Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 235

Кілька цікавих подробиць додають конфесати Волохів-утікачів з Лупулового війська, захоплених людьми П. Потоцкого і присланих до Камінця в перших днях червня. Бранець Стратин Волошин, з недобитків битви над рікою Яломницею оповів початки кампанії: “Та війна обопільним під'їздами почалася в четверток 22 травня під Фокшанами: під'їзд козацький з волоським побив на голову Мультанів і Угрів. В понеділок (26) Мультани, щоб помиритися вислали другий під'їзд: 500 семенів і турків; мультанська кіннота не витримала, а селяни обороною рукою приняли на собі військо волоське і козацьке”. Бранець Іван, з хоругви Фокші, капитана Лупулового, розповів про саму битву “над річкою званою Яловець, в 3 милях від Торговищ”. Ві-второк, тому тиждень. Угри і Мультани перейшли згадану річку, з Турками якогось баші-було з ними тисяча семенів, і вони вдарили вступним боєм на Тимошка Хмельниченка 12) і Василя господаря волоського. Розгромили кінноту, взявши тільки на шаблі й палаші, “без апараментів воєнних”, і змусили її тікати. Оперся тільки табор козацький, де лишилися разом з козаками господареві німці й семени. За кіннотою козацькою і Волохами гонили до болотистого урочища, на волоську милю, і на тому урочищу сила козацької й волоської кінноти полягло від Волохів. Господар Василь з Хмельниченком і деякими боярами волоськими, після того як прогнано козацького гарцівника, втікли до Га(ла)цу на Дунай, і туди подались “розгромленці” волоські й козацькі 13). Угри й Мультани розгромивши козацьку й волоську їзду, вернули до козацького табору і добували його; о вечірні здобула шаблею козацький табор, забрали там 18 гармат з усім “апараментом воєнним” і велику здобич. Стефан, новий господар, прислав туди боярина Андроника, спатаревого брата, аби відділив усіх хто назве себе Волохом, і відділивши їх усіх козаків вирубали в пень.

“Богун і Носач з частиною своїх людей-між ними богато ранених-утікли до Яс, і з ними трохи й нас Волохів-розгромленців. Горечко розбійник, що з тисячею опришків був з військом Хмельниченка і Василя господаря, ледви самошост утік з тої битви. На нас, Волохів напали люде п. воєводи браславського і припровадили до Камінця”.

“Додав іще той Іван, що Хмельниченко коли тікав з Василем господарем мав на поводі коня полового лисого, а четвертого дня по тім бачили того коня під хлопом, і з того міркують, що його вбито-бо того коня він уживав і полюбив”.

“Козацького війська з Хмельниченком було 20 тисяч” 14).

Зібравши своє погромлене військо, Тиміш відступив з Лупулом до Яс, і тут зістався кілька тижнів, помагаючи тестеві укріпити своє становище в краю. Воно в тім менті не було зле. Як знаємо, Лупул добився від дивану потвердження на господарстві, а з Камінця-що його жінку з двором і рештою скарбів вислали до нього до Яс 15). Козацького престижу понесена під Тарговиштем аварія теж не нарушила особливо. Тшебіцкий в своїй записці, поданій імперському соймові 13 червня, як ми бачимо не вважаючи на сей погром, представляв ситуацію незвичайно грізною. Коли козаки переможуть в війні, серед людности Польщі знайдеться маса елєментів, які пристануть до Козаччини. Гасло реліґійної свободи збільшить сили козацтва і поза її межами: на Шлезку і в инших краях Німеччини знайдеться богато таких, що задля сеї свободи підуть за козаками 16).

Розуміється, польське правительство навмисно ударяло в найбільш зловіщі ноти; але, очевидно, польський посол не став би себе осмішувати і брати такі тони, коли б не припускав у своєї авдиторії певних суголосних настроїв: свідомости дуже поважної небезпеки з боку татарсько-козацької спілки, при такій активности, яку виявило козацтво в останніх подіях. Хіба припустити, що текст Тшебіцкого писався ще перед останніми вістями про погром під Тарговиштем!

Безсумнівне натомість сильне і прикре вражіннє, що зробив він у війську. Вся мунтянська авантура Тимоша, його поведінка і погром, взагалі вісти принесені козаками-поворотнями, в звязку з віроломним поведеннєм покликаних гетьманом Татар викликали сильне незадоволеннє на гетьмана і трохи не привели до отвертого бунту в війську. Про се незвичайно цікаві відомості принесло нововідкрите посольське звідомленнє Матвеева і Фомина з місяців червня-липня 17). Се незвичайно цінне джерело до сього часу було незвісне, тим часом і саме посольство було не без значіння в розвою подій, а вісти в нім уміщені виїмково цікаві; тому нам треба можливо повно використати все що воно дає для освітлення моменту.

Примітки

1) Так називається се місто в наших відомостях, етимольоґічно правильно, в румунській транскрипції Targoviste, Tergovistea.

2) В мунтянськім поході, чи в Барі, де Яцина застав гетьмана? Мабуть друге.

3) Акты Москв. гос. II с. 325-6.

4) Оповідав в Переяславі 13(23) червня, а казав, що “тиждень тому сьогодня” як післав його гетьман до Чигрина спід Камінця.-л. 8-12.

5) Яломіца, або Яломніца.

6) День сходиться з календарем.

7) Пер. Муркоса с. 97-103.

8) Оповіданнє Кравса було вже подане вище с. 512.

9) dupru obiceiul nostru.

10) Жерела XII с. 231.

11) Жерела XII ч. 261, реляція Реніґера з 9 червня.

12) na Timoszka Hmielnicenka.

13) Текст в сім місці видимо несправний, я його перекладаю приблизно.

14) Ґолінський с. 631-2, з помітою, що ті конфесати вислано з-під Глинян 12 мая (!), а в Кракові отримано “дня 17 сього місяця” (червня чи липня, не ясно).

15) Реляція нунція з 29 червня-Жерела XVI с. 178. Краві підчеркує реквізіції, що тоді поробив Лупул, “грабуючи церкви й монастирі щоб зібрати нові кошти на військо”-с. 212.

16) У Рудавского (с. 135): Praetextus ipse libertatis augeret potentiam kosakorum. В тексті віденського державного архиву, в справах поданих в Жерелах XII с. 228: Praetextus ille libertatis religionis. Се текст ориґіналу.

17) Звідомлення знайшлося в так званих “Безгласных столбцах” Розрядного приказу Московського архиву, № 74 ч. 1. Початку нема, починається днем 5 с. с. червня, коли посольство виїхало з Конотопа.

ОПОВІДАННЯ ЗІБРАНІ МАТВЕЕВИМ І ФОМИНИМ, ПОСОЛЬСТВО БУРЛІЯ І МУЖИЛІВСЬКОГО В МОСКВІ, ПОХІД ГЕТЬМАНА НА ПОДІЛЛЄ, ГЕТЬМАН В БАРІ, РОЗМОВА З ЯЦИНОЮ 3 (13) ЧЕРВНЯ 1653.

Як я вже згадав, сих послів Матвеева і Фомина післано до гетьмана разом з Бурлієм і Мужилівським, відправляючи їх при кінці травня. Після свого “розговору” з боярами 2 н. с. травня Бурлій і Мужилівський довго зіставалися без відповіди, 14 травня н. с. подали проханнє цареві на письмі, що їм треба дати знати гетьманові через свого товариша Михайла Телепню, яка буде відповідь царя на перше питаннє-“чого він має триматись” (в відносинах до Поляків), і друге-чи будуть вони перепущені до Швеції? Коли їх перепустять, то вони напишуть про всі справи гетьманові і дадуть свої листи “для перегляду в приказ в. ц. вел.”, а до Швеції просять виправити їх негайно, щоб вони могли вернутися до повороту царських послів з Москви 1). Не вважаючи на те, що московський уряд уже принціпіяльно рішив вмішатися в польсько-українські відносини, і 5 (15) травня були розіслані запросини на новий собор в українській справі, що мав ще раз санкціонувати розрив з Польщею й інтервенцію на користь її православних підданих (про се далі),-супроти запитання сього посольства, Бурлія-Мужилівського, він поставився знову незвичайно, просто таки незрозуміло здержливо. Маємо брульон царської грамоти, що мала бути доручена їм на відправі-з датою 7 с. с. травня 2). В ній тільки згадувався приїзд послів і дане їм жалуваннє; цар похваляв гетьмана і військо за те що вони шукають його милости, “а в тих справах, що просили ваші посланники, ми післали дворянина нашого Арт. Матвеева та піддячого Фомина”, та й годі. Того ж 7 травня записано відпуск, але посли не поїхали і просили нового “розговору”. Після довгих безуспішних заходів-на які потім гірко жалувався більш експансивний Мужилівський, як зараз побачимо,-визначено їм новий “розговор” з иншими боярами на день 22 н. с. травня: попереднього року делєґований був Прозоровский, а сим разом Гр. Пушкин. Маємо протокол розговору.