Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 233

Дальшу історію продовжили згідно з гетьманським оповіданнєм “богато козаків, сотники й рядові, що були там” 2), і Яцина від гетьманського оповідання переходить до їх відомостей:

“Як господар волоський і Тимофій війшли в Мутьянску землю, йшли сім день і як прийшли близько города Торговища,-Мутьяне з Уграми не допускаючи до Торговища, стріли їх обозом у 3 верстах. Як почали полки сходитись і становитись до бою, під той час 6 полків Волохів зрадило воєводі Василеві, перейшли до Мутьян і почали битися з їx руки, а решта Волохів побігла в розтіч до своєї землі. Та ще під ту пору пішов дощ, рушниці замокли, і їx козацьке військо в таборі стали Мутьяни обступати наоколо своїм військом. Тимофій з тестем побоявшись того кинули свій обоз і нашвидку втікли до Яс, і з ними втікло коло 500 чоловіка, а всі козаки лишилися в обозі. Ті козаки, що зісталися в обозі, билися з Мутьянами до вечера з обозу ручним боєм. Але в тім часі Мутьяне зловили козака, і він сказав, що гетьманич з тестем нашвидку виїхали з обозу, бо в поміч йому йде козацьке військо й орда, і він з тим військом хоче сеї ж ночи обступити ваш обоз і відтяти вас від Торговища. Мутьяни злякались того і тої ж точи побігли до міста, до Торговища, а козаки побачивши, що Мутьяне втікли, того ж вечора розбіглись. Але богато козаків пропало в Волощині. Побивали їх Волохи-розбійники з гір. А гетьманич тепер з тестем в Ясах, а жінка господаря й досі в Камінці Подільськім 3).”

Данило Виговський, що приїздив з ріжними дорученнями від гетьмана з його подільського табору, оповідав так московським послам Матвееву і Фомину 4):

Гетьманський син Тимофій з військом, з 8 тис. козаків, взяв і вирубив город Сороку, містечко Жареку, місто Яси та инші міста в володіннях волоського господаря. А повоювавши волоського господаря схотів повоювати і Мутьянську землю (за те що той господар) зробив бунт на Тимофієвого тестя, волоського господаря, щоб посадити на його місце свого брата. Був він на р. Яловиці 5), і мутьянський господар, довідавшись, що він іде на нього війною, прислав свого післанця, щоб Тимофій на нього не наступав, а взяв скільки поніс шкоди він і козаки, очищаючи (Волощину) від повстання: на каждого чоловіка по 30 золотих червоних. Полковник Демко намовляв Тимофія на мутьянського господаря не наступати, а взяти те що він дає; але Тимофій на полковника розсердився, вихопив шаблю й порубав йому руку, а на мутьянського господаря таки пішов. Але як перейшов за ріку, мутьянське військо і німці венгерського господаря напали й відбили у нього армату, і козаків вирубали з півтори тисячі або й більше. Тоді Тимофій став з рештою козаків табором по сей бік Яловиці і написав з гінцем свому батькові, щоб ішов йому в поміч. Та не дочекавши батька кинув увесь скарб і вибравши кращих козаків утік в ночи до краю свого тестя, до Яс, і після того мутьянські люде зловили козака, і той їм на допиті сказав, що Тимофій стоїть в обозі, чекає батька з військом і Татарами: ті вже в пяти милях. Через те мутьянське і венгерське військо покинуло козаків і вернуло до міста. А козаки що лишилися в обозі, довідавшися, що Тимофій утік до Яс, поділили між собою його скарб і все що здобули в Волоській землі і пішли також до Яс, до Тимофія.

Архид. Павло так оповідає про се. В суботу по вознесенні (31 травня н. с.) прийшла відомість (до Яс), що Василь господар з зятем і військом козацьким побиті й тікають. Після того як протягом кількох днів щодня приходили вісти, що вони чотири рази погромили війська угорські й волоські і побили їх множество, настали знову погані, трівожні вісти, і нарід знову почав ховатися по монастирях. Про господаря й його зятя пішли чутки, що вони пропали, але вівторок (3 н. с. червня) вони несподівано з'явилися в палаті-та в вигляді цілком мізернім, і зараз післали Хмелеві звідомленнє про все що сталось. Потвердилося, що вони таки чотири рази побили війська угорські, волоські й сербські; ніхто не міг їм противстати. Вони підійшли на день дороги під Торговище, господар Матій вийшов їм на зустріч з великим військом. Греки й сеймени госп. Василя напали на них і пробившися до самого Матієвого шатра, погромили його добро; самого Матія ранено в ногу і вбито під ним коня. Військо його було готове піддатися Василеві й козакам, але тут настала буря, дощ з великим градом, просто на Василеве військо і на козаків-бо вітер був против них. Молдаване налякались; козаки перестали стріляти через сильний дощ, а Волохи почали стріляти з гармат і рушниць і перейшли в наступ. Молдаване перші пішли в ростіч, а за ними й козаки. Неприятель гонив за ними три дні, побили множество і забрали в полон; ті що втікли до Яс, покидали зброю, щоб лекше було тікати. Господар з зятем з невеличкою дружиною втікли тяжкою дорогою на Галац-щоб не було погоні. Погром стався ві второк перед вознесеннєм, перед заходом сонця, а до Яс відомість прийшла третього дня-ві второк перед заходом сонця, восьмого дня після битви. Козацьке військо, яке ще заціліло, пробувши три дні пішло до дому, тому що настала велика дорожня: великий хліб продавали за піястра. Тимофій якийсь час лишивсь, але потім і він поїхав до батька, сподіваючись від нього помочи-але не отримав, тому що той на нього гнівався. Василь лишався сам, жахаючись несподіваного наступу ворогів. Жінку з сином і всіми скарбами він забрав з Камінця і примістив в неприступнім мурованім замку Сучавськім, зібравши там багато всякого запасу на всякий випадок, і став набирати нове військо на місце того що йому зрадило. Післав по поміч до хана-але той йому не поміг. Натомість прийшла радісна вістка, що Хмель післав в поміч кілька тисяч козаків. Коли вони прийшли, Василь роздав їм гроші й дарунки, велів давати все їсти й пити, вони стали табором наоколо міста. Від султана прийшло нове потвердженнє на господарстві, аґи привезли Василеві три почесні халати, останнім приїхав аґа султанської скарбниці з халатом і грамотою; господар виїхав йому на зустріч з козацьким військом і з парадою великою в'їхав з ним до міста.

Про Стефана ж потверджувались відомости, що він прийшов у свої села, при границі Угорщини й Валахії, з угорськими й волоськими військами, збирає військо молдавське і люди з тих місць його слухають. 5 (15) липня Василь виступив против нього; з ним пішли купці й Греки, з своєї прихильности до нього; разом з козаками було їх коло 4 тис. Волохів зібралося коло 11 тис., а з Стефаном було, як казала розвідка- тільки 2-3 тис. Коли обидва війська зійшлися, Василеве могло б перебити неприятеля навіть дручками, не то що шаблями, так їх було мало. Але вони стояли твердо, знаючи, що Молдаване не будуть битись, і справді вони облишили свої корогви і покинувши Василя, спільно з Стефановими людьми напали на козаків і Греків. Тих було мало, і Стефан погромив їх; на чолі стояли грецькі купці і наняті ними вояки з Василевим братом й иншими свояками,-побачивши перемогу Стефана вони кинулись тікати. Се було в полуднє 6 (16) липня, в середу 6). Василь кинув усе і з кількома прибічниками утік на швидкім коні-так як кинув усе й раніш, коли його погромили Волохи. Дав зараз знати до Сучави, щоб чекали терпеливо, поки прийде з військом, а сам виїхав до козацької землі й оселився в першім їх місті-Рашкові, піславши Хмелеві і свому зятеві відомости про все що сталось. З козацького ж війська ті що добре їздили й мали проворних коней, повтікали до своїх країв, а пішаків побили Венгри. Молдавани теж були ворожо до них настроєні й побивали їх уже першим разом, коли їх побили Волохи і вони тисячами переходили через їх країну. Теж саме було й тепер, тому що вони прийшли в поміч їх ворогові Василеві 7).

Автор оповідає далі погроми над Греками, і облогу Сучави Стефаном-до неї ми перейдемо далі, а тепер виберемо що цікавіше для нас з оповідання М. Костина 8).

Він починає з цілком справедливих міркувань, що Лупул зробив велику помилку не задоволившися відібраннєм свого господарства від Стефана. Коли б вигнавши Стефана він зайнявся укріпленнєм свого становища в Молдавії, відправивши Тимоша до дому, то мовляв ніхто б більше й не наважився піднятися против нього. Але покладаючись на козацьке військо, котре показало себе всемогучим в останніх подіях, він захотів відомститися за свою обиду Басарабі і Ракоцієві, і в тім підтримував його Тиміш- мовляв він собі потім з Мунтенії піде до дому через Семигород (с. 331).