Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 221
По сій утечі Лупула Кемень вернувся до Ясів і зійшовшися тут з воєводою Матієм, стали радити, що його робити далі, і по довгих нарадах, в порозумінню з боярами і людністю, за згодою Ракоція і воєводи Матія, проголосили господарем лоґофета Стефана Ґеорґіцу, з великою парадою, і всякими забавами, що справлялися цілий тиждень, “так наче побили вони самого Ганнібаля”. Тим часом Лулул, зовсім не вирікаючися свого господарства, виїздить з Камінця до свого зятя Тимоша в козацькі краї, і той за помічю свого батька збирає 16 тис. запорізьких козаків 3), вибраного війська, спішно прибувають під замок Хотин, потихеньку переходять через Дністер і Прут і страшним переполохом впадають до краю. Більшість бояр і людність відпадають від нового господаря і переходять на бік Лупула, часть молдавського війська також. Кемень з своїм військом ретірується до Семигороду з великими стратами-за котрі відплачує грабівничим нападом на Молдаву, а Стефан Ґеорґіца з частиною молдавського війська, що зісталась при нім, і з помічним семигородським військом, що мав від Кеменя під началом капитана Імри, відступає до Валахії (с. 200-2).
Лупул з Тимошем, з козацьким військом і 4000 тисячами молдавського війська, що пристало до старого господаря, погонилися за Ґеорґіцею на Валахію, але стріли міцне військо воєводи Матія, і не рішившись його атакувати, відступили трохи і зайняли неприступну позицію на острові, в межиріччі двох великих річок, добре окопались тут і протягом кількох днів вели “шерміцерію”, задаючи порядні утрати неприятелеві. Стефан воєвода з капітаном Імрою, не можучи приступити до їх позицій, всяко старались вибити їх на одверте місце, але вони не піддавались. Тоді Стефан післав до воєводи Матія, що стояв в милі відти, і просив прислати йому поміч, і Матій вислав свого комонника і спатаря з двома тисячами війська. Тим часом голод вигнав козаків і Лупулових Волохів з їх укріпленої позиції: їм приходилось вибирати між битвою і голодною смертю. Стефан і Імре пішли їм на зустріч, лишивши в тилу, в засідці прислане від Матія військо-не підозріваючи, що його провідники змовилися в рішучий момент взяти між себе полк Імре, і вирубавши його, лишити на призволяще воєводу Стефана. Але Стефан помітивши, що вони усуваються від битви, зрозумів їх зраду, і побоявшися стратити своє військо в битві, кинув полк Імре і втік з поля. Семигородський полк згинув на місці, а Лупул з козацьким військом виграв битву, з тріумфом вернувся на свої позиції, і зайнявся пустошеннєм сусідніх місточок і сіл, для здобичи і провіянтування очевидно (203-4).
Але Матій воєвода, суворо укаравши зрадників, вирушив за три дні сам з усім військом, що разом з полком воєводи Стефана доходило до 30 тисяч, і взяв всякі способи обережности після недавньої зради. Поставивши найменш певні частини свого війська в середину і наказав певнішим частинам пильно на них уважати, а коли б вони показали якусь невірність-взяти під гарматний огонь, і по сім сміливо заатакував козацьке і молдавське військо. Тиміш і Лупул прийняли битву і програли її. Військо їх розбито. Богато тисяч упало, Матієве військо гонило за ними у Молдаву; богато побито в тій погоні і відібрано всю здобич. Сім тисяч, умкнувши, зачинилися були в тих окопах, але Матій їх окружив, голодом здобув і винищив до одного, так що нікому було вісти занести до дому. Сам в сих боях здобув небезпечну рану в коліно, котра йому вкоротила віку-але з великою славою своєї відваги і богатою здобичею вернув до дому (с. 206).
Наступають ріжні неменш романтичні оповідання звязані з тим його лікуваннєм, нам тут непотрібні, і потім оповідається історія другої кампанії Тимоша-котру я подам далі.
Молдавський хроніст Мирон Костин-оден з Лупулових дворян, що сам був учасником подій (був з Лупулом в його утечі до Камінця, відвозив туди ріжне добро своїх знайомих то що), і старався заховати супроти нього об'єктивність і після його упадку 4), описує сю історію простіше і реальніше, хоч теж не без прикрас.
Початок її я дав уже вище: шлюб Лупулівни з Хмельниченком викликав страх і підозріння у сусідів Лупула, а він сам, покладаючись на новий союз-на козацьку й татарську поміч, почав собі богато позволяти: післав лоґофета Стефана до Ракоція з гордовитою осторогою-радив йому сидіти тихо, инакше прийдеться йому поділитися золотом з Татарами, а що далі буде-то ще побачить! Стефан, пишний своїм походженнєм, використав се посольство для своїх плянів: постарався ще більше нагострити Ракоція на Лупула, змовився з Басарабою і з впливовими боярами Чоголями, сердарем (начальником війська) та иншими.
Лупула нераз попереджали про сю змову, та він не звертав уваги. Але коли Стефан, підготовивши наступ, крадькома виїхав на семигородську границю, ніби то до хорої жінки, участники змови впали в страх, і Чоголь рішир попередити Лупула через його духовника. Лупул післав по лоґофета, але післанці вже стріли при границі семигородське військо, що наступало під проводом Кеменя. Одночасно з мунтянської границі дано знати про наступ волоського війська під проводом спатаря Дікула. Лупул велів убити Чоголів і сердаря і кинувся тікати. Костин небезінтересно передає його вагання: тікати до Турків (до сілістрійського баші)-повстане нарід, тікати до козаків-можуть розсердитися Турки; отже вибрав, Поляків, і пустився на польську границю до Хотина, а до Хмельницького післав постельника євнуха Стаматія-просити помочи. Сам він війська не мав і не міг боротися власними силами.
Але перший посол до Хмельницького завернувся з дороги, чи тому, що затримав його у Сороках паркалаб Стефан, чи просто через свою недолугість. Він наговорив, що паркалаб зрадив (і не пустив його), і Лупул вислав нових послів: коміса Юрія, племінника свого Стефаницю та житничера Миколу Бугуша (що був в закладі в Чигрині попереднього року); вони мали арештувати паркалаба і відіслати до Лупула, а самі їхати до Хмельницького. Так вони й зробили 5).
Тим часом лоґофет з Кеменем і Дікулом вступив до Яс, був проголошений за господаря, і зараз післав відділ війська на здогін за Лупулом. Той стояв тоді табором під Хотинським замком. Довідавшися про все що діялося в Ясах, він вислав нове посольство до старого Хмельницького і до свого зятя, благаючи як найскоршої помочи, а сам рішився перейти до Камінця, і післав М. Костина до Петра Потоцкого, камінецького старости-просити дати йому там схоронище, памятаючи, як йому Лупул помагав визволитися з татарської неволі. Потоцкий зараз поїхав з свого маєтку до Камінця, щоб дати потрібні розпорядження; Костин з великою похвалою відзивається про “великодушність сього Ляха”, що маючи Лупула з його скарбами в руках, в нічім не вязав його і не робив ніякого насильства, він і його камінецький комендант, “полковник Кондрацкий, що стояв у Камінці з тисячею війська для охорони границі”,-хоч Лупул уже зійшовся з Тимошем і козаками, а козаки були в відносинах до Польщі мало приязних.
Довідавшися, що Стефан наступає під Хотин, Лупул завагався, чи не дати йому відсіч-бо мав з собою ще значних бояр з їх дружинами, трохи сейменів і ріжного наємного війська, але охоти до бою не було видко в нікім. Під той час привезено Лупулові скарби, що були в Нямецькім монастирі, і Лулул велів перевозитися за Дністер. Передові полки Стефана тоді вже підходили під Хотин. Костин вважає великою помилкою Лупула, що він не постарався забезпечити собі Хотин: замок був настільки міцний і добре забезпечений всяким припасом, що Лупул посадивши там тільки частину війська, яке мав при собі, міг би триматися цілими роками-і домінувати над північною Волощиною. Але Лупул нічого не зробив для сього, і коли Стефанове військо підійшло, хотинська залога почала стріляти на Лупулове військо. Настало замішаннє, частину Лупулових возів захоплено на очах Лупула, що з лівого боку Дністра придивлявся переправі. Одна хотинська гарматна куля впала зовсім поблизу його (с. 328-9).
“Не минуло й місяця по тім як Василь воєвода переїхав до Камінця 6), аж прийшла відомість, що Тимуш 7) син гетьмана Хміля з 8 тисячами вибраних козаків перейшов Дністер коло Сороків”. Не чекаючи тестя, він пішов просто на Яси й перейшов Прут коло Каїчен. Почувши, що Тимуш наступає на Поляків (!) Дікул забрався до дому, Кемень також-чи тому що боявся повстання, чи з огляду на конвенцію між Ракоцієм і Хмельницьким в справі польської корони,-відіслав своїх Німців на Ойтуз, і тільки з кіннотою лишився в Ясах, на проханнє Стефана. Стефан же зібравши до 12 тис. війська пішов на зустріч козакам, над р. Жіжію, вище Поприкан. Тимуш з табором рушив також на Жіжію, під Поприкани. Частина Стефанового війська перейшла за Жіжію щоб звести з ними герць, а Стефан з драбантами підійшов до бродів через Жіжію. Але герць тривав не довго, Тимошева кіннота зараз збила кінноту Стефана, і козаки рушили через ріку з усім табором: одні на міст, инші повз міст, бо Жіжія там не широка. Побачивши се драбанти кинулись тікати на гору, під Редіу. Але військо що стояло на горі, не підтримало їх. Тиміш з своєю кіннотою догонив драбантів під Поприканами, і тут їх богато погинуло, тільки ті що добігли до Редіу поховалися в лісі.
- Предыдущая
- 221/259
- Следующая