Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 19

Потім все відмінювалося. Доні не міг вийти з подиву, як мало дбалося про те щоб мати скільки небудь докладні відомості про неприятеля, і кожда припадкова, непровірена відомість міняла пляни 5).

Під 10 вересня “чутки з України” записують: Хмельницький з ханом тиждень тому були під Бердичевим, їх під'їзди на Волини: взяли Полонне і пограбували, богато побито; се оповідав шляхтич, що прийшов до війська з самого таки Полонного (сю звістку про під'їзди можна хронольоґічно звязати з дорученнєм даним Лисовцеві піти на розвіди “за Білу Церкву”).

“Хмельницький післав 100 тис. Татар до Тимошка-виручати його з облоги. Наше військо стоїть за півтори милі за Підгайцями, коли буде безпечно, піде на Бучач під Янів. З дня на день сподіваються стрічі з неприятелем 6).

Доні пише 12 вересня: з України прийшли вісти, що велика Орда перейшла Дніпро. Загін їх з'явився в маєтках Любомірского (на Волини). Хмельницький стоїть в 18-20 милях від королівського табору і хоче заступити йому дорогу на Камінець.

Вісти з-під Янова (на Сереті, на полуднє від Теребовлі), 13 вересня: Король, побоюючись, щоб батько не схотів дати помочи Тимошкові, рушив з-під Галича на Камінець, против Хмельницького 7). Волошин прибіг з листами до канцлєра і п. Корицкого (очевидно від господаря волоського)-що має язика, мовляв Хмельницький хоче несподівано всіми силами вдарити на військо наше, і знищивши його-чого нехай Бог не допоможе-тоді йти в поміч синові. Війська нашого рахують 20 тис, але богато збіджених і дорешти хорих; Німці мруть від голоду, і сила вже їx померло. По написанню листа рано в поході приведено з під'їзду козака, взятого на залозі в Берлинцях: каже, що Хмельницький вже єсть, Татар нема-тільки ті звичайно, що їм платить; 2 тисячи донських козаків прийшло 8).

Відомість з обозу під Буховцем 9) 15 вересня: “Завтра, Бог дасть, рушає король звідси з усім військом на Підгайці під Камінець Под., маючи певну відомість від п. Кондрацкого і нового господаря волоського, що Хмельницький громадить великі сили, хотячи йти на одсіч до Сучави, до сина і старої господаревої. Переловлено листи від Тимошка до Хмельницького-з післанцями взято: скаржиться, що Ляхи його обступили, просить Хмельницького, щоб на одсіч прибув.

“Король задумав, ставши під Камінцем, заступити Хмельницькому переправи, а тимчасом вислати з десяток тисяч доброго війська на здобуттє Сучави, а коли Сучаву буде взято, король, сполучившися з угорським військом піде за божою помічю на Україну” 10).

Нарешті-“минулого четверга (18 вересня) король рушив з під Оринина під Камінець: там має розложити військо в окопах небіжчика п. краківського (Потоцкого). Хоругви, що вернули з під'їзду на Україну, не принесли иншої вісти тільки таку що Хмельницький в Чигрині-наказує своїми універсалами щоб збиралися до нього- не маючи надії на хана ані на Орду. Старий господар збирає людей під Рашковим-маючи якусь надію на Білогородську Орду. Новий господар дуже старається коло хана й Орди, щоб не давали помочи старому господареві-обіцяє йому половину тих скарбів що в Сучаві. Що Тимошка вбито-се вже певно. Чи Сучаву здобудуть чи ні, король посилає військо на Україну. В поміч візьме 6 тис. угорського війська і 6 мультанського. А коли здобудуть (Сучаву), тоді всі чужоземні війська звернуться на Україну 11).

Таким чином після ціломісячного не дуже плянового і ще менше орґанізованого маршу король з військом в 20-х числах вересня опинився під Камінцем. Анонімний автор історії сеї кампанії, т. зв. “Короткої нарративи” в дуже різких тонах описує сього кривого танця:

“Рушили ми з-під Глинян в останніх днях серпня, незвичайними місцями, гористими і болотистими під Галич-маючи в намірах Камінець. Якби ми до нього просто пішли-було всього двадцять і кілька миль, а то через Гологори, Нараїв, Рогатин- то пісками, то вертепами, так що сила чужоземної піхоти погинуло, а на памятку лишились реліквії поламаних возів аж до самого Галича,-тяглися більше як 80 миль Покутєм-кругами і зіґзаґами, без усякої користи, тільки з очевидною стратою в людях і великим потомленнєм коней. Ставши між Галичем і Бо... (мб. Большівцями) при тій оказії відвідали ми пам'ятку несмертельної слави великого Хмєлецького, що недалеко відти, коло Бурштина з малою горсткою людей побив Ординців, і теперішнє лихо наше-тоді султана, а теперішнього хана в неволю взяв. В безнастаннім безділлю ворожачи собі подібні або й ще більші вікторії, декотрі воєнні радники знайшли вже й місце на те-між Дністром і Липою. Простояли ми там більше як півтора тижні- осягнувши тільки ту незвичайну користь, що прийшло до обозу кілька хоругов кварцяних (опускаю реєстр їх). Йшли також неустанні листи й конференції з Волощини, від гетьмана мультанського й семигородського і від п. Кондрацкого... Кінець кінцем скликано сенаторську нараду над тим, якою дорогою йти в дальшу Україну й де при сприятливім обороті фортуни в Волощині вибрати місце війни. Чи знову вертепами під Камінець тягнути, чи заложити обоз під Гусятином? Хвалили деякі з сенаторів і Жванець, даючи за ним таку рацію, що недалеко того місця Бог дав на весь світ славну побіду над Османом батькові короля, і що того вимагає ліґа з союзниками і дальші події, аби головна сила війська була недалеко їх-щоб неприятель замишляючи щось недобре, мусів мати око і боявсь на обидві сторони-аби при нападі його при такій близкости одна другій не дали помочи. До того-яка пожива під Камінцем, де неприятель прийшовши з-під Батога, все понищив, села попалив, і яка була живність і урожай-все забрав, руйнуючи ті місця. Жванець же навпаки-з того погляду догідний, і позицію для обозу має добру: з двох сторін ріки з скалистими берегами; з-під Хотина, з Волощини-краю багатого і ненарушеного (!) всякий провіянт і військова поміч. З тим усім певно було б трудніш під Гусятином і Камінцем.

Але тим часом поминено і Жванець і Гусятин, і за прийнятим звичаєм і кунктацією нашою-аби ніякої стратеґеми не пропустити, крутячись зіґзаґами туди й сюди, чисто кавдинськими проваллями, через небезпечні переправи, тісними й гористими місцями-куди б кінному тяжко було проїхати, на Завалів, Янів, Березє, Підгайці і Оринин тягнучи-якось коло св. Михаїла під кінець вересня прийшли ми під Камінець”.

“Тут паради на честь короля-тріумфальний вступ до міста, “конна хоругов вірменська, кільканадцять сот цехів, добре споряджених стрільбою й усякою зброєю, te Deum laudamus, з дзвонами і стріляниною, музиками і співами на королівський приїзд”, процесії з костелів.-“На вигляд все так було подібно до будучої побіди, тим більше, що війська щоденно прибувало і про хоругви говорилось, що йдуть від ріжних земель, повітів і воєводств! А відти, з України міста і містечка благали милосердя і просили покірно заховати їм життє і вільности. Сам Хмельницький-уже не через посла, боячись, аби його не затримано у нас, як Антона полковника браславського(!), а через шляхтича Поліцкого, недавно перед тим взятого в неволю, прислав нову супліку до короля виправдуючися з попередніх учинків і просячи милосердя. Чи був збентежений наближеннєм війська і королівської сили, чи пригодою сина Тимоша, обложеного з козаками під Сучавою нерівною силою, чи тим, що поміч із Криму не надходила. А може й умисно удавав себе не надто сильним-аби нас, коли вже пішли під Бар, ще звідти й під Брацлав збентежених справити на голодні краї та на фортелі свої бо то чоловік з тисячею штук, і тим більше його треба вистерігатись, чим більше він кориться! Від язиків, захоплених Волохами п. воєводи браславського чути було, що підданство українське, змучене тяжкими поборами, збридило собі Татар і панованнє Хмельницького, не хотіло вже більше йому помогати, і вже ліпше того собі бажало, аби пани вертали як найскорше до своїх маєтностей, і вернулася пожадна згода і спокій знищеній країні. Одним словом з тих і тому подібних початків такі ми були певні свого щастя, що вже й поміч з Прусії-по котру з-під Галича листи з погрозами писали, здалася вже нам не дуже потрібною...”