Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 270

А 28 березня (с.с.) одержав воєвода листа від Нечая: домагається він, щоб воєвода велів вивести з Дашкова прапорщика і салдатів, що стоять там залогою, а коли воєвода їх не виведе, то Нечай вижене їх відти силоміць: прийде і громитиме і битиме як неприятелів.

Нечай, що стрівся з московськими послами під Чигрином 12 н. с. червня, виправдувався, що се мусить бути якась мистіфікапія: він ще до березня місяця виїхав з Чаусів до гетьмана, і 28 березня його в Чаусах не було, “хіба хтось написав за оті воровски”; він просить визначити слідство в сих справах, а сам повернувши до Чаусів розслідить всякі кривди, які без нього сталися царським людям, покарає згідно з військовим правом, а хто буде того варт, то й повісити звелить. З Лупулова козаків виведе і на будуче заборонить їм там будуватися. Селян після того як цар заборонив писати в козаки, таки й не позволяє. Що б він робив против царського указу? він у всім послушний царській волі, як вірний підданий, і як обіцяв так хоче й до смерти служити великому государеві. “І клявся на тім і вийнявши шаблю говорив: “Коли я не щиро і не всею правдою служу великому государеві, дай господи мині сю шаблю видіти на своїй шиї!” (558).

Невважаючи на сі запевнення, посли таки переказали гетьманові, згідно з своїм наказом, всі ті могилівські претензії на Нечая і його козаків. Гетьман з очевидною досадою завважив, що під сю хвилю, коли Турки й Татари стоять замахнувшися шаблею над Україною, трудно йому занятися тими могилівськими сварками. Трудно йому припустити, що Нечай міг так поступати: грозитися громити царських людей і битися з ними як з неприятелями. Але як промине воєнна небезпека, він вишле “людей гідних і уважних” на розслідуваннє сих справ, і з винними велить поступити згідно з військовим правом, навіть і на горло карати-щоб у всім було згідно з царським указом і нашими правами”. На Лупулові селитися козакам буде заборонено, і під смертною карою на будуче буде заказано, щоб не робилося ніяких кривд і зачіпок. Про вчинки Нечая буде переведене слідство, і коли б щось за ним знайшлося-поступлять з ним “по войсковому праву” (579).

Кульмінаційним пунктом сих білоруських напружень стало те, що Старий Бихів піддався козакам, а не московському війську,-на імя гетьмана. Переговори з сього приводу потягнуться потім на довго, вже по смерти гетьмана, і ми ще будемо мати нагоду про се почути. Перші розмови на сю тему для нас пропали, і навіть докладна дата і обстанова сеї події не відома: коли і як саме піддалися Бихівці. В листі своїм до уряду 13 (23) березня гетьман сповіщав про се царя: “доносимо в. ц. в. також і се, що Бихівляне, бачучи велику біду від війська в. ц. вел. полку Чауського, тому що запасу поживи не мали, присягли на імя в. ц. вел. і піддались, і вже там тепер козаки і повік (Бихівляне) мають бути при війську Запорізькім в. ц. вел-ва 34). Сею фразеольоґією про царське імя гетьман хотів можливо ослабити неприємне для царського уряду вражіння від сих недопустимих з становища московської політики фактів, що козацьке військо примусило Ст. Бихів піддатися на імя війська Запорозького і обсадило його козацькою залогою.

Примітки

1) Звідомленнє Богданова, з котрого про все се довідуємось, заховалося в Малорос. Приказі, стовбець 5830/19. Судячи з того, що 11 (24) червня Богданов був уже в Чаусах, можна думати, що останні інструкції й звідомлення- як отсі відомости 12 (22) червня, були йому післані з царської ставки наздогін-бо того самого дня царська кватиря вийшла з Смоленська.

2) Листуваннє Нечая з актів Малор. Приказа в Сборнику Київ. Археограф. Комісії І с. 60 і далі.

3) Сю частину промови я перевів з третьої особи на першу, як вона ведеться дальше.

4) Цит. стовбець л. 17-8, див. нижче.

5) Про се зараз далі-розмови з Богдановим.

6) Малор. прик. 5831/20 л. 38, “список”, тому я дав в перекладі.

7) Ориґінал на аркушику розміром трохи більший за чвертку паперу, поруч з підпісом Нечая невелика овальна печатка, на білім воску під паперовою кустодією-тамже л. 39, а на л. 40 московський “список”.

8) “Козаки со всЂх городов и мЂстъ и сел и деревень сведены”-л. 19.

9) “которые были с Украины”-с. 22.

10) Я покорочую тут многословний московський текст, перевівши його в першу особу.

11) Цар чи стольник Леонтьев? з тексту може бути одно й друге, але зміст з того не міняється.

12) Дійсно на листах своїх до могилівського воєводи з 13 (23) червня (згаданих вище) і з 17 червня, що заховалися в актах Малор. Приказу, Нечай титулує себе полковником білоруським.

13) В третій особі-я заміняю її на першу.

14) “в Горах Больших і в Горах Малых”.

15) Се той, очевидно, універсал що подав я вище на с. 1259.

16) З Могилева 24 июня 1656-Сборникъ Київ. Ком. с. 64-5.

17) В друк. “такого”

18) Надруковано: “Наудзилова”.

19) Стор. 65-6, лист писаний цікавою мішаниною українського і московського канцелярійного стилю, на жаль не всюди можна спуститися на вірність передачі. Підпись: “В. цар. величества, пана а пана моєго милостивого найпадший слуга и подножок Іван Нечай наказний полковник в. ц. вел.”.

20) Тамже с. 68-70.

21) Царські грамоти про сих дезертирів з 13 липня і 3 серпня с. с.-Малорос. пр. 5831/20 л. 59 і 89.

22) Малорос. Приказу 58312/0 л. 94.

23) Тамже чорновик, сильно виправлений, я позначаю цікавіші виправки, загалом же скорочую і спрощую канцелярійний стиль.

24) Зачерки: “которые близко Чаус”.

25) Се застереженнє “без твоєго вЂдома” в чорновику було повторено аж тричі, але потім повичеркувано і полишено тільки в однім, першім місці.

26) Міркую з того що на грамоті борисівському воєводі, що має сю поміту: “ПриЂздъ и отпускъ Івановіх Черкас Нечая”, стоїть дата 7 вересня (л. 102), а на грамоті Нечаєві-14 вересня (з тою помітою: “Послана с нЂжинским полковником с Романом Ракушиным того ж числа”-л. 99).

27) “А которые старые козаки, и тЂм велено быть в козаках по прежнему”.

28) Очевидно з намовами, щоб Биховляне не піддавалися Москві.

29) Акты ЮЗР. III с. 589-90.

30) Тамже с. 591-2.

31) Тамже л. 593, дата: з Москви 22 с. с. січня.

32) Акты ЮЗР. III с. 576-9, тамже на с. 557-8 уривки розмови послів з самим Нечаєм, котрого вони стріли під Чигрином, як він вертався від гетьмана.

33) В друк. Войсковский.

34) Акты Ю. З. Р. III с. 599.

КОЗАЦЬКА ЕКСПАНСІЯ НА ПІВНОЧИ: ПРОҐРАМА КОНСОЛІДАЦІЇ Й ВИРІВНЯННЯ МЕЖ БІЛОРУСЬКОЇ ЗАЙМАНЩИНИ, СЛУЦЬКЕ КНЯЗІВСТВО РАДИВИЛІВ ПІД ПРОТЕКТОРАТОМ ГЕТЬМАНА, ПОСОЛЬСТВО СТЕФАНОВИЧА ВІД БОГ. РАДИВИЛА, ВІДОМОСТИ ПРО ПРОТЕКТОРАТ НАД СЛУЦЬКОМ, КЛОПОТАННЯ ГЕТЬМАНА ЗА ВДОВУ ЯНУША РАДИВИЛА.

Історія ліквідації сих фактів ще перед нами, але тим часом і наведеного тут стане щоб зміркувати, яка сила напружень, нервовости, тертя залягала в сих білоруських відносинах, особливо з моменту, коли паралєльно з програмою приєднання Західнє-українських земель “по Вислу”, з осени 1655 р., ясно і виразно стала перспектива консолідації й вирівняння білоруського фронту. Переводячи сі пляни приходилось їх затаювати, маскувати і ріжними льояльними мотивами прибирати супроти змагань московського уряду-прилучати всякі нові провінції польсько-литовські безпосереднє на царське імя, як провінції московські і завчасу перетинати всякі “поползновенія” українського уряду взяти що небудь з них під козацьку руку, під гетьманський реймент. Гетьманський уряд старався можливо непомітно здійсняти свої пляни, обминаючи конфлікти з царем, не доводячи до обгострень. Через се ми так мало знаємо про сі пляни. Але кінець кінцем навіть ті фраґменти, які можна було досі назбирати, дають про них досить ясне поняттє.