Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 12

Тут прийшла черга послів потішитися з своїх противників. Вони з ледяним спокоєм нагадали їм, що цар обіцяв дарувати вини за прописки в тім разі, коли король замириться з Хмельницьким на Зборівськім трактаті, прийме його назад в підданство на всіх умовах сього договору, скасує унію і заспокоїть грецьку віру. Коли ж у тім відмовлено, то з якої річи цареві дарувати лихі діла против його чести? Нехай комісари перекажуть королеві, щоб він поступив з ними відповідно домаганням Пушкиних-велів скарати на смерть без милосердя всіх винних, згідно з конституцією 1637 р. А що до посилки до Хмельницького, то з чим же й посилати до нього, коли пани-рада відмовилися від Зборівського трактату і від скасування унії? (455-461).

Комісари почали повторяти свою стару арґументацію, чому король не може відновити Зборівського трактату і скасувати унію. Посилались, в додатку до попереднього, на волю папи-що він може за скасованнє унії відлучити від церкви. А скінчили необережним запитаннєм, чи цар послухав би, якби хто небудь став від нього домагатись, щоб він скасував грецьку віру? Посли дуже обурились на саму можливість такого припущення. “Таких річей не то що говорити, але й подумати страшно, і такими своїми словами пани-рада сварять царя з королем і порушують згоду”. Адже вони, посли, пропонували скасувати не папежську віру, в котрій пробуває сам король, але ту, що тільки чинить сварки і соблазнь між вірою грецькою. Уніяти від благочестивої віри відстали, а до римської віри не пристали, і від них королівській державі тільки чиниться смута, усобиця і державі спустошеннє. І посли не говорили в тім нічого нового: в Зборівськім трактаті се було виразно написано, і вони говорили тільки про його виконаннє (461-6).

Коли комісари повторили, що се справа неможлива, і діло віри взагалі “земському никакому дЂлу не подлежит”,-посли зажадали авдієнції у короля, щоб перед ним безпосереднє заявити царську пропозицію. Але комісари рішучо того відмовили-що посли минаючи сенаторів не можуть ніяких переговорів вести безпосереднє з королем, і запропонували говорити в инших справах. З московської сторони справа прописок-з польської сторони вони поставили справу перепущення через царські землі під Рославль “зрадників Запорізьких козаків”, ставлення попів московським патріярхом до королівських земель, і-прописки в листах пограничних московських воєвод. Король пропонує облишити обосторонні претенсії і більше не споминати, а підтримувати з обох сторін братську приязнь і любов.

Посли відтяли, що по тім як пани-рада відмовили їм в справах їм доручених, то вони просять відправи, а свої претензії Поляки нехай напишуть “в отвЂтное письмо” і з свого боку подали на письмі спис “обидним делам”. На тім властиві переговори скінчились, але виходячи з “ответної палати”, московські посли зробили демонстрацію протесту. “Говорили панам-раді з великим шумом і з вичетом”, “вичисляли всі їx неправди перед усіми людьми і говорили, що цар в сих справах більше терпіти не буде, а писатиме про них до всіх доохрестних держав і за честь свого батька і за свою стоятиме, а послів не посилатиме більше. Він задля православної віри готов був пробачити винним в прописках, але король і пани-рада се собі злегковажили, і цар тепер стоятиме за православну віру скільки йому Бог поможе”. Се все посли “говорили на всі люде”, йдучи з палати до карети, і так накричались і нахвилювались, що один з них, окольничий Хитрово, від того захворів (466-79).

Невважаючи на се, другого дня обидві сторони, мов нічого й не було, приступили до закінчення дипльоматичної процедури. Комісари поставили ще деякі дрібні справи (припиненнє тайної торгівлі, відновленнє торгу “узорочвим товарами” то що). Прощальну авдієнцію послам у короля визначено на другий день, 17 н. с. серпня. Посли домагались, щоб їх запрошено за королівський стіл, комісари вимовлялись від сього походним часом.

Другого дня дійсно відбулась прощальна авдієнція. Король передав цареві грамоту-чисто етикетального змісту. Конкретну відповідь на посольські пропозиції мало дати “отвЂтное письмо”. Замість обіду у короля послам післано їжу і напитки від королівського столу до дому і сенатори мали їх гостити. Були то Сендомирський каштелян Вітовский і Обухович, що були в Москві в 1651 році. Напочатку вийшов маленький інцидент-кому має бути присвячений перший тост? Поляки настоювали, що перш треба пити за здоровлє короля, а посли перше випили за царське здоровлє. Але далі пішло гладко, посли заявили, що з королівського почастунку задоволені (подано було, як означає звідомленнє, рибної страви-бо була Спасівка-в дві переміни “блюд з 70”, а потім “сахарів і ріжних овощей блюд з 40”), “і в усім був достаток”. Після почастунку відбулася в окремій кімнаті політична розмова. Вітовский й Обухович розпитували послів про причини громадження військових сил в Московськім царстві. Спроваджуються з-за кордону військові інструктори (220 чоловіка за польськими відомостями); при границях в. кн. Литовського збираються “многие ратные люди”, і йдуть такі вісти, що се приготовляється війна з Польщею і в. кн. Литовським. Посли заспокоювали, що цар хоче взагалі реформувати своє військо, формує полки на західній взірець. А хоч з королівської сторони в деяких справах і не вчинено исправленья згідно з вічною згодою, проте цар не порушить її не оповістивши наперед короля 1). Се звучало скоріш як погроза, ніж заспокоєннє, але не знати, чи сенатори се відповідно відчули. Вони попробували ще завести мову про Хмельницького- яка то, мовляв, явна брехня, що він воює за віру: як його козаки сього року знищили Волоську землю, спустошили православні церкви, побили духовних: черців і попів, і знущались над ними без усякого поводу! Він воює не за віру, а на віру. Нехай посли се все дадуть знати цареві-може він схоче післати своє військо на Хмельницького за такі його неправди? Але посли не схотіли розвивати сеї теми, і сказали, що все їм сказане про неправди Хмельницького вони перекажуть цареві. І на тім ся остання розмова скінчилася (519-525).

19 н. с. серпня привіз ксьондз Юдицкий, секретар королівський, королівську відповідь на поставлені послами питання. Посли веліли її читати-чи там в усіх справах є відповідь, мовляв-инакше сеї грамоти не приймуть,-і знайшли два дефекти по перше нічого не сказано про прописки в титулі допущені коронним хорунжим Конєцпольским, друге-написано так начебто посли в переговорах признали “несказані злости і воровства віроломця Хмельницького і всього війська Запорізького”. Тим часом посли нічого иншого про Хмельницького не говорили крім того, що їм було від царя доручено; навпаки-“те що пани-рада говорили їм, послам, і в одвітнім письмі написали Хмельницького бісурменом-нібито він давно відступив від благочестивої віри-се не може бути правдою, бо перед відпуском послів післаний був від царя до Хмельницького стольник Яков Лихарев, і при тім Лихареві Хмельницький був у благочестивій вірі як і попереду”. Тому посли не можуть прийняти одвітного письма, і домагаються, щоб у нім було написано про Конєцпольского, і вичеркнено те що на послів “солгано и затЂяно чего не бывало” в справі Хмельницького. Але Юдицкий сказав, що се неможливо, бо король вислухавши се одвітне письмо, виїхав з Львова до обозу, і сенатори пороз'їздилися. Переконавшися в справедливости сього пояснення посли більше не настоювали, “отвЂтное письмо” прийняли, і два дні пізніш 21 н. с. серпня виїхали зі Львова. День простояли під містом, чекаючи “пристава”, і тут приходив до них якийсь “Греченин Андроник” з вістями: 22 н. с. король рушив в похід з-під Глинян, взявши з собою половину війська-має йти на Констянтинів, а другу половину розділив на дві частини: одну пускає під Камінець, на сполученнє з угорськими і волоськими військами, другу на сполученнє з Радивилом для операцій на Київ; всього війська 30 тис., а ті що не поспіли до табору мають спішно іти за королем.

В дорозі, в Слонимі 7 н. с. вересня посли стріли царського гінця Вонифатьева, що їхав до них з додатковим дорученнєм; вони післали його до короля, з царською грамотою про нові прописки і пограничні обиди, а самі поїхали далі: 19 н. с. вересня були в Орші і відси післали цареві тимчасове звідомленнє: про шість “одвітів”, які мали, і останню авдієнцію у короля, після котрої він другого дня, 18 н. с. серпня виїхав зі Львова. На кінець вересня прибули до Москви, з одвітними письмами, що мало служити за підставу для розриву з Польщею і війни з нею.