Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 239

“Богдан Хмельницькій гетман з войском Запорозким-панам полковником, осаулом, сотником, атаманом и всему товариству войск наших Запорозких, старшинЂ и черни, также атаманом городовым, войтом, буръмистром і вшелякой кондиции людем, и кождому кому би тилки сеє наше писанє показане было, доносим до вЂдомости. Иж бывши у нас п. Ян Песочинский, которий от нас, здавши одправу, назад поворочаєт, пилно теди вашеций жадаєм, абисте оному во всем вЂру давши, всюди доброволне так там идучого яко знов з чимколвЂк назад до нас поворочаючого пропущали, не задаючи оному ни в чем найменшої трудности. Которий кеди будет чого у вышецей жадати, также оному жеби сте не забороняли-не чинячи иначей для ласки нашоє” 6).

З одної одписки сівського воєводи довідуємося, що 7 н. с. квітня через Сівськ їхали до царя післанці від гетьмана: Демян Якименко і Василь Клименко (Якимов і Климентьев), вони казали воєводі, що Ян-Казимир прислав до гетьмана послів: Тишкевича і Потоцкого вони переказували бажаннє короля бути під високою рукою царя і зложити йомі присягу: з сими вістями гетьман вислав отсих післанців 7). Я не знайшов инших звісток про се посольство, і згадую тут про нього задля сеї звістки про приїзд Тишкевича. Потоцкий лишився в Чигрині довше, щоб розвідатися про брата, відвезеного до Москви: його застав у Чигрині Лопухин, але Тишкевича вже не було.

В листах де-Нуйє маємо такі відомости з королівської кватири:

Хмельницький прислав писану присягу, що він прийде до Львова; посилає ще (в додатку до попереднього корпусу, що стояв ніби то на Поділлю) 6 тис. війська, а весною прийде з рештою війська (лист 10 лютого, відомости з кінця січня).

В лютім приїхав до короля, до Львова згаданий уже післанець (мабуть Теодосій Томкович, висланий від гетьмана в перших днях лютого ст. ст.), з повідомленнєм, що він уже готов до походу, чекає тільки Любовіцкого з інструкціями (лист 2 березня).

До королеви прийшли листи від короля з 16 і 18 березня: “до нас ідуть козаки і Татари”.

21 березня король одержав у Львові відомість від П. Потоцкого, старости камінецького, що Виговський веде від Хмельницького 15 тис. козаків і 10 тис. Татар; Потоцкий остерігає своїми універсалами шляхту на Руси, аби звезла свої родини й майно до замків з огляду на перехід сих військ 8).

Перед виїздом зі Львова, в 10-х днях квітня король одержав відомости, що Татари вже під Камінцем, 30 тисяч їx іде напереді, хан за ними з усіми силами, ріжні добровольці збираються йти з ним в надії на здобич на Поморю і Ливонії; ріжні козаки в надії на грабіж теж прилучилися до Татар на конях 9).

З Замостя пишуть в тім же часі про успіхи на Литві: здобуто Несвиж, збираються здобувати Слуцьк, сподіваються помочи Хмельницького 10).

Вісти з червня: Татари не рішались віддалятися від Криму, боячись, щоб козаки не впали тим часом туди і не пограбували; тепер Хмельницький нарешті рішився післати своє військо в поміч королеві: 6 тис. козаків вже в поході, за ними піде він сам з усім військом 11).

Десять день пізніше (лист з Ченстохова, 3 липня): “Татари йдуть напевно, вони боялись, щоб козаки підчас їx неприсутности не пішли грабувати Крим, бо між ними були деякі непорозуміння: Татари викликали розділ між козаками, велика частина їx піднялася против Хмельницького і забрала у нього 150 гармат. Тепер обидві партії прислали послів до короля з покорою і благаннями ласки. Татари, що запалили сей огонь, підтримують його далі й йдуть нам помагати-але ми відкликали своє проханнє, бо маємо досить сили й без них. Щоб показати свою добру волю, вони посилають 15-20 тис., замісць 80-ти, що мали прийти” 12).

Сам король так викладав історій своїх переговорів з козацьким гетьманом, висилаючи Шумовского до Криму вдруге, при кінці квітня:

Король з Річюпосполитою, покладаючись на інтервенцію хана, що Хмельницький виконає озірнянські умови: буде вірним королеві і від Москви відстане, “насамперед своїми листами обіслав уродж. гетьмана війська Запорізького, ур. Виговського і всіх полковників, висловлюючи втіху з того, що він (гетьман) відновив давнішу приязнь з ханом та прирік бути вірним королеві. З огляду на се король обіцяв йому і всьому війську свою панську ласку. Далі -бажаючи всьому світові показати свою природжену вибачливість до своїх підданих, король вислав комісарів визначених Річпосполитою на попереднім соймі: воєводу чернигівського Тишкевича, стольника ціханівського Любовіцкого, і войського винницького Зацвіліховского і вони туди їздили, з повним уповаженнєм уложити договір (pokoj) між королем і Річпосполитою та військом Запорізьким, такий щоб задоволив гетьмана, старшину, все військо Запорізьке, а навіть і чернь 13), Призначив був король до тої комісії і вельм. воєводу руського, польного гетьмана (Лянцкороньского), але він чекав відомости від инших комісарів, чи прийде до трактатів.

“Сі комісари були прийняті у ур. гетьмана війська Запорозького і віддавши йому листи від короля й. м. нагадували йому, що треба як найскорше приступити до договору 14), а тим часом щоб 10 тисяч війська було післано в поміч королеві, а на весну щоб уся козацька сила готовилась до походу, і порозумівшися з ханом, щоб гетьман з ними спішно рушив туди, де буде найбільше потрібно.

“На се ур. гетьман війська Запорозького відповів, що зараз він ніякого війська післати не може, тому що ще трави нема, і край голодний, а нарешті-поки не буде договору, не може дати і війська. А договору не може тепер уложити тому що полковників усіх не було-бо Дніпр пускав і води були великі: він їx скличе до себе доперва на Великдень, і порадившися з ними, доперва тоді зложить договір 15). Хоч міг зараз сказати його комісарам, щоб вони затрималися, аби зараз по раді покінчити з сею справою, він то відложив, сказавши, що про час і місце комісії дасть знати; в листах обіцяв королеві і Річипосполитій щиро складати сей договір, котрого цілком щиро бажають король і Річпосполита: коли б (король) навіть і найбільшу побіду здобув над неприятелем, не відстане від сього наміру.

“Від посла свого Піріс-аґи, що був під той час в Чигрині, хан й. м. може довідатися, як йому не позволили бачитися з нашими послами, а нашим послам з ним-з того можна легко зробити висновки” 16).

Оповіданнє нібито докладне, катеґоричне і ясне, але в дійсности-стараючися представити ситуацію можливо яскраво з становища польського, воно не тримається хронольоґії, і викладає факти сумарично без належної послідовности. Воно дуже інтересне як оборотна сторона тих всіх оптимістичних вістей про покірність Запорізького війська королеві, готовість йому служити і воювати Шведів, що так старано поширювалися з двору Яна-Казимира на всі сторони, але для фактичної історії зносин користуватись сим оповіданнєм треба так само обережно. В сумарнім образку разом зведені, очевидно, ріжні стадії переговорів-з кінця лютого і початку березня, коли Піріс-аґа сидів у Хмельницького в Чигрині, і з кінця березня, коли топилися сніги і стояли великі води, і гетьман перекладав терміни комісії, відправляючи з нічим комісарів.

З першої стадії, коли мова йшла головно про військову поміч, а про комісію говорилося тільки “загально”, маємо листи гетьмана і Виговського до короля з датою 7 березня, вислані з якимсь Сокольским, королівським післанцем. Гетьман писав коротко.- “Найясніший і т. д. Лист в. кор. мил., з домаганнєм кількох тисяч людей, був би негайно виконаний, коли б не стали на перешкоді і весняні труднощі для походу і звичаї ради обозової 17). Обіслав я найближчих полковників, щоб подали свою гадку. Неприятель 18) завинив, бо згідно з обіцянкою своєю не мав переносити своєї зброї; але коли переступив, повинен вступитися, згідно з договором. Але треба почекати, поки оповіщу полковників своїм універсалом, щоб почути їх раду. Покаже себе вірність і покірність, що покрили були воєнні розрухи-лиш трохи потерпіти у бога, котрому ми нашу захитану вітчину і безпечність в. м. поручаємо”.