Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 244

Виговський спитав, чи посли повезли королеві і панам-раді ті автентичні пакти, на яких гетьман і військо могли б замиритися з ними-те що вони за підписами своїми і печатю військовою передали через попереднього післанця Лихарева? Матвеев і Фомин пояснили, що з послами післано тільки копії, а ориґінали лишилися в московських актах, і Виговський дякував, а Матвеев і Фомин перевели розмову на останню кампанію, спитавши, які татарські сили мав гетьман з собою під Камінцем. Виговський дав докладні відомости, наведені вище (с. 556), і додав кілька інформацій про польське військо. Король стоїть на Глинянськім полі, має польського війська 30 тис., наємного пруського 2 тис., шкотського 2 тис., та з инших земель має прибути 20 тис., але ще не відомо докладно, з котрих саме. Одначе в війську почались хороби, люди помирають від язви, і мабуть військо довго не простоїть.

Потім посли питали, як почалась війна, і Виговський розповів про весняний наступ, те що я подав уже вище (с. 493), а далі поставили питаннє, чи були посольства від гетьмана до Ян. Радивила і з чим? На се Виговський дав такі пояснення: від Радивила було два посли: під Глинянами жовнір Ісаєвич, а під Баром-шляхтич Загорський, приїздили з тим, щоб була згода. А гетьман їх відпустив з тим: Коли Радивил не наступатиме з своїм військом на сей бік Дніпра (очевидно лівий), і людям гетьманським тісноти чинити не буде, гетьман буде з ним у згоді і свого війська не буде посилати (на нього). Коли ж Радивил або його люде будуть наступати-він з ними буде битись. З тим посилав він і посла свого до Радивила, Василя Томиленка: коли хоче згоди, нехай не робить того, що вчинили з гетьманськими городами король і пани-рада: обіцяли війну відкласти, поки з'їдуться на комісію комісари і договоряться, а не чекаючи комісії прислали пана Чарнєцкого з військом, і ті пограбували, витяли й випалили Погребище й инші городи (71-80).

На тім розмова скінчилася. Посли довідалися, що того дня приїхав до Чигирина і гетьман. Другого дня (12 н. с. липня) Бурлій з Мужилівським прийшли сказати, що того дня він дасть авдієнцію; але потім прийшов Виговський і сказав, що авдієнція буде завтра, бо приїде гетьманич Тимофій-“щоб і йому бачити государеву милость”, инакше сказавши-одержати царські дарунки і прийняти відповідну честь: бути реабілітованим перед старшиною і військом після тих всяких нарікань на нього, що посипалися після його неуспіху на Молдаві.

При сій нагоді посли мали другу розмову з Виговським. Спитали його: “Чи не було чого небудь у війську у тебе і у гетьмана з Татарами і козаками?” Виговський розповів свою історію військової ворохобні, що я подав вище-як він виступив против татарського пустошення і відвів гетьмана від підданства Туреччині: гетьман спочатку дуже гнівався, хотів його скарати на смерть, але кінець кінцем помирився, а другого опозіціонера Антона Ждановича вислав в посольстві до короля. З того приводу Матвеев і Фомин спитали, з чим гетьман післав його, і Виговський пояснив; “Післаний той полковник від гетьмана до короля і панів-рад з тим щоб вони замирилися на зборівських умовах; а як такого замирення не буде, то ми всі Україну покинемо й підемо в городи до вел. государя вашого, куди кому буде зручніш” 11). В звязку з сим Виговський згадав про одержану відомість, що цар уже післав військо під Смоленськ; посли завважили, що цар має великі сили на поготові, але підчас переговорів про замиреннє не міг би їх післати. Виговський пояснив, що він і гетьман думали так, що король не прийняв царського посередництва і тому цар велів наступати; посли пояснили, що в такім разі цар повідомив би їх через свого гінця. На сім скінчилася друга розмова.

Призначена дня 13 липня н. с. авдієнція не відбулась, я думаю тому що чекали Тимоша, а не діявдавшися гетьман визначив авдієнцію без нього: вона відбулася 14 н. с. Зрана Виговський прийшов і запросив послів на авдієнцію й обід, запевнивши, що ніяких инших послів у гетьмана не буде, як звичайно. Потім прийшла гетьманська асістенція: Іван Виговський з братом Данилом, Бурлій і Мужилівський, наказний чигринський полковник Іван Волеваченко, Федір Пашкевич і 15 “дворян гетьманських”; привели трьох богато убраних коней, і повели послів з нарадою на гетьманський двір. Напереді їхав Виговський, за ним син Фомина віз на коні царську грамоту, а инші люди несли царські дарунки; за ними їхали Матвеев і Фомин, а всі инші йшли пішо по обидві сторони коней. Гетьман стрів послів на ґанку і привитав п. В світлиці Матвеев передав грамоту і спитав про здоровлє; гетьман дякував і обіцяв служити цареві; “при сих словах всі низько поклонились і глянувши на ікону перехрестились”. По сих церемоніях Матвеев роздав царські дари: гетьманові 5 сороків соболів, разом з 500 рублів, Виговському 3 сорока з 200, “та йому ж іще в запрос за службу и раденье и проведованье вестей” 5 пар по 5 рублів-але се відіслано за його проханнєм на його двір потайки, “щоб ні гетьман ні хто инший не знав”. Далі: військовому обозному Федорові Коробці, чигринському полковникові Карпові Трушенкові і наказному Іванові Волеваченкові, черкаському полковникові Григориєві Пархоменкові, військовому осавулові Михайлові Миськові, чигринському отаманові Яцкові Нечипоренкові, Данилові Виговському і “ближнім людям гетьмана”, числом сім 12),-разом 15 пар соболів по 5 руб. пара (мабуть по парі кожному) 13).

По сім посли попросили секретної розмови і гетьман вийшов з ними до иншої світлиці, взявши з собою й Виговського. Матвеев передав гетьманові грамоту патріярха, і той її з тими ж церемоніями як перед тим царську прийняв і прочитавши подякував патріярхові, що він заступається перед царем за Запорізьке військо і православну віру. По сім всі посідали, крім Виговського, і Матвеев став викладати зміст посольства. Переказав переговори з гетьманськими послами Бурлієм і Мужилівським, як вони записані в московських протоколах і вище вже були у нас переказані, і повідомив гетьмана, що цар згідно з їх проханнєм і своєю обіцянкою вже вислав до Польщі своїх великих послів, Репнина-Оболенского з товаришами, попробувати помирити короля з козаками, і нехай вони будуть цілком певні його царської ласки.

Гетьман і писар вислухавши сю довгу історію запевнили послів, що вони вповні покладаються на царя. Схоче він їх прийняти в вічне підданство 14), як вони просили,-вони з військом будуть йому до віку служити “і за нього скрізь помирати”. Помирить він їх з королем-гетьман з військом однаково служитиме далі цареві до віку свого, як служить тепер-памятаючи клятву [наложену на нього його батьком при смерти: у всім цареві служити і добра хотіти.

Після сього Матвеев і Фомин перейшли до другого пункту посольства Бурлія і Мужилівського: пропуску до шведської королеви, і пояснили, звісними вже нам мотивами, чому цар не вважав можливим їх пропустити. Гетьман і писар з свого боку розповіли, що їx до того спонукало. Стало їм відомо, що Радзєйовский, бувши приятелем гетьмана, післав до нього своїх післанців, але Поляки їх переловили “в Литві за Бряславлем”; так от гетьман і просив царя перепустити Бурлія і Мужилівського до Швеції, щоб вони могли побачитися з Радзєйовским і довідатися, в яких то справах посилав він до нього своїх післанців. Але що цар їx не пропустив, то за се гетьман не претендує і покладається у всім на царя, що він не дасть церков божих “на разоренье”, а їx самих “на росхищенье” (инакше сказати, в делікатних виразах складав відповідальність на царя: він мусить знайти способи охоронити інтереси України, коли перебиває війську можливість звязатися з закордонними приятелями).

На сім секретна розмова скінчилася; гетьман приймав послів обідом, і прийнятим звичаєм підчас його стріляно з гармат, і гетьман за кожним вистрілом проголошував тост за здоровлє і побіду царя. Потім частував послів і пив їх здоровє, а після почастунку показав їм честь: “з світлиці проводив до коней”, і велів провести до господи писареві, його братові Данилові, Бурлієві з Мужилівським і всім хто приводив послів на обід. Матвеев з Фоминим після сього частували всю сю компанію у себе в господі (л. 97-116).