Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 193

“Саме посилає до в. м. князь семигородський посла-він у мене,-ніякий Стефан Люцей, Венгрин, дворянин Ракоція, що був уже у в. м.-чекає безпечного проїзду до в. м. з огляду на Москву. Будь ласка (пришли) трохи своїх людей, щоб приїхали під Браслав, безпечні що до своєї цілости, й відпровадили до в. м. з огляду, що він їде в посольстві до в. м. Коли хочеш завязати переговори, не погордуй в. м. 6)-я допоможу всім що моя доброта піддасть-тільки аби в. м. схотів користати з моєї ради і того посольства. Бо ж і нам жаль християнства поневоленого. Москаль в. милости віри не додержить, бо у нього тільки кривоприсяжство і ламаннє спокою-се він і з в. м. учинить. Краще до матери хилитися: та щиро обійме і в непамять положить невдячність. Отже і в друге прошу і на ласку Богу закликаю: не давай тих країв в дальші утиски, а християн у таку неволю! оберни свою мужність з нами разом і з Ордою на тих віроломців-Москву! Прихилися на згоду! Хто був козаком, нехай прийме вільність; хто хлоп-нехай працює; а хто богові служив в православній християнській вірі, нехай патріярха царгородського не відступає. Пиши до мене в. м. в листах, як я до в. м.-по приятельськи і по давньому звичаю, а я з любовю прийму. Нехай не гніває тебе той лист мій-бо закон віри християнської так велить”.

В закінченню прохання забезпечити угорського посла від Москви, і показати ласку вхопленому козаками Пісочинському-“бо ті люди доброго роду і війську Запорожському прихильні”.

Гетьман очевидно постарався в можливо миролюбних тонах відповісти на всі сі нетактовности споляченого землячка. Йому, очевидно, кортіло як скорше мати у себе семигородського посла; безсумнівно-охорона негайно була вислана, і Стефан Луц виправлений до гетьмана: маємо лист Ракоція до Тишкевича у відповідь на його писання з 7 і 20 квітня, в них Тишкевич сповіщав князя, що Луц виїхав до Хмельницького, і Ракоцій дякував і висловляв надію, що се посольство послужить на користь Річипосполитій 7). В момент, коли Виговський вислав цареві лист Тишкевича, Луц мусів бути вже у козацькій кватирі, аде ні гетьман ні писар не вважали потрібним донести цареві зміст сих переговорів, де очевидно не було місця балачкам про замиреннє з Польщею, а навпаки-вияснялися можливости спільної акції против неї.

Безнадійність своїх пропозицій Тишкевич мусів відчути в повній мірі. Маємо його листа до Ракоція з 11 травня; на балачки Ракоція про його пляни посередництва він відповідає мелянхолійними побажаннями успіху і сумними міркуваннями, що козаки на ніяке замиреннє не підуть, “поки не здійснять своїх злих намірів, і тоді або згинуть, або понесуть відповідну кару за свої злочини”. Сповіщає при тім про під'їзд козацький під польській табор, що мовляв їм не повівся 8).

Реальні відносини на польсько-українськім фронті в другій половині квітня малюють нам свідчення козацького бранця Костя-“козака старинного, що перед тим мешкав на Березках, а тепер зістає з Зеленецьким, яко наказним гетьманом Хмельницького”. При кінця квітня він мав нещастє попасти в польські руки, допитувано його дня 3 травня, він розповідав:

“Зеленецький сам з 500 кіньми в Рашкові-був там на свята 9). Пішого війська при собі не має-все зістається в Шаргороді, над ним старшим Іван Писар, полковник.

“Після того як (польське) військо вступилося з Браслава, Зеленецький прийшовши пробув в Браславі 4 дні. Сам тільки стояв у дворі, і нікого (більше) не велів пускати до міста, аби не рабували міста. Вислав 2.000 тис. пішого війська і 150 (?) кінноти, аби позасікали в лісах табори лядські 10), і за ними мав сам іти з усею силою; але що не догонили лядського табору, повернув назад, а потім рушився з Браслава і мав свята відбути в Рашкові. Богун відправляв свята в Немирові з військом своїм.

“Нас 300 козаків (нижче каже, що 3000, і се правдоподібніш) післав був під військо лядське: вийшли ми по святах наших з Шаргорода, мали вдарити на ті хоругви, що під Константиновом стали, але вони помітили, і було трудно! Сотник Розгін 11) пішов під Зиньков з кількома сотнями пішого війська.

“Хмельницький мав вибратися під Браслав з усею силою, але що Ляхи вступилися, то лишився в Чигрині; війську свому велів збиратися під Корсунь. Має бути з ним Москва. Єсть Москва в Білій Церкві і в Київі, але не знає скільки. Донських козаків пішло 20 тисяч 12), але не знає куди обернулись.

“По селах, по містах і по лісах єсть сила хлопів, мають і худобу. Ті хлопи, що сходилися до замочків на місця спалених міст 13), всі хотіли поклонитися п. воєводі чернигівському 14), але Зеленецький не пустив. Хлопи сподіваються замирення, тому орють і засівають в полях”.

Далі додано, мабуть при поновлених тортурах, на потіху панам допитувачам: “Москви Хмельницький не сподівається: стратив на неї надію, бо й та Москва, що єсть на Україні, хоче йти до дому.

“В Умани велика пошість, полковник уманський помер з тої хвороби, і бідних людей богато вмирає. Москва аж вийшла в поле-стоїть під містом.

“Зеленецький посилав в степ, привели Татарина і той йому сказав, що всі Татари прийдуть по траві, від того хлопи і козаки збентежилися: не знають що далі робити” 15).

З Чигринського двору секретар волоського господаря подавав Лянцкороньскому такі відомости принесені до Яс 22 н. с. травня післанцем господаря, що той посилав з семигородським послом “для інформації”, і він вертався відти разом з Шагин-чаушом, послом сілістрійського баші:

8 травня Хмельницький напевно рушився 16) з Чигрина до Корсуня, і відти зараз має йти до Білої Церкви з арматою і всяким воєнним припасом. Військо має при собі, і звідусіль сільська чернь збігається до нього. Зеленецький тому четвертий день, взявши 4 гармати, рушив з козаками з Рашкова на Шаргород, щоб зійтися з Хмельницьким 17).

Козак Яцько, що попавши в неволю від Сучавою, одержав від господаря волю і якийсь час жив у нього на дворі, а тепер служить у Хмельницького за покойового і знає його секрети, з тим молдавським післанцем був у добрих відносинах і розповів йому про замисли Хмельницького таке. Насамперед він хоче несподівано вдарити на королівське військо, де б воно не було; потім просто на Львів наміряється. але й таке говорив, що “коли б Поляки хотіли зо мною згоди, то і я б на те пристав, а всі сили обернув би на Турчина”.

Напроти Черкас він велів поставити міст на Дніпрі для скоршої переправи, і тепер відти йому прийшло три полки Москви від царя.

Але з тих Москалів, що було в Умани 12 тисяч, зісталося тільки 6 тисяч: всі виздихали (!), і тепер здихають-бо пошість кинулась і між козаків.

Каже той післанець, що й сам цар рушив і має зійтися з Хмельницьким. Донські козаки неодмінно мають тепер наступати на Крим, цар післав до них частину москалів у поміч, аби йшли з Донцями на море, і Хмельницький зіставив за Дніпром два полки задніпрянські, аби з наближеннєм тих (московських військ) спільними силами з Донцями воювали Крим 18).

Як бачимо, дещо з тих секретів говорилось умисно на адресу польських союзників, і секретар господаря, свідомо чи несвідомо, справляв сі секрети туди, куди вони призначилися.

Але маємо лист і самого господаря з того ж дня, де він повідомляє про чигринські новини Ракоція, і тут знаходимо деякі инші небезінтересні відомости з кругу балканської політики гетьмана-а саме зносин з ним волоських повстанців, що счинили були бунт в Валахії.- Очевидно продовжують вони торішні пропозиції сербських капитанів і стоять у звязку у повстаннєм валаських семенів- наємного війська против свого господаря.

“В розмові наш чоловік спитав (того Яська), з чим прийшли до гетьмана післанці тої волоської наволочи; і він відповів, що валаські семени прислали листа, що на перший поклик гетьмана вони негайно поставлять йому 12 тис війська, заберуть усю артилєрію воєводи Константина і приведуть в поміч гетьманові богато Раців (Сербів) і Болгарів. Але на сього листа гетьман відповів, що се наробило б їм богато страт, коли б вони пустилися в таку далеку дорогу, через ріжні краї, коли гетьман сам рушає на Поляків. Коли йому вдасться їх погромити, він насамперед займе Львів і туди їм можна буде прийти без клопоту”.