Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 178

“Коли настала ніч, втомленим жовнірамм треба було відпочити, я став на ніч по погорілищах на фільварках, але сторожею і розвідками далі тримав в бльокаді (неприятеля). Стративши всяку надію, прислав він у досвіта трьох старців з ріжних міст: обіцяли послушенство, аби тільки військо відступило-чого я їм і не відмовляв, коли спамятаються: мав я на увазі, що замок добре уфортифікований, тому хотів його привести до піддання. Під час переговорів всунув піхоту на самі замкові вали, і настрашені тим (обложені) так тікали, що аж душили себе виходячи (з замку). Далі почали (виходити) й сотники, ватажки бунтів на Україні-я їх віддав п. воєводі київському: Зарудного, Яковенка, Юркевича, а хлопів повіддавав їx дідичам. Але поки я займався під замком сею розправою, жадне крови за побиту і постріляну братію рицарство не могло стерпіти і вдарило (на обложених). Декого я вратував, але инших таки не міг оборонити, бо дуже розходилися рицарство та й Татари-котрих 150 прийшло до мене від ...бамет мурзи. Дуже бушували над хлопськими головами. Впало їx трупом 6000; тих що втікли до панів своїх, виведено цілих”.

Коротко оповідає анонімний дневничок книги Міхаловского ч. 317, копія поправніша в іменах і датах в ркп. Оссол. 190 л. 176-7.

6) Коховский (с. 450), каже що з польської сторони впало 400; Лянцкороньский, як бачимо, виказує значно менше, але анонімний дневничок теж говорить про великі старти.

7) “Зарудного, полковника тамошнього-що служив у нашім війську, взято з жінкою, і сотників двох: білоцерковського Олексія і браславського, теж з жінками. Польний гетьман передав їx коронному, здаючи реляцію, також і верблюда(?). Але їx не довго тримано-третього дня постинано”,-анонімний дневник.

8) У Лянцкороньского не зовсім ясно, чи наступили на Демківку 6 січня, чи другого дня. Анонімний дневник каже, що приступивши під Демківку Лянцкороньский два дні шукав ріжних способів, і запалив містечко 7-го, (так в рукописи, в друкованім очевидна помилка-5-го). Значить різня сталася 8-го.

9) Міхаловский с. 739.

10) Ґолінского с. 734, лист з 9 січня до Зацвіліховского; Мясковский наводить сей факт як доказ нещирости господаря, що війшов в порозуміннє з Хмельницьким: “Боронь боже найменьшої противности фортуни-показалась би приязнь волоська. І тепер що висилає щось своїх хоругов на Україну (ще не вислав), робить то не для Річпосп., а тільки задля хана-боїться його, а инакше певно б того не зробив”.

11) В друкованому тексті Міхалов.-80.

12) Міхалов. с. 739-40.

13) Реляція Потоцкого (в тій же депеші 12 січня з-під Тростянця): “В тій розмові Татари заявили, що прийшли на послугу королеві, тому хочуть іти за волею і радою нашою, як господарів сеї землі. Я подякував і просив, щоб поки стане зимової пори, йти нам туди, де неприятель зібрав своїх людей. Вони згодилися, лишаючи собі часу, для спочинку коням після дороги, що найбільше тиждень, і не бачили в тім ніякого проволікання, так поясняючи, що коли ми рушимо наперед, то що ми пройдемо за кілька день-не можучи йти скоро з арматою, то вони за оден день надолужать. Не дуже се мені подобалося-мати їx в тилу, але щоб не тратити часу, я заявив, що рушу королівське військо в найближчий четвер, а вони підуть після нас за кілька день і теж будуть пильнувати щоб скоро зрівнятися з нами, тримаючися з правого боку. Рахують Орди на 30 тисяч, але ще ми не бачили їх у полі, і я не думаю, щоб їх було стільки, і що вони не зараз рушають, бачу тому причину, що вони чекають инших орд”-бо не всі прийшли, котрі мали йти. Хмельницький сидить тихо, і хоч трапляються добрі язики, не можуть дати про нього певної відомости. Декотрі кажуть, що йдуть полки до Умани, але я не думаю, щоб вони мали віддалитися від Дніпра, скорше там чекатимуть московської підмоги. Але нам дуже важно Умань знищити-бо занадто вона близько, і сей край, з сього боку Богу не може бути цілком заспокоєний (поки її не буде знищено). А коли б Бог дав Умань знищити, тоді від Богу і до самого Дніпра неприятель більше не мав би на що спертися. Орда хоче, щоб ми післали з їx людьми своїх (в копії тут якась помилка), щоб спробувати, чи не піддадуться, побачивши, що вже Орда цілком по нашій стороні. І колиб удалось їх дістати (прихилити?). Орда хоче привести до того, аби козаки піддавалися й ішли з нами на війну: султан розіслав від себе універсали, намовляючи її до того. Бо справді ще перше ніж він до нас приїхав, прийшло до нього зо 100 козаків з-над-Дністра, і він їм дав корогву. Прийшовши до нас тепер обіцяє їх віддати, і коли я був у султана, вже сі козаки, заступивши мені дорогу, просили мілосердя; я не від того буду, коли б вони хотіли до нас збиратись, а хоч би їм і не довіряти вповні, то до штурму все ж таки можна б їx уживати” — Теки Нарушевича 118 с. 996-8.

Перкалаб хотинський, сповіщаючи про прихід Татар, теж думає, що прийшло їx не більше як 20 тис. — Теки Нарушевича 148 с. 6.

ПОХІД НА УМАНЬ, ВСТУПНА РОЗВІДКА ПІД МІСТОМ, ВІСТИ ПРО ЗБЛИЖЕННЄ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, МАРШ НАЗУСТРІЧ ЙОМУ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ПІДОХМАТОВИМ, ОБЛОГА ОХМАТОВА, КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО НА ДРІЖИПОЛІ, БИТВИ 29-30 Н. С. СІЧНЯ, РОЗХОДЖНЕННЯ В ОЦІНЦІ ВИСЛІДУ-ВІДЗИВ ЧАРНЄЦКОГО, ОПОВІДАННЄ САМОВИДЦЯ, БЛЬОКАДА КОЗАЦЬКОГО ТАБОРУ. ОБОРОННИЙ ВІДСТУП КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА, АБСТІНЕНЦІЯ ТАТАР, БИТВА ПІД ОХМАТОВИМ, ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ВІДСТУПАЄ, ЕМІҐРАЦІЯ ЛЮДНОСТИ, “ДРІЖИПІЛЬСЬКІ КОЗАКИ” ЗА МОСКОВСЬКИМ КОРДОНОМ.

24 січня н. с. Потоцкий з військом підійшов під Умань, і післав наперед до залоги Чарнєцкого і Соколіньского разом з татарськими послами, що мали намовляти козаків до замирення. Але залога, маючи відомости, що Хмельницький вже йде рятувати Умань (ми теж знаємо, що попереднього дня нарешті прийшов до нього Шереметьєв під Білу Церкву і Хмельницький дійсно дав наказ війську рушати)-ані чути не хотіла про які небудь переговори. Залога, котрою кермував Богун, спалила передмістя, монастирі, що стояли за містом, і два долішні міста, перейшла до третьої лінії укріплень, над котрими панував замок. Другого дня 1) Потоцкий приступив під місто, і повів розвідку. Вражіннє було мало втішне; залога приготовилась. Облиті водою і обмерзлі вали блищали на сонці як шкло; люди що видали види порівнювали їх з Бредою, прославленою в тих часах голяндською фортецею. День пройшов в козацьких випадах, котрі польські сили, поділені на три частини, старалися зігнати з поля Потоцкий в своїй реляції описує се так, що Полякам в сих дрібних потичках взагалі досить велося-але Рудавский чув про се менш приємні оповідання: коли польське військо з великими зусиллями здобувало першу лінію укріплень, Богун з великими силами вискочив за другу лінію валів і викинув відти з великими втратами. Запалити горішнє місто огнистими кулями, так як удалося в Демківці, і тепер Потоцкий хотів повторити в Умани, тут теж не вдавалось: обложені взялися на способи, позастелювали дахи мокрими копами і гасили сі запальні кулі.

Потоцкий з нічим звів військо, але другого дня хотів повести рішучий приступ,-щоб за кожну ціну здобути місто. Та прилетіли ротмистри післані на розвідки з Татарами і принесли відомість, що Хмельницький дійсно зближається-вже став у Ставищах. Московські язики, приведені живцем, як більш цінні (бо козаків бранців ротмистри допитавши постинали, щоб не обтяжати себе), потвердили сі вісти- що йде з Хмельницьким велике козацьке військо (в польських кругах його рахували потім на 60 тис.), але московського війська, мовляли, тільки 6000- “ті що були перед тим” (з Хмельницьким), себто корпус А. Бутурлина.

На скликаній нараді рішено кинути Умань і йти на Хмельницького-вповаючи на татарські сили, і зараз же рушили, на Соколівку і Бузівку. Бентежило се, що про Хмельницького все таки не було ніяких докладних відомостей. Особливо серед Татар помічалась якась трівога і вагання-чи їм дальше іти, чи не відстати від польського війська? Польська старшина приложила всі старання, щоб їx затримати при собі, намовами і обіцянками, і вони ніби дали себе переконати-але можливо що се вже були симптоми переговорів з козаками, тільки вони лишилися незвісними Полякам.