Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 165

“Полковник розповів нашому владиці в своїй господі що він мав під своєю владою 9 міст і більше як 500 сіл, і під начальством його стоїть 40 тисяч вояків, а в пильній потребі-додав він може поставити і 100 тисяч” (IV 189-191).

“Ві второк 22 липня ми виїхали з сього міста. Полковник з людми проводив нас на значну віддаль з барабанами і флейтами, а духовенство з співом.

“Проїхавши 4 милі ми приїхали до містечка з замком, укріпленнями й ставом, на імя Гельмязів. В нім церква Успенія. Потім проїхали ще 4 милі і дістались до подібного ж містечка, іменем Золотоноша, з двома церквами, одна з них теж Успенія. Проїхавши ще 3 милі, стали над Дніпром, переправилися і проїхавши 2 милі приїхали до города Черкасів. Тут родився Хмель і звідси походять козаки. Тут вони споряжають ті човни, котрими ходять на Чорне море, бо ріка Дніпро протікає коло самого міста”.

“Далі ми проїхали ще 7 миль і дісталися до города Чигрина-постійної резіденції Хмеля. Після того як ми переїхали Дніпро, ми всю дорогу, по обох боках бачили море піску: такі вже береги сеї ріки, на велику просторінь; але особливо коли ми наблизилися (до Чигрина), тут пісок був на глибину людського зросту, і коні наші падали від змучення. І всі околиці сього міста такі ж піскуваті.

“На зустріч нам виїхав “писар”, або секретар Хмельницького, з великим відділом козаків, і попровадив нас до міста головною дорогою-подібною до ріки піску. Замок своєю висотою і конструкцією нагадує цітаделю Алєпо, видко його здалека. Коли ми наблизилися до міста, на зустріч нам вийшов молодший син гетьмана, з процесією духовенства, і повели нас до довгої деревляної церкви Успенія, що стоїть коло палати гетьмана. На проханнє гетьмана ми відправили літурґію з епископом, що прибув послом від Ляхів 14). Після літурґії ми пішли на обід до гетьмана.

“В понеділок нас повезли за місто до монастиря Трійці; тут ми слухали літурґію, і після неї пішли на обід до писаря-бо се він ктитор монастиря, і церква його на імя св. Івана. Потім вернулися до міста. В нім є ще чотири церкви крім згаданої успенської.

“Замок тутешній не має собі пари в цілім Козацькім краю що до висоти і великости свого простору, великої води і багна, що його оточують, тому се дуже сильна фортеця, але тепер занедбана. В ній богато стрімких місць. Деякі гармати незвичайно гарні, блищать як золото: гетьман їх привіз з Лядської країни, на них написи, герби й инші знаки.

“До міста провадить тільки одна брама. Тому що воно лежить в долині, окружене морем піску, в нім незвичайно гаряче. Ми питали, чому гетьман не живе в якімсь кращім місці; на се нам відповіли, що гетьман вибрав Чигирин своєю резіденцією тому що лежить він на границі з Татарами: пять або шість днів дороги безлюдними і пустими сторонами лежить тут між козаками і Татарами. (Крім того) се найбільш центральне місце, і до Дніпра тільки 2 милі.

“Нам розповіли тут, що в сім часі край сей ставить 300 тисяч козаків; кожен має свою рушницю.

“В суботу, 2 серпня Хмель приїздив відвідати нашого владику, і після сього ми виїхали з міста (до нього в гостину). Проїхавши з милю, ми приїхали до величезної гати, що тягнеться понад ставами, болотами, островами і ріками: ми їхали нею більш як півтори милі. Ся гать іде попід Чигринським замком і провадить подорожного такими місцями, що той трясеться від страху. Переїхавши її ми прибули до села Суботова, де звичайно жив небіжчик Тимофій, син гетьмана. Мешканці вийшли нам на зустріч з процесією і запровадили нас до великої нової церкви св. Михаїла. Тут зібрані скарби з вірменських церков, що небіжчик Тимофій пограбував і поруйнував у Сучаві, в Молдавії. В сій церкві і гробовець Тимофія, над ним, їх звичаєм висить велика корогва, а на ній дуже подібний портрет героя-верхи на коні, з мечем в правій руці, з булавою в лівій, і перед ним Молдавія-країна яку він збирається завоювати. Від сеї картини слізи котилися.

“Його вдова, дочка господаря молдавського Василя, кілька разів одвідала нашого владику. В неділю рано, після заутрені ми в її присутности відправили панахиду над її чоловіком. Вона вбирається цілком як черкеська невільниця: мала обшитий футром ковпак з сукна; дівчата, що її проводили-Черкески і Молдаванки, убиралися теж за невільниць, як і вона.

“Свого часу батько витратив цілі скарби щоб визволити її з Царгороду; вона володіє чотирма мовами: волоською, грецькою, турецькою і руською-і от тепер живе, бідна, далеко від свого батька, матери і братів, від свого народу і батьківщини, серед чужих, в палаті небіжчика свого чоловіка. Небіжчик виставив наоколо цілий замок з валами, а батько-щоб зробити сю садибу ще міцнішою, ставить против двору на горбі камяну церкву св. Іллі пророка. Ми помітили в її будові кілька величезних камяних мас, які нас дуже здивували. На наше запитаннє нам пояснили, що се каміннє привезене з міста, що колись належало Татарам, 5 миль відси; Татари мали там велику мечеть, а гетьман розруйнував її і забрав з неї сі камені на будову церкви.

“Вислухавши тут літурґію, ми виїхали і поподорожувавши нерівною і тяжкою дорогою, приїхали до містечка на імя Медведівка. За наказом гетьмана тут і далі сотники кожного містечка виходили нам на зустріч з своїми сотнями, під корогвами і так проводили нас від міста до міста. Проїхавши 3 милі ми проїхали до містечка Жаботина, далі-проїхавши 10 миль-до иншого містечка званого Сміла; далі за милю-до містечка Балаклії, ще за милю до містечка званого-Орловець, потім за дві милі-Вязовок, ще за півтори-Вільшана. Всі сі містечка становлять границю (Козацької) країни з Татарами” (IV.192-4).

Примітки

1) Перекладчик транскрібує її назву у Павла: Хумано.

2) Дальше про довге богослуженнє-наведено вище с. 984.

3) Сказане тут про доми і міщан я навів вище.

4) Перекладчик транскрібує: Краснобула, тепер Краснополка, півтори милі від Умани.

5) “Брилука”-транскрібує перекладчик.

6) “Фішнафаска”; наступає доволі фантастична історія Вишневецького, котрого козаки нібито зловили в його утечі і принесли його голову Хмельницькому.

7) “Кустини Тріца”.

8) II с. 83-6.

9) Автор перекладає: “мЂсто органа”

10) Перед тим автор детально описує ікону на сю тему в Бикові (с. 82)-“Трапеза Авраама і ангелів, перед ними на полумиску печене порося (!); Capa і Агар несуть збани з питтєм; над головами ангелів Содом і Гомора” і т. д., і з сього приводу завважає: “Чудова ікона; починаючи від Козацьких країв і далі в краю Московськім дуже пильнують сеї икони Трійці; єсть вона в кожній церкві, так само як нерукотворений Спас над олтарними дверима. На їх дорогоцінних і гарних корогвах также трапляється сей образ Трійці за трапезою, з Сарою, що сміється за завісою”.

11) Перекладчик уважує, що сей вираз “ікритош”, критський, автор уже не раз уживав в своїх оповіданнях про тутешні малювання як особливу похвалу, прирівнюючи до малювань критських малярів, що стояли під венеціянськими впливами Відродження. Очевидно, Павло помічав певні подібности українського малярства з сим італізованим грецьким.

12) В перекладі: “бЂлыми аба (плащами)”-очевидно се “турецька біла габа” наших дум.

13) Описуючи Московщину, Павло називає чотири найбільші ярмарки України і Москівщини разом: в “Серкас” “звана Долян” (перекладчик думає, що се старий Черкаськ на устю Дону), київська (в Печерському монастирі на Успеніє), “Синска” (в Брянську, в Свинському монастирі), (і четверта в Архангельську-III с. 80-1.

14) Се був Діонисий Балабан.

ДЕЩО З МОСКОВСЬКОЇ ПЕРЕПИСИ 1654 р.: БІЛА ЦЕРКВА, СТАВИЩЕ, ЛОСЕВИЧІ, БОЯРКА, ФАСТІВ, БОРЗНА, БАХМАЧ, КОНОТОП, БАТУРИН, СОСНИЦЯ, МЕНА, НОВГОРОД СІВЕРСЬКИЙ, СТАРОДУБ.