Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 255

1) Акты Ю. З. Р. III с. 523-5, 530-1.

2) Розпорядженнє уряду, отримане в Путивлі 9 липня с. с. 1649 року, переказує в такім вигляді путивльський воєвода в своїй одписці-Малор. приказу стовб. 5816/5 л. 147, у Юркевича.

3) Див. вище с. 314.

4) Вище с. 414-5.

5) Вище с. 416-7.

6) Пор. наведену вище (с. 415) вістку з України з весни 1652 р., як то Хмельницький пише погрози цареві, за те що той приймає під свою протекцію “своєвільних хлопів з України і з-під Смоленська”.

7) В Білгород. стовбцях зберігся напр. такий епізод з лютого 1651 р., коли оден еміґрант з Зінькова Тишко Донець звернувся до пограничного воєводи з проханнєм видати йому перепустку на Дін: слідом з'явились зіньківські козаки, вислані наздогін за ним від місцевого отамана, з листом до воєводи, щоб він затримав того Донця з товаришами, бо вони “гетьманові Б. Хм. зрадили”: втікли коли в їх краю війна і хан стоїть з усею Ордою-ст. 298, У Юркевича.

8) Тамже.

9) Пор. вище епізод з Сулимівцями, ст. 929.

10) Сівського стовб. 158 л. 237-у Юркевича; стилізація листу не визчачається прозорістю, я старавсь переказати його можливо ясно.

11) Про се у Юркевича, ор. с.

ГЕТЬМАНСЬКІ ПЛЯНИ ПОХОДУ НА СЛОБІДЩИНУ ДЛЯ РОЗГОНУ ЕМІҐРАЦІЇ. “ВЕЛИКІ БУНТИ” КОЗАЦЬКІ, ПОВСТАННЄ ГРИЦЬКА НЕБЛЯДИНА, ПОХІД ГЕТЬМАНА НА МОСКОВСЬКУ ГРАНИЦЮ. ЧУТКИ ПРО КОЗАЦЬКІ БУНТИ З ЛІТА 1656.

Можливо, що “великі бунти”, згадані в гетьманськім листі, висланім з Гадяча, могли стояти в звязку з сею карною експедицією. Гетьман велів Скоробогатому пояснити цареві, що від Донських козаків пішли були великі бунти: якийсь Грицько Неблядин зібрав пяниць і своєвільників, проголосив себе полковником і хотів битися з гетьманом, війшов на гетьманську територію і скликав тут охотників, запевняючи людей, що має на те царську грамоту-людей збирати і гетьмана воювати. З скупих пояснень зроблених гетьманом в його наказі Скоробогатому, можемо міркувати, що гаслом бунту була-охорона козацьких вільностей. Хмельницький їх не пильнує, не хоронить, і сей Грицько нібито з царського наказу збирав козаків, щоб його скинути. Гетьман велів тих своєвільників розгромити, самого Грицька й инших провідників повстання увязнено-до царського указу, і гетьман через своїх послів виправдується перед царем в сих репресіях над людьми, що мабуть називали себе військом Донським, гетьману запорозькому непідвладним. Мовляв грізна небезпека повстання до того примусила його, гетьмана, до сього кроку, бо ж би було тих своєвільників лишити на свободі і дати їм зібратися в більшім числі, виникла б на Україні велика усобиця,-бунтівники так відгрожувалися: “Тепер ви горою, а на літо ми вас воювати будемо”. Гетьман нагадує московському урядові повстаннє Острянинових козаків у Чугуїві, що скінчилося убийством гетьмана і поворотом бунтівників назад під Польщу: на його думку з повстання Грицька могло вийти що небудь подібне. Се змусило його до експедиції за московську границю. Грицька погромлено-але справу не доведено до кінця, судячи з того, що гетьман в обережних виразах піддає цареві під увагу потребу добити сих своєвільників на московській території 1).

Взагалі короткі і побіжні згадки гетьмана-що полишає свому послові дати потрібні пояснення устно, лишають богато неясного в сім цікавім епізоді. Рух розвинувсь очевидно за межами козацької України, на Слобідщині, під проводом людей, що втікали з України на Дін. Вони перейшли козацьку границю (“вшедши тут”, каже гетьман), але громлячи їх гетьманці очевидно перейшли московську границю-инакше ми не зрозуміємо тих перепросин, котрими гетьман обставляє свій виступ. Довести до кінця свою боротьбу з “своєвільниками” гетьман не наважився-може тому, що вони відступили в глибину Слобідщини. Він рахується з можливістю, що сі недобитки повстання будуть обмовляти його перед царем, готовитимуть новий виступ і т. д.

Мав він і його прибічники на увазі сей рух, коли Виговський розповідав Портомоину, 15 квітня н. с., про плян карної експедиції на Слобідщину, і ся експедиція мала на меті підняти сей небезпечний рух? Чи навпаки, виступ Грицька врізався несподіваним інцидентом в сю ситуацію і змусив гетьмана, замісць наступу на за-кордонні слободи подумати про самоохорону? Поки що я не маю відповіди на се питаннє.

Але годиться зазначити, що поголоска про якусь внутрішню боротьбу серед Козаччини пішла тоді широко, тільки в дуже неясних формах, як звичайно. Уже 8 н. с. червня австрійський аґент пише з польського табору: “Пускають такі чутки, що за Дніпром козаки збунтувались против Хмельницького і виставили иншого-наказного гетьмана але треба чекати потвердження певности сього” 2). Потвердження приходили, хоч в досить відмінних формах.

Так Радзєйовский в листі з 22 н. с. червня переказує Карлові-Ґуставові сю поголоску в такій редакції, що Хмельницький попав у ворожнечу з полковником Богуном (Bohna), тому що той тримається польської партії і хотів Хмельницького також привести до того,-відгомони старих чуток, що Богун не схотів присягати цареві 3). Акакія, французький аґент, що перебував тоді у польськім таборі під Варшавою, доносив в депеші 25 червня, що між козаками розділ, і вони шукають порозуміння з королем 4). Ґоліньский записує під місяцем липнем вісти з Волини, з Дубна, що Задніпрянські козаки обрали собі гетьманом Вдовиченка (знову!) і він жодним чином не хоче Хмельницького пускати за Дніпро і тягне за згоду з Польщею 5).

Під сими чутками може лежати дещо про сей слобідський рух, зовсім реальний як бачимо-хоч все се промайнуло так швидко, що скептики справді могли зістатися при переконанню, що все се була тільки польська вигадка.

В кожнім разі епізод незвичайно інтересний і глибоко симптоматичний. В такий критичний момент, коли йшла мова про об'єднання Української землі і широку експансію Козаччини, як її провідного державно-творчого елєменту, великому гетьманові приходилося думати про забезпеченнє тилу, про кріваву боротьбу против дезертирства, про повстання, що грозили його скинути з провідного становища.

Історикам публицистам лишаємо для обміркування, хто тут був більш винен. Чи козацькі маси, що лишаючи на мілині своїх провідників-політиків і дипльоматів, в такій критичній хвилі мандрували собі далі від походів, війн і рад, щоб господарити на дозвіллі: закладати хутори, стави, пасіки, ставити меди і варити горілки та на прохолоді з-далека смакувати думи про епохальну боротьбу за визволеннє? Чи сі козацькі верхи, що ширяючи розумом по політичних констеляціях забували про той народній ґрунт, що не витримував сеї високої політики під їх ногами? В кожнім разі епізод сей віднині буде характерним проявом великої історичної української траґедії навіть в тих неясних обрисах, що тут я принотував.

Примітки

1) В листі до царя: “И то тебЂ великому государю, вашему царскому величеству извещаемъ, что великие бунты всчалися было от донских, а полковником у них был Гришка Неблядинъ, которой многих бражников и своевольниковъ собрал было, хотя на нас рать поднять, ис чего-сохрани боже- всЂ неприятели наши (б) тЂшилися. И мы велЂли тЂхъ своевольниковъ розгромить, а то для того, что указу от вашего царского величества не имЂл ничего, и он был неповинен войска собирати. Которыхъ (бранців-своєвільників?)мы задержали до указу вашего царского величества,-но сохрани боже, ежели б больши тЂx своевольниковъ собралось, то бы огонь великій загорЂлся,-что они такъ говорили, что “ныне вы тЂшитесь, а мы на лЂто вас воевати будем”.

В інструкції Скоробогатому:

“Бити челом о том его ц. в-ву, чтоб о том не прогневался, что в своевольников тЂхъ донских казаковъ, которые зшедши тут на охотника,-а нихто доброй не пошол, только своевольники, и иною их собралося было, а старшина у них был Гришка Неблядии, который сказался, что бутто е. ц. в-ва в том повеленье было и что е. ц. в-во велЂл нас воевать. И мы не видя указу е. ц. в-ва, только своевольников без вЂдома в ц. в-ва собраных, для чего велЂли есмя тЂх своевольников сносить. А если б гдЂ тЂ своевольники объявились и про нас недобро говорили, чтоб е. ц. в-во не вЂрил. Понеже мы будучи под е. ц. в-ва крепкою рукою прилЂжно остерегати вольности будем и остерегаем. Понеже они хотЂли такову своеволю всчать, какая была в Чюгуеве. А указу на то е. ц. в-ва не было ни через посланца ни через письмо. Надобно бы таких своевольников и там казнить-и то под высокое разсуждение е. ц. в-ву подаем”.-Сибир. прик. ст. 1636 л. 592 і 596, див. нижче.