Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 122

Як раз навпаки, ніж було в дійсности!

Але московської експансії на Україні Ракоцій не бажав щиро, і готов був все робити, щоб їй запобігти. Се не розминалось одначе і з настроями козацької старшини, що вже зміркувала небезпечні сторони московського протекторату. Гетьман рішучо прохолов до плянів московської експансії на Балканах, і вже не сприяв, а бойкотував зносини царя з дунайськими воєводами, зміркувавши, що знайшовши собі міцних союзників або підданців на Дунаю, доперва Москва візьме його в лещета. Ідея словянської експансії швидко вивітрилася, стрівшися з реальними перспективами московської автократичности й нетолєрантности 21).

Примітки

1) Він писав королеві 9 н. с. квітня: “З Криму дано знати від доброго приятеля, що Василь господар задумує напасти з Ордою на державу нашу. Ми спіймавши його шпигів, присланих з листами до грецьких ченців, веліли їх взяти на допит; вони сказали що так і не инакше... А при Хмельницькім єсть братанич колишнього господаря Михайла, що якимсь чином утік від цісаря християнського (німецького імператора) і укладає пляни на господарство мунтянське, за помічю московського царя і Хмельницького”.-Жерела XII с. 307.

Місяць пізніш: “Той неприятель і турбатор усіх країв Василь-господар знову щось замишляє з Ширин-беєм і Караш-беєм без відомости і дозволу хана (тамже с. 312).

Служебник Виговського Сербин Микола Маркович (Марков), що їздив зимою 1653-54 від Виговського до Царгороду “для провЂдованья вЂстей” і відти вернувши в місяці лютім оповідав московському гінцеві 1 (11) травня ріжні новини, потверджував переконаннє, що кримський хан ще буде помагати Лупулові вернути собі Молдавське воєводство (Акты Х с. 580).

Гавр. Самарин, що був на Волощині в квітні, розповів, що Стефан, боятися татарського нападу (в інтересах Лупула очевидно) вислав свою жінку в гори і сам туди мабуть незадовго “побіжить” (Акты Х с. 582).

Нарешті в червні Порта вимогла від хана, щоб він приставив Лупула до Царгороду, і 20-го його туди привезено.-Жерела с. 322.

2) Він поясняв королеві: “Ще перше ніж Хмельницький піддався Москві, вислав я свого післанця з засвідченнєм приязни до московського царя, тільки для того щоб могти вимацати його пляни”-Жерела XII с. 322. Також поясняв він своє пізніше посольство в місяці червні: “Вислав я був недавно мого боярина (Чоґоля) з засвідченнєм приязни до Хмельницького, аби тільки вивідати його гадки”-с. 326.

3) Кубаля се твердив категорично: що воєвода Стефан, пересилаючи до Царгороду листи, одержані від царя і Хмельницького, повідомив заразом, “що такіж самі листи післано господареві мунтянському і Ракоцієві” (III с. 133). В дійсности воєвода в листі до канцлєра Кориціньского каже тільки, що переслав “до Порти” (візирові очевидно) “автентичний лист” від царя московського, присланий з послом Гаврилом Федоровичом, і другий (лист)-Хмельницького (Жерела XII с. 308). Ракоцій пишучи 7 н. с. квітня королеві про се московське посольство каже, що гетьман прислав до нього посольство “коло 20 лютого ст. стиля”, і “подібно” заохочував до тіснішої спілки, в імя одновірства, воєводу Стефана через свого гонця (expressum internuntium), а мунтянського листовно (Тамже с. 306). Таким чином сей лист-до котрого відкликався Кубаля (властиво до його реґести в варшав. гол. архиві)-не каже виразно, що листи Хмельницького писались одночасно з московським посольством- могло се бути й раніш. Але хронольоґічна близькість-що саме під той час як “Гаврило Федорович” сидів у воєводи Стефана, і воєвода urbi et orbi розписував про се посольство, Ракоцій вважає потрібним вияснити королеві дійсний характер своїх зносин з Хмельницьким, дає привід думати, що Ракоцій також був в орбіті сих листів і закликів-хоч згадуючи про се останнє посольство (Гаврила Самарина) він не згадує виразно, аби щось воно й йому принесло.

4) Лист царя, з Тек Нарушевича наведен у Кубалі, с. 133.

5) Знов таки, з огляду на твердженнє Кубалі, мушу застерігтись: воєвода не каже виразно, що листа від Хмельницького він дістав одночасно з листом від царя; але саме по собі се вповні правдоподібно.

6) Documente IX. І с. 217. Про сі пляни балканської експансії моя статейка в ювилейнім збірнику проф. Бідля: Sjednoceni vychodniho Slovanstva а ехраnsivni plany nа Balkane v letech (1654-5 (Z dji Vychodni Europy a Slovanstva-Sbornik venovany J. Didlovi, v Praze 1928).

7) Акты Х с. 581-2.

8) Тамже Х с. 579.

9) Акты X с. 661, пор. вище с. 835.

10) Наздогін послано йому наказ з приводу вістей, ніби то певна частина Ногайських Татар війшла в союз з козаками; розпитатися про се, про результати козацького посольства до Криму і т. и.-Акты Х с. 573-4.

11) Так пересказує сей лист дяківська довідка в Актах Х с. 603.

12) Акты X с. 590.

13) В другій половині року пішла чутка, що Хмельницький сватає свою невістку Домну за племінника Ракоція, очевидно-з плянами на Волощину.- Documente IX. І c. 101.

14) Жерела XII с. 316.

15) Там же с. 282.

16) Jorga, Acte с. 210 (з пруського державного архиву).

17) Жерела XII с. 300-3, московські переклади-очевидно з присланих від гетьмана ориґіналів, з посольського архиву.

18) Transsylvania et bellum boreo-orientale I c. 301-2, інструкція з першого лютого.

19) Тамже с. 312-5.

20) Жерела XII с. 306, з датою 7 квітня, теж саме Acte c. 242 з датою 4 квітня.

21) Див. мою цитовану статейку в ювіл. збірнику проф. Бідля.

МОСКОВСЬКИЙ НАСТУП НА ПОЛЬЩУ: ПІДГОТОВКА І ПЛЯНИ ОПЕРАЦІЙ, ВЕСНА 1654, ПОСОЛЬСТВО ПУЗИЛЕВИЧА ВІД ПОЛЬСЬКИХ МАҐНАТІВ ДО МОСКОВСЬКИХ БОЯР, МОСКОВСЬКА ВІДПОВІДЬ, ВІДОЗВА ДО БІЛОРУСЬКОЇ ЛЮДНОСТИ. ПОХІД ЗОЛОТАРЕНКА НА БІЛОРУСЬ, ПЛЯН ОПЕРАЦІЙ, ЗМІНИ В РОСПОРЯДЖЕННЯХ, ПОСИЛКА З ЦЬОГО ПРИВОДУ ДО ГЕТЬМАНА ПІДДЯЧОГО СТАРКОВА, ВИХІД В ПОХІД ЦАРЯ, СВІДЧЕННЯ ЦАРСЬКОЇ ЛАСКИ ГЕТЬМАНОВІ, ПРИПИНЕННЯ ПЕРЕПИСИ ДОХОДІВ; ПОСИЛКА ЗОЛОТА ВІЙСЬКУ З ПРОТАСЬЕВИМ, ДОМАГАННЯ РЕЄСТРУ, СТАРКОВ У ГЕТЬМАНА, 10-12 (20-22) ЧЕРВНЯ, ЗІБРАНІ НИМ ВІСТИ, ПЕРШЕ ШВЕДСЬКЕ ПОСОЛЬСТВО У ГЕТЬМАНА, ШВЕДСЬКА ДЕКЛЯРАЦІЯ І ВІДПОВІДЬ ГЕТЬМАНА. ГЕТЬМАН У КИЇВІ- КОНФЕРЕНЦІЯ З ВОЄВОДОЮ А. БУТУРЛИНИМ, ЛИСТ ДО ЦАРЯ З ЯКИМЕНКОМ 1 (10) ЛИПНЯ, ПОСОЛЬСТВО ДО ДОНЦІВ СУХИНІ.

Москва в сім часі, в місяці квітні, ладилася до наступу на Польщу. Ще в березні вислано на західній фронт, до Вязьми, артилєрію. 2 н. с. квітня цар урочисто випроваджував армію призначену до Брянська, під проводом Олексія Трубецкого, для операцій-в залежности від обставин-чи то в напрямі північно-західнім, Рославль-Смоленськ, чи то в полуднево-західнім, Стародуб-Київ 1). Полудневі операції, як ми знаємо, ще з березня доручено бояринові Василю Борисовичу Шереметьеву, з базою в Рильську 2). Але се були тільки прикриття, головні ж операції мали розвиватися в напрямі Вязьма-Смоленськ. 25 травня виправлено туди передовий полк, за ним “великий полк”, а 28 виїхав на сей західній фронт сам цар.

З Польщі в сім часі прибув останній післанець-королівський дворянин Пузилевич: він привіз грамоти від сенаторів до бояр, з датою 17 н. с. квітня. Сенатори ніби то робили останню пробу запобігти війні-але підчеркували, що цар розірвав договір, вийшов в стан війни і тим звільнив короля і Річпосполиту від усіх з'обовязань прийнятих ними трактатом вічної згоди; лиха словено-російська мова, котрою писаний сей лист, з свого боку затемнювали неясну і невитриману лінію сеї декларації. Сенатори переходили історію дипльоматичних зносин польсько-московських, констатували, що польський уряд ретельно виконував договір і все робив для задоволення московської сторони. Спеціяльно спинялись на останніх переговорах з великими послами, представляючи справу так, мовляв було осягнене повне порозуміннє і великі посли виїзжаючи клялись і присягались, що польській стороні не треба боятися ніяких ворожих кроків з московської сторони. “И како ся нынЂ все стало с веліим удивленієм нашим противо вЂчным докончаніємъ и сненіем (!) мира, крестным цЂлованіем покрЂпленного, и вмЂсто сего что в. государь ваш имЂл кончити зачатое чрез великих и полномощных пословъ своих ходатайство и по братской дружбЂ привести к сему вЂроломного лестного змЂнника Хмельницкого со всЂм воинством Запорозским-что ж бы ся с истинным и проведным покореніем в г. нашему поклонил и о милосердіе за преступства свои просил,-сам (цар) с ним совокупился. Крестное лобзаніе от них взем мЂста и городы е. корол. в л. и Речипосполитой, не имЂющи ни единого к ним приступства позабирал не отповЂдне. Всей черни обитателем тамошным присягати себЂ на послушаніе велЂл вослЂдованіем от вЂка нЂкогда не слышанным, противо всякой слушности, противу вЂчному докончанію, крестным лобзаніем укрЂпленным”.