакі називає військо Раца наємним, платним, протиставляючи його реєстровим полкам. Далі в оповіданню про кампанію ми побачимо такі охотничі ватаги, які стояли тільки в посередній залежности від Ждановича; правдоподібно вони робили і в приготованні чимало замішки, і потім ще більше в самім поході своїм цілком одвертим, ні чим не стриманим добичницвом.

Здається довший час козацьке військо простояло під Баром, і тут вийшла якась затримка. Де-Нуайє пише: “Цар, довідавшися, що козаки зібралися під Баром, аби післати 20 тисяч війська князеві трансильванському, остеріг Хмельницького, щоб він не посилав війська кому небудь в поміч на польського короля, коли не хоче аби (цар) негайно післав сильну армію на Вкраїну. А Татари, ще проворніші, довідавшися, що козаки зібрані під Баром призначаються против Польщі, напали і погромили Уманський полк, 60 тис. війська, і загрозили, що вони спустошать і випалять Україну, коли Хмельницький пішле яку небудь поміч против Польщі, так що він мусів післати до князя трансильванського і вимовитися від походу. Воєводи молдавський і мунтянський, почувши се і злякавшися татарських погроз, теж відмовилися післати обіцяні Ракоцієві 20 тис. війська. Його універсали вислані до польської шляхти, що зібралася в Перемишлі, щоб їх вислухати, були подерті нею в присутности його післанця-хоч вони були складені в можливо улесливих виразах. Тоді князь-бачучи що його заходи приймаються так неприязно, і вся шляхта великопольська і малопольська збирається щоб сполучитися з військом вел. маршалка, спинився на семигородській границі і щоб замаскувати затримку свого походу скликав свій сойм” 5).

Сюди ж очевидно належить дещо з того, що оповідає про сей похід семигородський літописець Кравс. Він каже, що Ракоцій вислав до Хмельницького Стефана Хорвата з тим, щоб він змобілізував тих 40 тис. козаків, що йому обіцяно було для походу на Польщу, і неодмінно на день 24 січня привіз їх до Хусту, куди він, Ракоцій, на той час намірявся прибути з усею своєю армією. Але що в поході самого Ракоція зайшли ріжні труднощі, він післав Хорватові наказ, щоб замість Хусту він прийшов на той день, 24 січня до Стрия і там чекав його приходу. Хмельницький виправив Хорвата з 40 тис., і він зробив уже чималу частину дороги в напрямі польської границі, а що впали на той час великі сніги, то козаки кинули вози і взяли санки (на “транспорт”). Але тут пішли теплі дощі й вітри, сніг стопився, і не можна було йти далі. Заразом були в великій трівозі з огляду на Поляків, підійшовши до них так близько. Мусіли заложити табор і післати по вози, а за той час пильно стеріглись. (Бо у козаків-поясняє при тім Кравс-такий звичай на війні, що кожен їдучи на коні має припряжений маленький візок з провіянтом, і в поход сі вози йдуть з двох боків, а в середині піше військо, і в потребі сі вози служать їм на шанці; сими возами вони дуже сильні, і про них кажуть, що нема на світі війська (чи народу) зручнішого в закладанню шанців як козаки-се було видно в Молдавії в 1653 р. 6). Отже коли вийшли у них сі труднощі, прийняли вони се за злий знак для війни, і було з того приводу богато нарікань,-бо з одної сторони князь не міг іти з причини великих снігів, а козаки-тому що снігу не стало. Але коли нарешті вози прийшли, козаки прибули на призначене місце до Стрия, а не заставши тут князя згідно з його пляном, стали дуже сваритися з своїм комісаром Хорватом і з калаузами, і в друге впали в трівогу, що хан глибоко зайшов до польського краю, Поляки можуть на них напасти і всіх перебити. Зчасто вони грозилися Хорватові смертю, а-той слав одного післанця за другим до князя, описуючи йому стан річей і небезпеку. Князь з огляду на се йшов день і ніч; не вважаючи на великі морози, і заразом слав одні листи за другими, заповідаючи свій приїзд. Але козаки не давали себе заспокоїти, через той страх перед Поляками; обвинувачували Хорвата в обманстві, щодня збирались йому втяти голову і трівожилися далі-аж як 3 лютого князь прибув до Стрия, се козацьке незадоволеннє утихло. Два чи три дні радили вони раду, що їм робити далі в таких обставинах, і урадили закликати сусідні городи й замки, щоб ті піддалися, і поставити в них залоги (с. 256).

В сім оповіданні-багато недокладностей, не вважаючи на зверхні прикмети ніби то точности. Хорвата вислано до Хмельницького не 3 грудня, а два тижні раніш 7). Цілком неймовірно, щоб Ракоцій визначив Хуст місцем сполучення, а навіть Стрий для сього мало правдоподібний. В околиці Стрия козаків при кінці січня зовсім не чути, хоч уже 3 лютого Ракоцій був там; вони зійшлися з Ракоцієм в околицях Перемишля коло 20 лютого; в листах Ракоція й відомостях шведського посла висланих з Ракоцієвої кватири з дороги до Стрия нема ніякого натяку на козацьке військо денебудь по близу: воно з'явилося під Львовом мабуть не раніш 10 лютого і пішло відси просто під Перемишль, щоб зійтися з Ракоцієм. Та й у інструкції Хорватові Ракоцій дає козацькому війську директиву на Львів, як ми бачили.

Не свідчить про добру інформованість Кравса і те що він цілком іґнорує Ждановича, як офіціяльного провідника козацького війська, противставляючи козацькому загалові Хорвата. Але в сих історіях про неувязки Ракоцієвого пляну з фактичним маршом, перешкоди в поході, нарікання козаків і їx сварки з Хорватом мабуть лежить щось реальне.

Кравс оповідає ще цілком анекдотичну історію про татарського посла, що приїхав до Ракоція перед виїздом його в похід з домаганнєм окупу за прихильну нейтральність; Ракоцій мовляв по пяному його образив і тим дорешти зіпсув відносини (с. 244).

Фактично Ракоцій вирушив в похід 6 січня, визначивши на 14 січня збір армій в Мармароші, щоб іти з нею на Стрий 8). В Вишкові визначив сесію сойму, дуже коротку, щоб перевести потрібні ухвали 9). Тут же прийняв московського посла Волкова, що їхав з царської ставки до гетьмана, і відти з гетьманськими людьми до Семигороду. Цар переказував Ракоцієві свої бажання, щоб він не помагав ні шведському королеві ні Татарам, а підтримував далі приязні відносини з гетьманом, як царським підданим, і через нього давав знати цареві про всякі новини 10). Ракоцій відповів етикетальним листом, обіцюючи завсіди сприяти цареві, свої ж відносини до Шведів пояснив у відповіді на “статті” Волкова так: против царя мовляв він не має спілки з Шведами ні з Татарами ні з Поляками, але старої приязни з Шведами розірвати не може; з гетьманом зложив і заприсяг союз, і до царя буде ставитися прихильно, доки з його боку буде бачити “добру волю” 11).