Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 111

“Так від Винниці аж під саму Умань упорався з усіми містечками”,-вдоволено підсумовує старий Потоцкий результати сього рейду. Як далі побачимо, Потоцкий молодший радив на тім і скінчити-післати частину кінноти на Умань, попробувати чи не вдасться щось осягнути несподіваним нападом, і як ні- то не компромітуючись і не виставляючи досить слабого і деморалізованого війська на втрати, на тім скінчити сей похід-рахуючися з тим, що термін служби вийшов, і кожен мав право про себе як хотя радити. Але старий Потоцкий послухав Чарнєцкого і захотів спробувати щастя з усіми силами-чи під вражіннєм його наступу Богун і Глух, уманський полковник, не схочуть почати переговори? Не робив, мовляв, собі ніяких ілюзій, що може здобути таку сильну фортецю без армати і пішого війська, але бажав попробувати чи не вдасться привести її до підданства королеві. Полишив в Кочубіївцях, милю від Умани всі вози, і з усім військом в велику пятницю, 3 квітня приступив до міста. Післав універсали королівські-до козаків і до черни, придав свого власного і визначив кілька годин на роздуманнє. Але Богун як на попереднього листа, так і тепер не дав ніякої відповіди. Вивів людей і військо з двох частин міста і зачинився в третій, при замку- маючи понад 15 тисяч війська. В “Старій Умаии” теж пробували боротися, але уступились, коли Чарнєцкий наступив з драґонією і з кільканадцятьма корогвами легкої кінноти. Старий Потоцкий поставив там драґонів і полк Потоцкого молодшого, а инше військо розложив по хуторах, і чекав відповіди від козаків. “Але вони не забуваючи свого звичаю, замісць відповіди зробили з замку вилазку в поле”. Польське військо кинулось і погнало їx назад, тоді вони зробили другу вилазку і запалили місто-де розложено драґонію. Знову напали на них, вигнали з міста і вивели звідти без шкоди драґонів. Після того старий Потоцкий вивів військо в поле і до півночи чекав, що може козаки захочуть вийти і щось спробувати. Але не дочекавшися відійшов до Кочубіївець, а другого дня пустився на Буки, виславши наперед два полки, з дорученнєм забезпечити мости і “упрятати” всі слободи на тій дорозі.

Тут кінчиться реляція старого гетьмана, писана з сеї дороги до Буків. Продовженнє дає анонімна реляція, починає згаданою вже екскурсією Окуня на Шаргород і походом під Ілинці, але дає кілька яскравих і характеристичних взірців попереднього “прятання”, тому почнемо дещо з попереднього (стиль оповідання дуже ляконічний, еліптичний, так що приходиться доповняти з контексту).

“Рушили рано (з Шаргороду). Де тільки траплялося містечко, слобода чи село- вирубавши хлопство, огнем кінчали решту. Доки зійшлися з гетьманом, немало винищено тої саранчі. Прийшовши сею дорогою до Немирова, добре вкрили трупом його улиці.

“В однім великім мурованім льоху замкнулося кількасот людей і їх задушено димом. Волохи не малий час трудилися коло них, щоб дістати когось з старшини, але тільки кількох зловлено, що непомітно втікли; всі инші ніяким чином не хотіли піддатись, і їх огнем і димом подушено.

“Зійшовшися з гетьманом, ще більше розпустили крилами під'їзди, і ріжними трактами палили; але де піддавалися-не рубали, тільки Волохи рабували.

“В четвер перед Великоднем (2 квітня) прийшли ми під Ягубець-містечко оборонне і замочок добре укріплений. Застали там три полки наших; півтори дні там галасували і немало втратили своїх: двох хорунжих убито, богато товариства і челяди, але нічого не доказали. Аж коли надтягнуло (головне) військо, і п. воєвода браславський скочив з своїм полком, инші за ним вломилися до парканів. Положили до замку трупом вщерть більше як 4 тисячі: окрім валів і міста все підзамче (przygrodek) було ними вкрите. Оден падав на другого-особливо в замку: як по мосту приходилось ходити по них.

“Там ми відправили ночліг в четвер. Великої пятниці дійшли під Умань. Там нашому полкові велено йти перед військом. Недалеко перед Уманню дістали ми в містечку кількох добрих язиків; вони зараз розповіли про силу Уманців: що там більше 10 тисяч козаків з Богуном, а хлопства, що позбігалося з ріжних слобід, далеко більше, бо що тільки живо туди збирається. Про кріпость говорили, що в добрім порядку. Все се ми й самі потім добре досвідчили.

“П. воєвода браславський радив п. гетьманові самому туди не йти, а післати кілька полків, і сам брався йти: “Коли не вдасться захопити, то все таки що можна буде зробити, зроблю: тому що не маємо армати, ані піхоти, не можна здобути штурмом таку сильну фортецю-хіба захопити” (несподіваним нападом). Се була добра рада, і ми без конфузії були б одійшли, і не мали б таких великих страт. Але п. обозний коронний (Чарнєцкий) пішов п. воєводі на перекір, і переміг своїми раціями, доводячи, що як тільки побачать п. гетьмана з військом, та ще він пішле їм королівський універсал, так зараз піддадуться. Дав себе п. гетьман намовити, підійшов під Умань з військом (піславши наперед) трохи комонника і піших стрільців. Почали (Уманці) з нашими гарцювати, але боялись, щоб не дати язика, і як скорше тікали до міста. Одначе з боків, з нового міста зараз язика добули, і з ним післано універсал. Прочитавши його, зараз арматою оповіли підданство: перед тим ні разу з гармат не стріляли, тільки з самопалів. Але то нам нічого не шкодило, бо переносило горою далеко.

“Коли військо стало “в шику”, а охочі з ріжних сторін підскакували під місто, в долішнім місті затрівожилися і зараз повтікали до старого. Тим часом військо наше наступало: прискакав п. воєвода з охотниками, п. обозний прийшов з драґонами, і так ми опанували нове місто. Полк наш поставлено під самим наступом. Відстрілювалися ми через став з самопалів. Додано туди ж драґонів п. обозного: їx поставили при паркані коло брами. Инші полки з п. гетьманом стали на фільварках, декотрі на сторожі. Ми поставивши коней на кватерах, щоб погодувались, самі пішли з хоругвами пішо під паркан. (Неприятель) робив вилазки ледом, і ми з ним майже цілий день галасувались-аж під сам вечір затихло так на годину: видко що раду мали.

“Перед самим вечером вдарили з гармат, комонник з великим криком висипав весь з міста і вкрив поле під валами. Наші полки, що були на сторожі і ті що на фільварках, відогнали їх аж до брами. Але піхота (козацька) відстрілювалася з валів на наш полк. Коли разом вся (козацька) піхота через став посунула так, що зайшла нам в тил, а ті що підчас денних вилазок закралися до дальшого міста, захопили чимало коней і челяди. Тут хоругов п. воєводи браславського як найскорше в поле; нас кілька лише хоругов зісталося пішо, щоб дати (козакам) відсіч від міста. Але такого великого натиску ми не могли витримати, особливо тому що немало з товариства і челяди скочило в поле за полковничою корогвою, і так прийшлось нам ретіруватись до коней-що за дві улиці стояли. Не богато ми їх на кватирах застали, бо кожен (козак) допавши коня як найскорше тікав в поле. Мині самому ледви оден тільки, під'їздок під баґажем лишився-і то я свого пахолка з нього скинув. Ледво що вдалося з-під того огня виратуватись-бо густо стріляно. Коли неприятель наново забрав місто, всі вози наші лишилися там, коні, і челяди немало-нашої і з ріжних инших хоругов, тому що ми лишились до останку, думаючи, що нам поможуть тримати місто, а вийшло инакше.

“Так в тих галасах зайшла нас ніч. Через се сталось немале замішаннє в війську, особливо тому, що нове місто було запалене-і з нашої сторони і з їхньої, а що й вітер був на нас. Їм з за паркану, ховаючися в ,оплотках', було лекше на нас стріляти; але й то не дуже нам пошкодило: дві хоругви нас ішло ззаду, але поки дійшли до полку, тільки двох підстрілено, та й то не тяжко. Ставши в порядку, військо відійшло за милю від міста і там ночувало. Післано назад під'їзд, але (козаки) ні трохи не рушилися за ним: в великій були обережности. Але обидва міста спалено цілком. Тільки в старім, де вони були окопались, замкнулись усі козаки в замку, а хоругви хлопства в місті.

“Другого дня не рано знову через той Ягубець; нічліг в двох милях відти, в місточку, яке піддалось, і великдень (5 квітня) майже до полудня ми там провели. Потім рушили до Мушурова: хотіли там на великдень принаймні хоч спокійний ночліг мати. Післано передню сторожу “кварту роздати” 11),-ті з луків та самопалів стали запрошувати на урочисте свято. Наша передня сторожа і люде господаря немалу хвилю перестрілювалися з ними. поки надтягли полки, і сильно пригонили їх під вали. Наш полк як звичайно ходив на переді при гетьмані, так і тепер прийшовши з гори над став зараз ми позлазили з коней до них, разом з хоругвами п. воєводи. Довго вони (козаки) за нами ганяли, стріляючи на леду, на ставу, за парканом. Тим часом надійшли полки, теж зсідали з коней і цілу дзеґарову годину-як говорив сам гетьман з п. обозним маючи дзегарки,-галасували ми з ними, поки добули місто. Навколо замку штурм трівав більш ніж дві години. Сильно боронились. Як мали згинути, так згинули, але і нашим задали немало шкоди. У нас забито чотирьох хорунжих; господаря волоського двох, кількох постріляно, товариства ріжного побито і постріляно. У нас тільки двох товаришів і кілька челяди, але не тяжко, трохи й мині в руку дісталося з луку. Але найбільше били нас дрючками, ,спустками', коли наші приступали під замок: не одному засвітило в очах. Сокірками, косами, чим могли кидали через паркан і богато наших калічили. Бо самопалів їм набивати не богато прийшлося-через відважний наступ наших. З луків через діри калічили наших з гори (nawiasem), поки ми їх повідстрілювали від палісаду. А взяли замок самі товариші-бо челядь і Німці, що їх трохи було, в місті на грабунку були. Впало трупом в тім Мушурові більше ніж 5000, далеко більше ніж в Ягубцю, бо з Кудличини й инших слобід зібралось дуже богато людей з поля 12).