Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 237

Крім отсих відомостей про різню в Ілинцях в останніх днях травня с. с. і оповідань гетьмана і Виговського що він чув 3 (13) червня 13), звідомленнє Яцини дає ще деякі інтересні факти.

Приймаючи лист путивльського воєводи Хилкова, гетьман сказав: “Ми чекаємо царської ласки до війська Запорозького, ждемо своїх післанців (посольства Бурлія і Мужилівського)-та бачу я, що не діждуся царської ласки до себе! не доведеться мині вийти з рук бісурменських, невірних. За гріхи мої доводить мене Бог бути під владою невірного царя, його слугою!”

Після авдієнції прийшов до післанців Виговський і розповів їм про турецьке посольство те що вже підане було вище: представляв свою персональну непричетність до яких небудь звязків з Туреччиною і запевняв, що гетьман і військо не инакше дивляться на підданство султанові як на крайній вихід з біди, коли цар таки не схоче прийняти козацьке військо під свій протекторат.

На прощаннє повторив Яцині ще раз: “Коли повної милости государської нам не буде з нашими післанцями, то нам окрім турецького царя нема де подітись: тому ми й затримали турецького посла-бо чекаємо повної милости від праведного государя. Ми від нього грошей не хочемо, тільки просимо бути під його рукою” 14).

Далі побачимо, яке сильне вражіннє сі розмови зробили в московських урядових кругах.

В Немирові, їдучи від гетьмана, Яцина стрів послів Януша Радивила, що вертали від гетьмана. Посилав їх Радивил з тим, що він не має заміру битися з гетьманом, ані помагати Короні Польській против нього: він тримається Білоцерківського трактату, що складав з гетьманом; стоїть на границі під Речицею, стережучи своїх володінь, а козакам ніякої кривди не чинить. Сих Радивилових послів, каже Яцина, гетьман приймав з великою честю й писав листи до полковників, що стоять на литовській границі, аби вони до литовських земель не входили, а стерігли тільки свого; а коли б які дрібні ватаги ходили самовільно в литовські краї, тих карати смертю. Так гетьман і написав Радивилові з тими послами, відправивши їх в супроводі 30 козаків і сотника. Сей сотник і козаки і “меньший товариш” Радивилового посла розповіли Яцині про посольство, а крім того і на власні очі довелось йому бачити прояви великої уважливости гетьмана супроти нейтральности в. кн. Литовського. При нім привезено з Ніжинського полку, з осавулом, “двох Ляхів з Радивилового повіту (себ-то з в. кн. Литовського)-взятих в полон. Так гетьман того осавула хотів “бити булавою”, за те що вони вхопили тих Ляхів “не на війні”-при нейтральних відносинах з в. кн. Литовським. Гетьман дав дарунки тим бранцям і відправив разом з послами до Радивила. А в самім Ніжині полковник теж “розкував” при них двох Ляхів- вважаючи на такі гетьманські роспорядження. Сі Ляхи сиділи в Ніжині в кайданах уже тижнів з 10, а тепер їх пустили з провідниками назад “в Литовський повіт”.

Разом з Яциною поїхав переяславський товмач Васько; оповів Яцині, що гетьман післав своїх послів на Дін: полтавського полкового осавула і з ним 10 чоловіка козаків- кликати до війська донських козаків і тих запорозьких, що живуть на Дону; але до виїзду від гетьмана про них вісти не було.

Сам гетьман, виправивши Яцину, мав того ж дня виступити під Камінець. З ним були калґа і нуредін з своїми Татарами і Великий і Малий Ногай 15).

Примітки

1) Акты Ю.З.Р. VIII с. 367.

2) Малор. приказу 5822 11 л. 17.

3) Акты Ю.З.Р. VIII с. 368. Вираз незвичайної обережности можна бачити в самій титулятурі: царська грамота титулує Богдана гетьманом “брата нашего найяснЂйшего и великого государя Яна-Козимира”, що вже було закинено останніми роками.

4) Фраза попсована.

5) Тамже с. 369.

6) л. 22-30 і 38.

7) Відомости записані послами в Ржищеві 25 і в Білій Церкві 29 червня л. 16, 17, 31.

8) Вище с. 517 і 525.

9) Варшавські вісти від А. Млоцкого Сопізі 11 травня, Варшав. унів. бібл., автоґр. 221 л. 356.

10) Оповіданнє Виговського в повідомленню Матвеева, нижче с. 565.

11) Коховский (дуже докладно розповідаючи історію ліквідації сих жовнірських претензій) каже, що гетьман спочатку розмістив військо, по його повороті з України по ріжних місцях, побоюючись бунту; потім став збирати під Фірлеївкою, далі під Буськом, а менше деморалізовані частини (modes-tiores)-в обозі під Глинянами-с. 371.

12) Акты Моск. гос. II с. 326. Короткі звістки ще в листі воєводи руського, з Кракова, 16 червня: “Під'їзд наш ходив під Ілинці, але не пощастило йому: дуже його козаки перетріпали, а саме поручика Яскульского, знищено наших коло тисячі”-Збірка Піноччі ркп. 310. Также Архив ЮЗР III. VI. с. Судячи з того, що Єрлич записує сей інцідент під травнем ст. ст., він стався перед 10 червнем, а 16 вже знали про нього в Кракові. Приблизно мабуть се 7 або 8, бо Яцина мабуть не дав би себе довго затримати.

13) Вище с. 536 і 538.

14) Акты Москов. Госуд. II с. 325-7.

15) Тамже с. 326-7.

ГЕТЬМАН ПІД ГОРОДКОМ, ПОЛЬСЬКІ ПОЯСНЕННЯ ЙОГО ВІДСТУПУ.

Виходить, що головне козацьке військо в тім часі стояло на Побужу, приблизно на лінії: Липовець-Винниця-Бар, і гетьманська кватира зчаста мінялась. Потім, в середині червня н. с., воно посунуло далі в глибину Поділля, і як останнє місце гетьманської кватирі відомости зібрані Матвеевим вказують Бедрихів Городок (тепер просто Городок над Смотричом) 1). В вістях королівського секретаря Доні з королівської кватири з 30 червня знаходимо се як свіжу відомість, що козаки захопили Городок “не стільки силою, як зрадою” (себ то він добровільно піддався), а на Гусятин козаки наступали, але їх відбито 2). Инші польські джерела як останні козацькі позиції означають місцевість між Городком і Сатановим, себ то між Смотричем і Збручом 3). Тут стояв гетьман в 20-х днях червня н. ст., поки раптом повернув відси назад до Корсуня, з незрозумілих для неприятелів причин. Анонімна польська повість про воєнні операції другої половини року підчеркує се як вияв крайнього з козацького боку легковаження польської сили, і свідоцтво її убожества, що “неприятель по батозькій війні так покладався на свої сили, що без Орди і якої небудь сторонньої помочи, з самим тільки козацьким військом став обозом між Городком і Сатановим-певно щоб викликати нас на відправу і привести до нового погрому. Але ми воліли тратити час обозуючи під Глинянами та переговорювати з московськими послами про порушеннє царських титулів” 4).

Розуміється, таке поясненнє сього походу-що Хмельницький покладаючись на свої сили хотів вивабити Поляків на бій і задати їм новий погром, цілком не правдоподібне. Я думаю, що гетьман ані не мав охоти мірятися з Поляками, не маючи з собою цілої Орди, ані не сподівався їх провокувати своїм походом на Поділлє, при такім розпаді коронного війська, що для нього не був, очевидно, секретом. В дійсности своїм походом він перед усім прикривав волоську операцію свого сина і відстрашував ріжних Потоцких від спокуси вмішатися більш активно до сієї справи; правдоподібно стоючи на Поділлю, він тримав звязок з сином і висланими з ним полковниками, і підтримував їх операції військом і амуніцією-хоч ми й не маємо про се докладніших відомостей. Для операцій же против польського війська він чекав хана, котрого пильно викликав з Криму. Не дочекавшися, все таки рушив в середні червня далі на захід- мабуть у звязку з відомостями про погром під Торговищем, щоб не дати Полякам спокуситися на інтервенцію-поки раптом не кинув сих позицій, десь коло 25 н. с. червня і спішно подався назад.

Ся несподівана й швидка ретірада дуже тоді здивувала Поляків, і за недостачею яких небудь реальних пояснень в королівський кватирі львівській, в польськім таборі під Глинянами уложено фантастичну, але приємну для польських слухів байку, що се такий респект навів на козаків приїзд короля до війська. Коли, мовляли, король приїхав до Львова, до війська (16 червня) 5), щоб взяти участь в ліквідації його залеглостей і мобілізації на війну,-Хмельницький довідавшися про сей королівський приїзд і великість польського війська, зараз як найскорше ретірувався під Білу Церкву. Так читаємо в “авізах з обозу від 21 червня до 24 липня” у Ґоліньского: “Хмельницький запишавшися попередніми побідами, підійшов був під Сатанів і ставши обозом коло Городка, пустив під'їзди під Бережани, шукаючи нагоди підійти обоз наш і повторити батозький погром. Король й. м. довідавшися про його замисли, ледво випочивши з дороги, поспішив до обозу, бажаючи привести справи до найліпшого порядку. А хоч неприятель вже чекав приготовившися на нас, він вислав ще пана Пясочиньского по язика. Той під'їхав під Зборів з кількадесятьма кіньми, але далеко більший неприятельський під'їзд його розпорошив, так що кождий пурхнув в свій бік, а два язики дістались неприятелеві. Довідавшися про присутність і силу нашого війська, в числі 38 тисяч, а що найбільше-прочувши, що воєвода мультанський з новим волоським господарем сина його Тимошка і старого господаря на сором побили-тої ж години відступив від Городка і Сатанова, кинувшися назад так хижо, що потім нам від певних язиків відомо стало, що він одним цуґом по 12 миль пробігав до Білої Церкви.