Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 187

Варшавські вісти з листу канцлєрового покойового, з 23 квітня, у Ґоліньского с. 741:

“Татари, котрих була досить велика орда прийшла, 80 тисяч, набравши дуже багато людей, пішли на свої кочовища, лишивши наше військо в великій небезпечности. Дуже воно мале, нема і 5 тисяч, бо одні хоругви позвивано, а з инших товариство, ротмистри, поручники, полковники по домах своїх пороз'їздились. А неприятель, то почувши, присунув кілька своїх полків під наше військо-тільки дві милі. Бог зна, що там тепер з ними діється, бо й армати мали тільки 5 гармат, куль 200, пороху бочок 30-так пише п. гетьман до й. м. п. канцлєра”.

17) IV с. 131.

18) 1 с. 463.

19) Про 1000 церков властиво говорить Тишкевич.

20) III с. 206

21) IV с. 195.

ПЛЯНИ НАСТУПУ НА ПОЛЬШУ-РЕЛЯЦІЯ ЦАРЕВІ З БОГУСЛАВА, 4 БЕРЕЗНЯ. ПОСОЛЬСТВО МОСКАЛЕНКА, ПОСОЛЬСТВА ЯКОВЕНКА І ТОМИЛЕНКА, ПЛЯНИ КАЛМИЦЬКОГО НАСТУПУ НА КРИМ І ПОВНОЇ БЛЬОКАДИ КРИМУ, ЦАРСЬКА ЗГОДА НА ОПЕРАЦІЇ І ВИСИЛКУ НОВИХ СИЛ НА УКРАЇНУ. ПОСОЛЬСТВО КЛИМЯТЕНКА-ГЕТЬМАНСЬКИЙ ЛИСТ 2 КВІТНЯ.

Але не можна не дивуватись і тому незрушимому стоїцизмові, з котрим козацьке військо придивлялося сій руїні західньої козацької провінції.

Хмельницький стояв під Лобачовим, потім під Богуславом. Висилав під'їзди щоб дістати добрих язиків і мати докладне поняттє про стан польського війська, польсько-татарські взаємовідносини, їх пляни і наміри. Ми чули оповіданнє Лянцкороньского про такий під'їзд під проводом Золотаренка і Заленецького десь у першій половині лютого (Коховский називає провідниками Богуна і Зеленецького) 1): Про деякі побачимо слідом оповідання самого Хмельницького. Перед своїми, перед московським урядом Хмельницький і Шереметев старалися спільними силами представити ситуацію в можливо користнім світлі. Дріжипільський кошмар в представленню їх та їхніх підголосків перетворявся навіть в чистий козацько-московський тріумф над Поляками та їх союзниками! На жаль ми не маємо офіційних реляцій обох вождів 2), але дещо можемо зміркувати з записок Павла Алєпського, що був під той час у Москві, цікавився вістями з України, і зазначив дещо з того, що говорилося з приводу їх.

Я вже згадав цілком лєґендарне оповіданнє уличного характера про погром заданий Ляхам: як вони обложили Хмельницького, застукавши його цілком несподівано з невеличким відділом. Перетяли всяке сполученнє його з військом, так що всі листи, післані до полковників попадали в лядські руки; але він у крайній небезпеці пішов на розпучливу штуку: вийшовши з свого замку, сполошив Ляхів криком, що йде сам цар з військом, і се так налякало неприятеля, що він без памяти кинувся тікати, а козаки вибили його до ноги (цікаво, що московське військо в тім не згадується зовсім!) 3). Дещо конкретніше оповіданнє Павла, написане в поясненнє нового царського походу на Білорусь. Цар мовляв набрав охоти до сього нового походу особливо по тім як побачив присланих від Хмельницького бранців: Татар, Ляхів, Венгрів, Молдаван і Німців і довідався про його побіду, здобуту завдяки страхові, яке викликає в неприятелів імя царя 4). З слів Павла виходить, що бранців приставлено до Москви в середніх днях березня. Очевидно, се були бранці не з Дріжиполя, а наловлені пізнішими козацькими під'їздами. Але в супроводі сих бранців і дріжипільський кошмар не без успіху перетворено в блискучий тріумф над Ляхами, а браславські гекатомби в сій міз-ан-сцені пройшли малопомітно 5).

Коли вияснилася картина загального відступу польського війська і татарських орд, Хмельницький дав наказ своїм полковникам позаймати визначніші операційні пункти по стару козацьку границю. Сюди належить поява, мабуть в перших днях квітня, козаків в Немирові, переказана Лянцкороньским. Затім іде велика розвідка на подільсько-волинськім пограничу, представлена свідченням козацьких бранців (нижче). Але в тих трагічних двох місяцях, коли Поляки з Татарами систематично випорожнювали Побоже, не бачимо з козацького боку ніяких серйозних зусиль, а навіть проб, перебити сю операцію. Очевидно, козацький уряд так само писав вистерігався конфлікту з татарами, як Татари конфлікту з козаками. Вів далі дипльоматичні операції в напрямі роз'єднання польсько-татарської спілки, і безпосереднє у Татар, і через московські посольства, і через царгородський диван, і через турецьких васалів. Далеко не знаємо всього, але те що знаємо, виразно свідчить про безнастанні його заходи в сім напрямі. Щоб зробити турецько-татарську сторону податливішою на свої бажання, він далі орґанізував морські напади на їх землі. Одночасно старався включитися, можливо щільно в ту протестантську анти-польську ліґу, що стала зарисовуватися з минулого року, і робив ріжні заходи на те щоб піднести її активність.

Ріжні перешкоди, чисто технічного характеру, і більш глибокого-політичного утрудняли йому сю акцію, але старшинський осередок і сам гетьман енерґійно їх поборювали. Тільки за сею високою політикою пропускали свої більш близькі, буденні справи-як ото такий удар козацькій “репутації”, висловлюючися термінольоґією тих часів, як отсей розгон і випустошеннє цілої козацької території, при повній майже безрадности козацького війська. Тимчасом ніякі успіхи в заграничних зносинах і союзах не могли зрівноважити сих страт-моральних і матеріяльних: страт в залюденню козацької території, утечі людей і упадку довіря і прихильности до козацького режіму.

В листопаді 1654 р., як ми вже знаєм був у Ракоція посол Хмельницького з пропозицією формального союзу. Ракоцій переслав копію гетьманського листа королеві, на доказ своєї льояльности. Запитував, чи король не бажав би його посередництва для замирення козаків з Польшею в сих переговорах 6). Запитав і отоманський уряд; як йому бути з козаками-бо він хотів би поступати відповідно бажанням Порти. В дивані так зрозуміли, що тим способом Ракоцій хоче тільки зміркувати, яку позицію супроти козаків займає сама Порта, і відповіли Ракоцієві, що він повинен підтримувати з козаками добрі відносини, бо козаки не раз заявляли своє підданство Порті 7). Але не чекаючи сеї апробати, Ракоцій відправив козацького посла з своїм послом, свідчачи свою приязнь. Волоський конфідент подільського підстолія Мясковского доносив йому в січні, що бувши у господаря молдавського, в повороті на Україну, козацький посол похвалявся тим, як Ракоцій його добре приймав і відправив з ним чимало козаків-бранців, що попали в неволю ще під Сучавою. З господарем молдавським і мунтянським він уложив союзний договір підчас свого переїзду: мунтянський господар прислав своїх бояр, і так урочисто зложено і заприсяжено договір, молдавський господар зложив присягу перед мунтянськими “думними боярами”, а молдавські вислухали присягу мунтянського (зложену очевидно через тих делєґатів). “Мабуть така інтенція і Ракоція”, завважає Мясковский, чи його конфідент-маємо сі вісти в листі Мясковского з 29 січня 1655 р. 8).

З свого боку господар молдавський, заховуючи всі апаранси приязни і відданости польській короні, повідомляв в березні гетьмана Потоцкого про дуже приязний курс турецької політики супроти Хмельницького, на підставі відомостей і відзивів сілістрійського баші: “Турки, не знати на який кінець, сильно стараються привести знову до старого союзу козаків з Ордою і шукають ріжних способів порозуміння з Хмельницьким через свого посла. Се відкрив мені посол від баші, приїхавши в приватних справах і в дуже довірчій розмові мене запитавши, чи не міг би посол від баші безпечно проїхати до Хмельницького. Я відповів йому, що се цілком неможливо, бо всі дороги зайняли польські війска, густо розложивши свої кватири по всіх берегах рік. Але зрозумів з розмови з Турчином, що Турки через те так бажають згоди з козаками, що у них самих виходять немаленькі замішання і сутички, тому що бачуть цісаря молодого, і при нім ніякого порядку”. Розповівши, як він з свого боку старався піддати тому послові польську точку погляду, господар додає: “Чудесно намовляв мене той Турчин від баші, аби я взявся до відновлення того союзу з Хмельницьким: казав, що не докажу я більшого і кориснішого діла на світі понад се, а головно-каже-найбільшу прислугу Порті тим віддасте. Я відповів, що може Хмельницький тепер, бачучи наше трудне становище, радо на се пристане, і коли ви подаєте йому одну руку до замирення, то вам і дві тепер протягне, але-як перед Богом: скоро тільки Хмельницький упорається з своїми справами, то весь тягар війни звалить на вашу голову” 9).