Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 243

Далі зверталась увага гетьмана на непорядки, що сталися в козацькій займанщині в момент смерти Золотаренка. Цар велів йому лишити в Новім Бихові на зиму “для береженья города и уЂзду” кого небудь з старшини, і Золотаренко полишив був в Н. Бихові полковника Івана Дорошенка, доручивши йому тримати далі в бльокаді Старий Бихів, з огляду що там уже показався великий недостаток в поживі. Тим часом Дорошенко невідомо з яких причин не мавши ніяких вістей про неприятеля, не давши знати могилівському воєводі, покинув Н. Бихів, лишивши в нім великі запаси, а сам став в Чаусах-хоч Чауси належать до Могилівського уїзду і записані до царських дворцових сіл (а не до козацької території). Скориставши з сього старобихівська залога налетіла на Новий Бихів, погромили міщан, захопили запаси і тим поправила своє становище в С. Бихові-а то вже були близькі до того щоб піддатися з недостатків. Отже Дорошенко “учинил кабы измЂною”-почувши про великі недостатки Старобиховців, полишив в Н. Бихові запаси, і Старобихівці, мавши змогу захопити їх “в осаде укрепились”.

А вийшовши до Чаусів, Дорошенко з своїми козаками почав докучати шляхті і всякого чину людям в Мстиславськім повіті, котрі піддалися цареві. Козаки з Кричева і Чаусів “по присылке полковника Ивана Нечая” нападають на шляхетські маєтности і на царських салдатів, бють, грабують і чинять “всякое разоренье”, так що шляхта і люде тікають на всі боки. В селі Жиливлі напали вони на майора московської служби Ст. Цятокрута: як він туди приїхав з 10 салдатами, другого дня прийшли дві хоругви козацькі з Чаусів, побили того майора й його салдатів, забрали зброю, побили й пограбили селян, і т. д.

“За присилкою” ж Нечая до Мстиславського, Борисівського, Ординського й инших уїздів приїздять козаки з Чаусів та инших місць, бють і грабують салдатів і “проїжжі станиці”, що посилаються з Вильна до царя. Бють і грабують місцевих селян, “а декотрі пристають до них (козаків) для воровства, і вони їх приймають, а ті селяне наводять їх на инші осади, грабують і побивають 2), і богато місць спустіло від такої руїни”. Про се цар писав до гетьмана з Путивльцем Іваном-Тонкого, а після того 30 (с. с.) січня прийшли з Чаусів козаки Гнат Слизький та Іван Конюшенський до села Романова Кописького уїзду, зруйнували, селян били й мучили, жінок і дітей брали на муки і забрали з собою до Чаусів. Заповідали, що прийдуть і під Копись, і справді прийшло в тім часі під Копись богато кінного й пішого люду, стали на передмістю (на посаді), почали бити й грабувати людей, а жінок і дітей забирали в полон. Стояли під городом два дні, до города приступали. Воєвода дав знати до Могилева, звідти прийшло військо, питали тих людей, чи вони люде литовські чи Запорізькі Черкаси? Коли Черкаси-то нехай би такого лиха не чинили, а тих хто завів таке воровство, нехай би скарали смертю, а самі вертали до Нового Бихова. Люде ті відповіли, що вони Лисовчики, підполковник Федір Константинович (Константинов) з товаришами, і дали бій царському війську. Але коли розпитано взятих в неволю, виявилось, що се було Запорізькі Черкаси, а не Лисовчики: “Лисовский полк” присяг цареві, і в нім підполковника Константиновича не бувало, видно, що се з козацького (Черкаського) війська, тільки назвав себе Лисовчиком.

Поки в тих краях був наказний гетьман Золотаренко при нім такого воровства не бувало, а коли й виникла яка небудь сварка, то він зараз чинив слідство і управу давав, а цар. вел. служив вірно, які вісти відки небудь бували-він царським воєводам доносив зчаста 3).

В місяці лютім писали цареві воєводи смоленські, що міщане (посадські люде) і селяне з уїздів Гір і Гірок скаржилися на свою братью мужиків, що поприставали знову до козаків (Черкасів): ті козаки двори їм руйнують, самих їx бьють і мучать, так що й проходу від тих козаків не стало, навіть на торг до них ніхто не сміє їхати.

Також з Могилева писали воєводи, що на ті села, де вони розкватирували царських офіцерів, наїздять козаки, села нищать і селян рубають, майно забирають. І як воєводи посилали до козаків, щоб вони виходили геть, козаки їх не послухали, з Могилівського повіту не пішли, а воєводських посильщиків бють, грабують, вяжуть і сажають до комір. Воєводи посилали в тій справі до Чаусів, до полковника Корнія, але Корній козаків не стримує.

Також ті козаки, що приїздять в ріжних справах до Могилева, воєводів не слухають, до приказної ізби приходять з великим шумом, з погрозами, могилівських міщан бунтують й приводять їх “в сумнЂнье” 4).

А 23 (с. с.) лютого був лист від смоленських воєвод, що писав їм з Малих Горок капитан Мещеринов: приїхали 1 лютого з Чаусів до Горок два сотники козацькі, щоб набирати мужиків у козаки, а приїхавши торг в місті знищили, селян мучили і грабували. Ті що позаписувалися в козаки наново, їздять по селах і селян мучать, шаблями бють. Селян, що не хочуть іти з козаками-таких забирають з собою силоміць. Таких “ворів” Мещеринів ухопив трьох і прислав до Смоленська. Сотник Олекса Боярський з козаками хотів його самого вбити. А полковники з Чаусів пишуть, що ті козаки їздять без їх відому.

В уїздах Оршанських і Горських, в Колишськім, в Дубровенськім, в Мстиславськім козаки теж приходять, селян бють, грабують і палять, так що від того козацького нищення ті повіти спустіли, а государевим людям з городів проїхати не можна.

Нехай же гетьман пішле відповідних людей до Могилева, до Чаусів і до инших городів і велить вивести відти до козацьких городів полковника Нечая і Корнія, сотників і всіх козаків, і надалі ні Могилева, ні Чаусів ні всіх вищевичислених городів не приписує до Ніжинського полку і нікому не дозволяє писатися могилівським полковником, тому що тими городами цар велів завідувати воєводам смоленським і могилівським. З тими післанцями, що гетьман пішле, посли від себе пішлють (для контролю) свого стрілецького сотника Микиту Сивцова 5). Івана Дорошенка за його явну зраду, що він город кинув без указу, нехай гетьман велить скарати на смерть. Федора Константиновича за його вчинки нехай теж велить розшукати і скарати на смерть без милосердя. З Нечаєм і Корнієм за те що вони насилали козаків на городи й уїзди, нехай накаже поступити згідно з військовим правом, що вони заслужили, аби й инші не квапились “так воровати і смути чинити” між царським військом. Про се нехай гетьман видасть сувору заборону: щоб козаки до себе “для воровства” селян (“деревенских мужиков”) не приймали, кривд царським людям ніяких не чинили, і щоб усіх козаків з Могилева і з повіту виведено негайно (с. 120-133).

“На се гетьман сказав: “Були про се прислані грамоти вел. государя до Поклонського й Золотаренка: велено прибирати козаків хто схоче в Могилеві і Чаусах і по инших городах, на тій підставі охочі люде позаписувалися в козаки, живуть вони по тих городах, мають свої доми і вивести їх відти до козацьких городів ніяк не можна. Козаків Ніжинського полку, що полишилися на залогах в Могилеві в Чаусах і до инших містах, або людей не оселих (“которые безсемейные”)-тих накажу 6) вивести. Але якби почати під теперішню пору виводити в козацькі городи козаків оселих (“которые живут домами”), то в війську піднялось би велике невдоволеннє, і можна з того сподіватися великої біди.

“Іванові Нечаєві велів я тими козаками завідувати і могилівським полковником писатись тому що над тими козаками (місцевими, вписаними на підставі царського розпорядження) полковника не було (по скільки оселих козаків вивести не можна, нема рації лишити їx без полковника).

“Про Ів. Дорошенка вже ми чули і перед сим царським наказом, що він покинув Н. Бихів, і я велів тримати його в кайданах в Ніжині до царського наказу; тепер, після царського наказу звелю його скарати горлом. Федора Константиновича не знаю, велю розшукати, і коли доведуть на нього в слідстві те “воровство”-я велю з ними зробити так як з Дорошенком, згідно з наказом вел. государя.

“Про Івана Нечая і Корнія полковника і про тих козаків що наїздили “для воровства”, государевих людей били й грабували, а полковники їх в тім не стримували 7), пішлю для того умисно і коли ті воровства потвердяться, я Ів. Нечаю й Корнієві і козакам учиню відповідно до їx вини чого вони будуть варті.