Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 3

Бо то ще не певний спокій, найясніший мил. королю, що постановлено пакти, Хмельницький перед маєстатом в. кор. м. упокорився, і віддано присягу на послушенство! Коли вони такі вірні піддані, і він (Хмельницький) такий цнотливий слуга, — чому він так часто посилає до хана, розпалюючи його на війну? чому ріжних монархів і княжат запрохує до спілки в війні? Чому обіцяє їм відступити ріжні провінції? Я так розумію, що з прирожденного свого лукавства (przewrotnosci) він недобре замишляє вітчині і маєстатові в. кор. мил. На доказ минї вистачає того самого, що козаки ніколи не дотримали віри статочно, і що більше складали присяг, тим більше у них було хитрости, неправди, зради, нежичливости. А що маю їх (доказів) стільки як волосся на голові, то ніяк не можу дати себе збити з такої опінії про козаків і Хмельницького, що у них не то що слизька вірність, але ніякої вірности нема! Дізнали того попередники — дізнав Жолкевский, Конєцпольский, дізнав і я. Дізнав єси і в. кор. мил., коли по стількох писаних обіцянках Хмельницького, по стількох запевненнях спокою вони насамперед перших послів в. кор. мил. не пошанували, а других постинали 8), потім кинулися на війська в. кор. мил. і піднесли свою безбожну руку (хоч то їм не пішло на добре!)

Але припустім, не упереджаючи подій, що Хмельницький буде чесним і памятаючи таку ласку і добрість в. кор. м., схоче затримати чернь (plebem) в обовязку. Як же він, прошу, її затримає? Коли у неї так розбіглися колеса своєвільства, що їх жадним чином не можна затримати? Чи у них один Хмельницький? Тисячами б їх рахувати треба. Одного сьогодні стратять — на його місце иншого — здібнішого, справнішого виберуть, і то такого щоб їх сторони пильнував. 9). Переконався я в тім під Кумейками: зимою знищив Павлюка, ожив Острянин на весну, не вважаючи на такий великий погром. Погромив я Острянина — тогож моменту обрано на реґімєнт Гуню, і я 12 тижнів вів з ним війну та ледви привів до послуху — зброєю і не малим розлиттєм крови. Всі комісії, скільки їх бувало, ніколи не кінчилися без пускання крови, і доки хлопство не побачило сильного війська з нашої сторони, і земля не скропилася кровю, доки шаблі не затупляться на їх шиях, — побачиш і тепер того в. кор. мил. - не погамується та сваволя, і цнотливими вони не будуть, поки не побачуть нашого оружного війська та його рішучости.

Коли за давніших часів, коли ще Річпосполита цвіла, тяжкі вони були до послушенства, тим більше тепер, коли сліпе щастє наповнило їх пихою, за сею карою божою. Хотів би я бути фальшивим пророком — але все мині показує, що тих хлопів ніщо не може привести до послуху і від бунту відогнати може тільки одна шабля! Бо хоч би в. кор. мил. хотів ужити иншого способу, а саме — велів їм іти на море, або на війну з яким небудь иншим монархом, — певнісінько, що не підуть за наказом в. к. м., тому що бояться нарушити і стратити ті зносини, що мають з чужими державами. Тому нема иншого способу на ту сваволю крім шаблі, як я вже сказав, і треба щоб вона була скоро. Бо щоб проволока могла залічити се лихо, на те не треба надіятись, а навпаки — так рахувати, що чим довше ми тут хоробу запустимо, тим тяжче буде її лікувати. Бо їм що далі то прибуває сили, а у нас убуває, і так ми певно будемо переможені.

Тому я з місця (уряду) свого бажаю і раджу, щоб в. кор. мил. зволив винайти способи в скорім часі зібрати сильне військо, і щоб як найскорше для того був зложений сойм — поскільки в. к. м. не міг би без нього найняти війська. Бо коли того не буде, сваволя віджиє і що далі то вище підноситиме голову; в. к. м. буде в небезпеці, а Річипосполитій ледви чи не прийде остання загибель.

Небом і Богом моїм свідчуся, що до тої ради приводить мене не привата 10) бо я радий би був бачити Річпосполиту в спокою, але сумліннє, честь, щирість і любов моя до вітчини і до маєстату в. кор. мил. — котрий я хотів би бачити найпевнішим, найвищим, найбільшим між усіх монархів маєстатами, непереможним і щасливим. А буде таким, клянусь Богом, коли в. к. м. схочеш ухопитися за шаблю в сих обставинах. Козаки і Орда дізнають побідної зброї, бо ж не може бути, щоб Бог не схотів помстися за кривду свою і своїх святих костелів пограбованих, сакраментів збезчещених, мертвих з гробів викинених, і не поблагословив побідою в. кор. м. як местника 11).

Ясно що коли перший сенатор корони, воєнний міністер і головний комендант воєнних сил, “другий король” 12), проголошував за єдиний спосіб розвязання козацького питання — затупити польські шаблі на козацьких шиях, се давало досить ясне уявленнє про будуччину, козацько-польських відносин. Репутація Потоцкого на сім пункті була досить вироблена, так що наведений лист його свідчив лише, що старий гетьман лишився вірним їй. В козацьких кругах його знали досить з тих кампаній, котрі він тепер нагадував королеві, і його поворот назад на гетьманський уряд давав директиву на підготовку всіх сил до нової кампанії.

Примітки

1) Див. в т. VIII ч. III с. 226 і далі.

2) Про поворот Потоцкого в т. VIII. III с. 271. Він повернувся мабуть в середині березня. Кисіль у своїм звідомленню королеві про київський березневий з'їзд уже говорить про поворот Потоцкого як одну з причин трівоги й незадоволення козацтва, що з його приходом вважало неминучими нові конфлікти і репресії — автоґрафи Публ. бібл., тепер варшав. університету, копія Чортор. 398 л. 21.

“Приїзд й м. пана краківського затурбував козаків, бо так зрозуміли, що буде мститися за свій сором; але король й. м. потішив (animowal) їх своїм листом”, писав з сього приводу королівський секретар Пражмовский 1 квітня. Перед тим, 8 березня: “Пан краківський вийшов (з Криму), се певно; гетьманом великим, як був” — Автоґрафи б. петерб. публич. бібл., тепер варшавськ. унів. (листування підканцлера литовського Сапіги) кн. 221 л. 289.

Про Каліновского записка з Камінця, 21 квітня н. с., каже, що він приблизно 4 квітня виїхав з Бахчісараю, разом з Денгофом, двома Потоцкими й ин. (Збірка Русецкого, 31). Коло того часу в 20-х числах квітня він міг бути дома.

3) “Аби приятельські листи наші були тим миліші, посилаємо Потоцкого, обдарувавши його волею за здоровє голови вашої — що звольте ласкаво приняти” — дописок ханського листа до короля. Michal., ч. 540.

4) Я вказав уже, як уважно і трівожно слідило укр. громадянство за періпетіями повороту козацького ворога. — VIII. III с. 271. прим. 2.

5) divisum z w. k. mcia imperium.

6) securitati ukrainnej.

7) Яка глибина державного розуму!

8) Натяк мабуть на посольство Смяровского.

9) Albo v nich ieden Chmielnicki? tysiacami rachowac by ich potrzeba! Tego dzis zgubia, a inszego na to mieisce — dzielnieyszego, sprawnieyszegu i rozumnieyszego obiera, y takiego ktory ich partes tuebitur. Який несподіваний комплімент сьому українському плєбсові! Яку все таки могутню моральну й інтелектуальну силу в сій “український дичині” відчували її вороги — маґнати! Я поставив сі слова епіґрафом книги.

10) Тут треба розуміти: не персональні жалі за сором заданий Козаччиною.

11) Дата: у Львові д. 25 марта р. 1650 — ркп. Оссол. 1453 с. 377, теж 221 л. 94.

12) Quasi alter rех — так називає його Парчевич, описуючи тодішню ситуацію (Archiv fur oster. Geschiche т: 59 с. 500).

ЧУТКИ ПРО САМОЧИННИХ ГЕТЬМАНІВ, НЕВДОВОЛЕННЄ 3 ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, ЛЄҐЕНДИ ПРО НЬОГО, СПРАВА ПОВОРОТУ ШЛЯХТИ НА УКРАЇНУ.

Внутрішні відносини були дуже напружені. Не вважаючи на всі силкування гетьманського правління закрити дійсний зміст зборівського компромісу і заховати в Козацькій Україні видимість визволення від польського панського панування, в українських масах і в козацьких низах відчувалась трівога і невдоволеннє. Невдоволеннє з ситуації — і недовірє до козацької старшини, що взяла на себе провід і відповідальність, покликала нарід на рішучу розправу, на життє й смерть, і кинула справу на роздоріжжю.