Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 8

Розуміється всі сі поклики старого воєводи — зріктися претенсій на доходи з української людности, приборкати жовнірів і т. д., були цілком не реальні і безнадійні. Але цікаво, що він се розумів: що по всім пережитім українського “плєбса”, чи “ґміну” ніякими карами на горло не можна загнати назад в перед-революційне ярмо, і вони, сей “плєбс” або знайде собі иншого протектора, або вивтікає за кордон Річипосполитої. Принаймні стільки ж зрозуміння, скільки у сього старого волинського шляхтича, не менше, ми мусимо припускати і у Хмельницького та инших керманичів козацької політики. Вони мусіли розуміти, що їх готовість проливати як воду кров українського “гультяйства” чи “сваволі”, котру вони з такою пильністю демонстрували перед польськими кругами, не розвязує справи, а тільки збирає наоколо них громовину тяжкого, злопамятного хлопського гніву і завзяття, котре также небезпечно було силоміць затримувати в межах козацької України, як і випускати за її межі.

“Про Хмельницького я чув, що він був зводник. Він же й продав нашу Україну. Він її скрутив. Бувало ще мої батьки звали його мошенником. Більш ні на кого так не жалілись як на Хмельницького” — росповідав старий, 75-літній дід у селі Волоському над Порогами членам дослідчої експедиції 29). Така лишилася традиція про козацького батька в селянських низах, що волочилися з місця на місце, кидаючи насижені, загосподарені місця перед привидом панської неволі.

Мусимо думати, що гетьман і старшина коли не в повній, то в деякій мірі відчували всю небезпечність ситуації, яка творилася ними. Але вони не вважали можливим вийти з сеї політики пів-слів і пів-діл. Не насмілилися викликати Річ-посполиту шляхетьску на рішучу росправу, ані не мали охоти вернутися в становище її підручників і слуг, як вона того хотіла.

Примітки

1) Так з нагоди пополоху, що повстав між шляхтою підчас походу козаків і Татар на Волощину, Кисіль своїм обіжником, сповіщаючи про се, наказував, “аби від війська його кор. милости не давалось ніякої оказії, а всі ї. м. (шляхта) домів своїх не кидали, підданих своїх ласкаво трактували і в належній обережности пробували” (Архивъ III. IV с. 502).

2) Акты Ю.З.Р. VIII с. 344.

3) Се в “Новинах з України, що писав до Варшави значний пан 26 червня 1650, а з Варшави до Кракова передано, переписавши з того листу” — у Ґоліньского с. 344. Тут між иншим читаємо: “Про Хмельницького нема певности”, чи додержить віри королеві й Річипосполитій. Він зчаста пише до хана, видумуючи на нас чудовні вигадки, ніби то ми не дотримуємо йому віри, знову наймаємо на нього Шведів і т. и. Не якась цнота, ні присяга затримує його в додержанню вірности (і здержує) від ворожих кроків, тільки хан і послуга ханові — що він велів був йому йти на Черкесів: через те він (Хм.) був спокійний по сей час. Але коли хан загамував Черкесів одним страхом приходу, приходиться нам остерігатись козаків і готовитись як на певну війну, що без сумніву наступить не далі вересня — коли не підуть на війну куди небудь за границю.

“Бо те хлопство не витріває в домах, напивши ся своєволі. Панів хоч пускають до маєтностей за універсалами Хмельницького, але так їх шанують, що самі над ними панують, а декотрих і забивають, як от Казимира Пясечинського забили під Винницею. Виговський, секретар Хмельницького по сто або й по двісті червоних золотих бере від будь якого універсалу, що пани беруть від нього, вертаючи назад” (Wichowski po stu abo po dwuset bierze od lada universalu czerwonych zlotych, ktore panowie od niego biera, do swych maietnosci nazad sie wracaiac).

“Всі там козаки, і реєстру там нема — всюди тільки посполите рушеннє"!..

“Оказію вивести їх за границю подають самі Татари — а саме до Москви. З тим хан прислав в посольстві Мустафу-аґу, дворянина свого, закликаючи і просячи короля на ту війну. Тисячу користей показував від тої війни, заявляючи свою готовність і радячи королеві не гордити даром божим — що перед ним відкривається велика держава, котру він йому відступає, задоволяючися для себе здобичею та ще Казанею та Астраханею. Вони в Варшаві плюють на тих Москалів, що там з московським послом, кричать: “Капут”, і дивуються, що ми їх так гойно трактуємо: вони їх мають за Жидів, і того року Москалі давали Татарам харач. Одже хотячи конче тої війни, Татари просять помочи у короля і на приватній авдієнції деклярували: “Коли не схочете на Москву, то ми не стримаємо Татар: на вас підуть з козаками”. (Тому) п. краківський (Потоцкий гетьман) збирає військо і ставить обоз, поки-що в секреті”.

4) Посольське звідомленнє Протасьева і Богданова, Польські справи 1650 р. ст. 8 (не паґінований).

5) Wszystkie na siebie poarendowawszy dziesiata czescia taniey anizeli przedtym chodzili arendy. Буквально се значить, що Хмельницький скинув з старих орендних цін десять процентів. Але може треба розуміти так, що він давав оренди за десяту частину колишньої ціни, себто за безцін?

6) Дальші слова процитую нижче.

7) Zgola zaiezdza wszystkie miasta, lasy y budy potaszowe, o ktore z nim smieiacontractowac Gdanszczanie bez wiadomosci k. i. mci. y Rzeczyptey y posylac do niego. Се інтересна вказівка на фіскальний интерес, що лежав під тим усім. Військовий скарб хотів експльоатувати те все на себе.

8) “А которые подданые в панских державах и в шляхецких — и іми бы по прежнему владЂли их державцы и паны и доходы всякие по старинЂ на них положеныю имали”.

9) Польські спр. 1650 р. ст. 1 л. 481-3.

10) Не чинили.

11) Див. далі, ст. 40.

12) Польські справи 1650 ст. 1 л. 478-9.

13) В Любетцку, може: в Любецькім.

14) приятством.

15) заводчиков.

16) и во владЂньях их волю от них отнимать.

17) Польські справи 1650 р. столбець 1 л. 480-l.

18) “У крестьянъ панскихъ силою отъимаете мельницы, откупные доходы панские вступъ себЂ чините, а сверхъ того вольность себЂ сказываете”. В останніх словах якась помилка, тому їх не перекладаю.

19) “А хто б нибудь имЂл быти бунтовникомъ і крестьян(?) панских заступать подымное до скарбы короля е. м. чтобы было выдано, и чиншъ сирЂчь доходъ годовой паномъ возбраняти, и доходы панские, мельницы откупные давати, безчестья приказнымъ никакова не чинить, — таковыи всякиі жестоко горломъ каранъ будет”.

20) Был утвержен.

21) Польські спр. 1650 р. ст. 1 л. 623-5.

22) Універсал 2 серпня нижче.

23) Архив Ю. З. Р. III. IV ч. 206 і 208.

24) В ориґіналі помилково: Niestrem, і взагалі Краковянин Голіньский не орієнтується в ґеоґрафії, не уявляє собі, як се “хлопи” йдуть за Дніпро й осідають на московських грунтах, щоб не попасти наново в підданство своїм панам: Chlopi z Rusi Niestrem wyprawuia sie do Moskwy, tam sie poddaiac Moskwie, panom swym z Rusi nie chcac byc poslusznemi.

25) Оссол. ркп. 189 с. 325; продовжую далі сю небезінтересну характеристику ситуації: “На Україні хлопи ще своїх панів бояться, не довіряють їм, чи не будуть їх карати за їх ребелію і злочинства, що вони робили. А найбільше бояться князя й. м. п. Єремії Вишневецького. Кількох велів Хмельницький стратити (вгорі дописано: стяти) в Київі — козаків або принціпалів нових бунтів між хлопами і козаками, що купи зводили і на Хмельницького наступати починали, не хотячи мати його своїм гетьманом.

26) De nostra plebe armata co by rozumiel, liquet me tacente. Quoad ipsam plebem, tak sa zaiatrzeni ze komusz kolwiek byle iusz nie nam panom swoim przyrodzonym subesse gotowi: by tesz poganstwu; pogotowiu gdzie iedna gens iedna religio! Zawsze-m sie ia bardziey nisz tatarskiey ieszcze — tey obawial sie ligi. Jednak uwazam dobrotliwosc boska, ze kiedy nie dopusciel tego na nas w pierwszym y drugim roku, nie dopusci y terasz. A do tego kozacy ktory diriguia tym hminem, nunquam bene conveniunt z Moskwa y Moskwa z nimi.