Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 210

“Тим часом як цілий день ішли сі трактати, не переставала одначе з обох сторін стрілянина-мабуть щоб нагнати страху на депутатів. Але ті вже призвичаїлись і покладаючись на право міжнароднє ні про що не дбали, та з о. епископом і пп. Ґонсьорковичем та Олькуским; що весь той час пробули в таборі, під залізними кулями повернули до міста. Виговський для гонору провожав їx до самої міської фіртки, з великим числом своїх людей; тут його почастовано від міста вином, і він повернув до табору” (148).

Другого дня був повний спокій, Хмельницький і Виговський чемними листами запросили до себе Ґродзіцкого на розмову. Наступного дня приїхали під місто Тетеря і Лісницький, їх прийнято до міста і Ґродзіцкий частував у себе вечерею, потім другого дня поїхав на розмову до Хмельницького, богато між собою говорили-але зміст розмови лишився невідомий Кушевичеві. Розповів дещо сам Ґродзіцкий в листі до короля, дещо більше Рудавский-може бути на підставі реляції Ґродзіцкого підканцлєрові, згаданої в тім же листі 20)-тільки досі вона невідома. В листі до короля Ґродзіцкий згадує, що Хмельницький прийняв його досить людяно і давав зрозуміти, що готов би був вернутися в підданство Янові-Казимирові, але бентежило його, що гетьмани коронні саме в тім часі (22 жовтня) піддалися шведському королеві і обіцяли піддати всі замки на Руси, з тим щоб шведський король міг туди ввести свої залоги і відібрати на себе присягу. “Дуже він (Хмельницький) на се відказував, а також на той прихід ханський”, каже Ґродзіцкий і висловляє надію, що при сій нагоді можна б було привести його до згоди з ханом і розриву з Москвою, бо Хмельницкий досить сильно на неї відказує,-“Каже: я тої Москви не хочу, і між нами велика незгода, як я сам то бачив” 21). Рудавский передає мову Хмельницького- з приводу слів Ґродзіцкого про прихильність Яна-Казимира і непевність шансів Карла-Ґустава, в таких словах: “Коли так говориш про шведського короля, мусиш знати, що я також вірний слуга короля Казимира: вважай за доказ тобі мій спішний відступ від міста-і так поясни королеві. З Москвою роби що хочеш, я її лишаю і перший відступаю назад” 22). В пізнішім листі до Ґродзіцкого Виговський нагадував обіцянку, що дав Ґродзіцкий під Львовом: не піддавати нікому Львова 23). Все се разом взяте дає зрозуміти, що розмова Хмельницького з Ґродзіцким оберталася коло такої теми: Львів неповинен іти слідами гетьманів, не має піддаватися шведському королеві, ні приймати від нього залоги, а зістаючися вірним Янові-Казимирові, триматися звязку з козаками-бути такби сказати під протекторатом Запорозького війська. Се провідна ідея козацької політики того часу, що Русь повинна бути під владою козацькою; гетьман розвиває її далі на конференції 4 листопада.

Після того кілька днів старшина приймала товари в рахунок контрибуцій. 28 жовтня ся робота була закінчена, старшина виїхала з міста, і того ж дня Кушевич записує проїзд до Хмельницького Любовіцкого в посольстві від Яна-Казимира-що буде обговорене далі. Другого дня козаки повідомили Львовян про висліди походу на Люблин-як міський уряд люблинський присяг на царьске імя і т. д. (про се також далі). Наступного дня (31 жовтня) відбувалась якась нарада: московське й козацьке військо вийшло в поле за табором і стріляли з гармат і рушниць пустими набоями. Се одні токували як святкуваннє люблинського тріумфу, инші говорили, що се козаки робили параду з приводу того, що їм того дня привезено платню від царя; нарешті було ще третє поясненнє, що то вивозили з табору тіло Андрія Бутурлина, що захорувавши помер під Львовом.

1 листопада міські депутати вибралися знову до гетьмана, незнати саме з чим,- але застали Хмельницького “в немалій мелянхолії”. Тому він допустив до себе тільки пятьох, між ними Кушевича. “Инших розібрали між собою Виговський і полковники. При столі розповідав Хмельницький, що Татари з великою силою впали на Україну і немалої шкоди наробили в людях і добитку. Дуже широко розводив, яким способом можна звоювати Крим і обіцяв будучої зими наступати на Татар з військом Запорізьким і московським. До инших розмов через ту мелянхолію Хмельницького так і не прийшло, і депутати під вечір вернули до дому” (149).

“3 листопаду депутати знову були у Хмельницького і застали як виходив від нього п. Заяць, посол від Радзєйовского до козацького війська. І того дня Хмельницький меланхоліював, маючи у себе на розмові Василя Васильовича і канцлєра його. З міськими депутатами не мав иншої розмови, тільки повторяв свої (поза) вчорашні міркування про способи звоювати Крим, і зараз по обіді виправив депутатів до міста.

“Другого дня, 4 листопада депутати знову були в таборі, і при них вернувся з своїм полком Данило Виговський, везучи з Люблина велику здобич. Потім Хмельницький покликав до себе шведського посла і міських депутатів і при них заявив тому послові, що король шведський і військо його неповинні входити збройно до Руської землі, і посол іменем короля се обіцяв. Після того пішли між присутніми загальні розмови, і після їх закінчення депутати вернулися”.

В наступних днях було трохи стрільби, і між иншим ціляли з гармат на ратуш- “все се походило з намови Москви, бо та гнівалася за те, що міщани жадним чином не хотіли вдаватися з ними в ніякі переговори і трактати”. Потім 8 листопада-“Хмельницький несподівано рушив з запорозьким військом з табору, лишивши московське військо. Під місто приїздив з великою громадою Виговський і іменем Хмельницького і всього війська Запорізького витав п. Ґродзіцкого й все місто. Майже все місто окружили вінцем короґви козацького війська і сам Хмельницький під знаком гетьманським-занадто відважно, правду сказавши, з своєю прибічною сотнею їхав повз сам вал сидячи на коні 24). Нарешті 10 листопаду вступивсь і Василь Васильович з усім військом московським, попрощавшися під валом через своїх офіцерів з п. Ґродзіцким. Як наші наглядачі оповідали, було се військо не тільки велике, але і порядне. Дня 11 листопада вперше задзвонено в дзвони костельні і пущено годинники, а по костелах правилися відправи в подяку богові за звільненнє з семитижневої облоги”.

Я розповів сю історію за Кушевичом, щоб не розбивати його оповідання, хоч одностороннього, але суцільного і повного цінних подробиць, більших і менших. Тепер спинюсь на епізодах ним не освітлених відповідно.

Примітки

1) Білгород. ст. 328 л. 382 і далі-одна з серії його реляцій зложених ним після повороту, що опинилися в столбцях Білгородського столу; в перекладі дещо покорочую.

2) “Ляхи присягли, а благочестивые вЂры мЂщане і крестьянство по евангельской заповЂди вЂру учинили”-я сеї московської тонкости не передав у перекладі, як і ріжних инших многословій.

3) Разоренье.

4) “Вчора, 19 сентября прийшов наш чоловік від козацького гетьмана-велику “екстракцію” чинять добули Ягольницю і замок Лянцкороньского, де він мав резіденцію. Капітан піхоти, що там було, не міг довго триматись і піддався; богато срібла і всяких вартостей забрали. 87 гармат узяв гетьман і Москва також”-Стефан воєвода Ракоцієві, Моn. Hung. XXIII с. 247.

5) Дні покручені назви пропускаю.

6) Досить докладне, й небезінтересне оповіданнє у Єрлича: “(Від Камінця) рушивши пішли до Львова-насамперед до Гусятина, далі до Чорткова-взяли там воєводича браславського Петра Потоцкого, з жінкою, дітьми і челядю: 4 дні боронився він в замочку. Відти пішли до Ягольниці: в замочку було 200 чоловіка піхоти, приступали до нього кілька днів, піхота піддалася сама і замок піддала, і сама з ними (козаками) пішла: Хмельницький обіцяв їй платити як звичайно; шляхти і офіціялістів немало забрано до московської неволі, а декого побито. Звідти пішли на Підгайці- маєтність гетьмана Потоцкого і здобувши палили міста і села, не лишивши й колеса-окрім одного млина, де млинар окупився, давши 300 золотих, щоб його не палили”.