Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 158

“Так же вбираються й архимандрити, митрополити й епископи, тільки на шиї мають золоті хрести на ланцюхах і на мантіях смуги-сині на грудях, а білі при ногах-так як се буває на мантіях епископів, тільки вони їх носять завсіди. Старші черці, ігумени, епископи носять завсіди палиці з срібними головками і залізними гострими кінцями, як на списах.

“Так от коли ми наблизилися до Великої Церкви, з неї вийшло 8 пар єромонахів, кожда пара в однакових фелонях; за ними чотири єродиякони-кожда пара в однакових стихарях: в руках вони держали кадила, а єромонахи євангелії, ікони і золоті трираменні хрести. Сходами ми війшли до церкви. Наш патріярх в супроводі співу війшов до середини, поцілував ікони і став на патріяршому місці. Тоді диякон вийшов на круглу амбону серед церкви і проголосив: “Ще молимся за отця господина патріярха кир-Макарія антіохійського, за архимандрита Йосифа, гетьмана Зиновія і богом хороненого царя Олексія”-але не спомянув імени митрополита, тому що се монастир самостійний і нікому не підлеглий. Потім зробили відпуст, патріярх поблагословив присутніх, а йому проспівали по грецьки “іспола еті деспота” (на много літ. господине); подали свячену воду і він покропив церкву і присутніх.

“Після сього нас повели до трапезної, при гарних келіях ігумена. На початок подали солодощі й конфітури: зелені грецькі горіхи, цілі в шкарлупці, вишневі конфітури й инші сорти, з ріжним коріннєм, якого ми не бачили у себе; подавали також медівники і горілку. Потім се забрали й подали обід-пістні страви, тому що був понеділок, а вони в понеділок не їдять риби так само, як і у середу і пятницю. Подавали страви, з шапраном і ріжним иншим коріннєм, млинці в олії, сушені гриби і т. и. На питтє подавали з початку мід, а далі прегарне червоне вино з власного винограду.

“На стіл ставили по кілька полумисків з ріжною стравою, потім їх відсували одно по однім і приносили инші, і так робили до кінця-подібно як у Турків, а не так як у Молдаван і Волохів-де ставлять один полумисок на другий, і так (тримають) до вечора. Кожну страву ставили насамперед перед нашим патріярхом і лишали, щоб він іззів трохи; потім посували далі по столу аж до краю-і там здіймали. Забравши страви подали ріжні овочи: вишні солодкі і квасні, солодкі китяги подібні до винограду 5) й инші подібні до зеленого винограду, звані ікритс (аґрест веприни). Весь посуд, що клали перед нами в сім монастирі й инших-тарілки, кубки, ложки, все було з серебра” (40-6).

Наступає перелік печерських церков, числом 23, далі детальний опис Великої Церкви та її окрас. Тут згадаю цікаве малюваннє над західнім входом: Успеніє, з лівої і правої сторони “два царі що збудували сю церкву”; над Пречистою дерево- на гиляках його образи святих. Між іконами притвору: Христос і перед ним вівці, веде їх в гору-Христос-пастух і списом відгонить від них вовків. Ікона пречистої з пророками, що провіщали щось про неї, і з 24 похвалами їй. Горельєфи з образами битв, військ, армати. Останки старої “мозаїчної поліхромної підлоги”. В іконостасі великі ікони Христа і пречистої з богатьма привісками: хрестиками, образками, перлами і каміннями. Перед головними дверима олтаря два великі ставники з жовтої міди, кождий спирається на чотирьох львах; перед иншими олтарями ставники деревляні, золочені. Але найбільш цікава вказівка-що в головнім олтарі були мозаїчні образи пречистої, “з хусткою при поясі”, а нижче Христос серед архиєреїв.

Увагу автора звернули ще дві особливости: що церковні свічи в сім монастирі і по инших монастирях і великих церквах вживаються зелені-“прегарного зеленого коліру”. Далі, що в київських церквах, як також у московських-в олтарі неодмінно бувають зеркала одно або й два (с. 46-52).

“Келії архимандрита се великий і гарний дім. Його келії-в горішнім поверсі і мають високу баню; наоколо гарна веранда з видом на Дніпро, що тече під монастирськими городами. Водили нас і городами архимандрита-ми сходили туди з келій сходами. Вхід до городу-через двері з високою аркою і банею, а з боків шпалєри з тонких галузок, в оден локіть грубі. В середині якась ростина з зеленими галузками і частими колючками підіймаючись над землею вона виповнює крати, а всяку галузку що виступає поза крати, обтинають ножицями. З тої ж ростини зроблені огорожі сього городу” (з дальшого пояснення виходить, що се ніби то аґрест, “ікрист” згаданий автором перед тим). В сім городі ростуть абрикоси і дуже богато шовковиці: кажуть, що попередній митрополит козаків розводив на них шовківників і одержував дуже добрий шовк. Дуже богато горіхів і ще більше винограду: вино з нього темно-червоне, його розвозять з сього монастиря по всіх церквах Козацької землі.

“За брамою Великої Церкви з західньої сторони, дві дзвіниці-одна против другої-деревляні, високі, чотирекутні. Одна дуже висока, так як мінарет Ісуса в Дамаску 6), в середині має богато комір, на гору йдеться великими крученими сходами, вгорі на деревляних брусах висить 5 дзвонів, більші й менші, і там же, в закритій коморі залізний годинник. Його дзвін чути далеко: кожду чверть години він відзначає одним ударом в малий дзвін, коли пройде година-вдаряють 4 рази, з-тиха, а потім бють скільки треба, разів у великий дзвін. На стіні дзвіниці є ще й соняшний годинник. Инший годинник висить на мурованій дзвіниці церкви Трійці, згаданої вище; коли ввечері великий годинник вибє 24 години, троїцький годинник сильно і гучно вдаряє в залізне било-щоб усі чули поза монастирем, війшли й замкнули браму.

“Друга дзвіниця нижча; в ній висить величезний дзвін, якого ми ще не бачили: завбільшки з невелике шатро, а важить коло 50 алєпських кинтарів” 7) (с. 53-4).

Другого дня гості звідували печері. “Після того як ми відбули літурґію (в церкві Воздвиження), поведено нас до коридора викопаного в довгій горі, потім до печері, де жили Антоній і Теодосій. Ми мали богато свічок і оглядали тутешні приміщення: убогі, узькі келії, і ті місця де спочивають отці і владики: вони досі лежать у своїх трунах, в чернечих одежах, вузьких залізних поясах і мантіях; їх бороди і русяве волоссє на голові тримаються міцно, і вони гарні не вважаючи, що стільки пролежали в сій печері”. Далі наступають переповідження лєґенд Патерика і деякі инші інформації. По скінченню обходу “архимандрит прислав по нас карету, ми сіли і заїхали до монастиря серед садів: іти сюдою тяжко і довго” (55-7).

Третього дня “приїхала ігуменія жіночого монастиря Вознесення і запросила нашого патріярха бути у них на літурґії, прочитати молитву на розгрішеннє і поблагословити черниць. Ми поїхали туди, і всі черниці вийшли на зустріч. Се великий монастир, в нім 50-60 черниць, значних родів (в тексті Белфора: “ігуменія родичка самого польського короля; (черниці) здебільшого виховувалися в сім же монастирі-згодом вертаються до нього назад, приймають постриг і стають черницями”). Їх лиця ясні як сонце; вовняні мантії до самої землі; чоловіки зовсім не можуть заходити до них.

“Наоколо монастиря сади, в середині церква-деревляна, з шістьма банями і хрестами. Ми були там: в ній срібне паникадило і два срібні напрестольні ліхтарі; на іконах богато вінців, хрестиків, іконок, привісок, золотих і срібних ланцюжків з перлами і дорогим каміннєм. На мурах написані 10 дів, праведниці і мучениці.

“Нас поставили з лівої сторони, черниці стояли тісною купою. Вони співали й читали молитви приємним мотивом, ніжними голосами, що хапають за серце і викликають сльози, їх спів значно кращий від співу мужеського. Ми були захоплені красою їх голосів і співів, особливо дівчат: старших і маленьких.

“Всі вони вміють читати, знають фільософію і льоґіку і пишуть на ріжні теми. Серед них богато таких дівчат, більших і менших, що виховуються на те аби стати черницями-бо здебільшого се сироти. Вони носять футряні колпаки.

“Святий Боже”, “Алилуя”, “Господи помилуй” вони співали так наче одними устами-на переміну на двох клиросах. Одна прочитала Апостола-дуже читко. Прокимен співають з ріжними варіяціями. При “Достойно” вдарили в дзвін, монахині вийшли на середину церкви і проспівали солодким мотивом стоючи на колінах.