Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 176

Друге-потвердженнє Терехтемирівської фундації для калік і інвалідів Запорозького війська, видане на покірне проханнє війська 15 березня 1652 р. 12). Документ нічого інтересного не дає, але дата інтересна тим що вповні потверджує оповіданнє козацьких послів, записане московським посольством під днем 6 (16) березня.

Своє оповіданнє козацькі посли закінчили словами, що “хоч король трохи не у всіх справах велів їм дати привилеї, одначе в війську все таки Поляків остерегаються, бо вже Поляки не оден раз договір порушали і війною на них наступали”.

В двадцятих числах березня, перед латинською вербною неділею посольство виїхало з Варшави. 29 березня, в латинський великий пяток бачимо його в Луцьку, де козацькі посли приятельською угодою закінчують процес про вчинений на них напад 13). Коло 10 квітня н. с. вони мусіли складати гетьманові звідомленнє з своєї місії.

Примітки

1) З доручення короля він їздив з секретним листом короля до козацьких старшин весною 1646 р. і привіз до Варшави на переговори з королем Барабаша, Іляша Караімовича, Нестеренка і Хмельницького, див. в т. VIII, ч. II, с. 142-146.

2) Польські справи 1652 р. вязка 90,-московський переклад донесення, згаданого вище, с. 392-3.

3) Архивъ Ю.З.Р. III. IV, с. 685 і 693-4.

4) Нагадую, що “Білоруси” в московській термінології того часу се Українці й Білоруси разом.

5) Архивъ Ю.З.Р. тамже, с. 692-3.

6) Польські справи 1651-2 р. кн. 81, л. 126-130.

7) Архивъ Ю.З.Р. III. IV, с. 686-7.

8) Друковані у Кубалі II, с. 306 нов. вид.

9) Новини з Варшави у Кубалі, с. 303, 305, 306.

10) Польські справи 1651-2, кн. 81 с. 468-478.

11) Confirmacya generalna praw, przywilejow, swobod i wolnosci woisku Zaporozkiemu i. k. mсі.-Рукоп. разноязычн. б. Петерб. публ. библ., тепер варшав. унів. F. IV № 143 л. 12.

12) Копія з Коронної Метрики в теках Ґолємбіовского, в бібліотеці Дідушицьких у Львові.

13) Архивъ ЮЗР III.IV с. 720, підписано тими словами: “Именем всих их милостей сознаваючих и при том персоналитер будучих яко писати неумеючих подписуєт се Федор Конельский писар при них будучий”. Се потверджує, що посли були люди не едуковані, хоч і заслужені в козацькім війську.

КОНФЛІКТИ ПОЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКА З ЛЮДНІСТЮ ЗА ДНІПРОМ, РІЗНЯ В ЛИПОВІМ, ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ВИБИРАЄТЬСЯ ДО ПОЛТАВИ, МАСОВА ЕМІҐРАЦІЯ ЗА МОСКОВСЬКУ ГРАНИЦЮ.

Таким чином Білоцерківський тратат не був затверджений соймом; більш того-резолюцією 18 лютого посольська палата досить рішучо його опротестувала і призвала неправосильним (через переступленнє інструкції даної соймовим комісарам). Король, що правда, видав привилеї на потвердженнє козацьких вільностей; але супроти такої сильної й рішучої опозиції, що зазначилася в отсій соймовій сесії, його привилеї значили менше ніж коли небудь. Козацьке військо не тільки мало розвязані руки,-воно мусіло подбати про те, щоб забезпечити себе супроти можливих несподіванок; воно не мало ніяких ґарантій свого нинішнього становища.

Одночасно перехід польських військ на Задніпровє і розложеннє його на території Чернигівського воєводства-правосильне за буквою Білоцерківського трактату, але дуже сумнівне що до своєї правосильности, коли трактат був опротестований,- викликало страшенне обуреннє серед української людности, гострі нарікання на гетьмана і правлящу старшину, і масову утечу людности за кордон. Попередні більш спорадичні переселення почали прибирати характер масовий, захоплювати людність як психольоґічна епідемія, так що супроти неї ніяк не можна було далі зіставатися в пасивности.

“Самовидець” дає такий ретроспективний образ сього що діялось тоді:

Тоєїж зими з тим позволеннєм гетьмана Хмельницького войска коронніє росположил гетьман коронний Калиновский, которий зостав по Потоцкому Миколаю. Бо Потоцкий тоєї же осени померл. И так брат Калиновского, Калиновский же, на Задніпря притягнул з войсками коронними, за універсаломъ гетьмана Хмелницкого. Которому (Калиновському) Задніпря не спротивляючись в городы пустило. И сам стал Калиновский в Ніжині и там зимовал. А войска которіє міл при себі немалиє, росправил по розних городах по Задніпрю и по Задесеню. А литовскоє войско стало в Стародубовщині, як идет граница в. кн. Литовского.

Козацтво зась зостаючоє в городах, волно сходили з тих городов, кидаючи набитки свої, у городи ку Полтаві, и там слободи поосаживали. А инніє на кгрунтах московских слободи поосаживали, не хотячи з жолнірами зоставати и стацеї оним давати,-бо незносную стацію брали. А на тоє міли козаки позволення, жеби сходити з домов, от гетьмана Хмельницкого. Которим не могли жолнірове заборонити, бо і з гарматами виходили з городов. Але напотом хто зостал ся, юже оного не пущено, и давати мусіл стацію жолнірам.

Що не могучи ся згодити у Вишневеччині в Липовом учинили задор жолніре і там на самоє воскресеніє людей вирубали. У Миргородском полку 1) і там з собою не згодили ся. На що любо учинил инквізицію Хмельницкий,-але видячи попудливость (задиркуватість або мстивість) жолнірскую, инним промислом промишлял- бо на жаданнє жолнірскоє полковника миргородского Гладкого казал стратити. Толко ж тая причина большая, же (кгди) он ишол од Берестечка, Гладкий (у войску) гетманом отзивая ся 2); и так на оного причини Хмелницкий шукал-аж тая причина стала о завод з жолнірами-казал єго стратити 3).

Се сумаричне і не дуже докладне оповіданнє можна доповнити за поміччю ріжних сучасних документів і вістей. Насамперед отся цікава осторога Хмельницького до звісного нам Пободайла-ориґінал його заховався в актах московського посольського приказу:

Богдан Хмельницкий гетман з войском єго кор. милости Запорозькимъ-тобЂ Стефану Пободайлу бывшому полковникови черниговскому ознаймуємо, иж реєстри войска єго кор. мил. Запорозького уже споряжоныє и до книг києвских отданыє, также послы на сеймъ до єго кор. мил. з утверженєм покою поприсяжного пошли. А ты до тых час в БорзнЂ у воєводст†Черниговском и в инших мЂстахъ мешкаєш и подобно- не хочеш козаковать: зычиш быть з другим своим товариством панскими поддаными, же ся не выпроважаєш у Києвскоє воєводство. Росказуєм теды, жебы-сь зараз ты того уступилъ с товариством, которыє волностей наших заживать хотят, которыє ... єднакже ознаймуєм, же войско коронноє там идет на становиско: в Черниговщину и в Новогородщизну-где абысь жаднои не давал до звады причины. А єслибы якиє бунтовники всщинали бунты, нехай о тым вЂдают, же без похибы горлом караны будут. Бо уже войско за тых свавольныхъ не будет вадитись. Подданыє зась абы панам своим вшелякую отдавали повинность, иначей не чинячи. Дан с Чигирина дня 28 генваря року 1652. Богдан Хмельницкий-рука власная 4).

Дата, очевидно, старого стилю; вона вказує, що перехід польського війська відбувався в лютім н. с. Сам лист дає поняттє про ті універсали, згадувані в сучасних вістях, що ними Хмельницький забезпечував спокій і послух польському війську за Дніпром. Ми бачили таку вістку київського вістуна (вище с. 390), що Хмельницький дав свій знак Каліновскому-молодшому, щоб його всі слухали. В новинах з Варшави, записаних в збірці Ґоліньского, мабуть зі слів козацьких послів, оповідається, що Хмельницький дав згоду на становища і лежі польського війська за Дніпром, розіслав універсали і післанців своїх, аби їм хліб давали охоче і в спокою 5). Відомий нам путивльський агент Марк Антонов, переїзжаючи з Чигрина через Лівобережжє в перших днях березня н. с., бачив богато Поляків-аж під московську границю (“около украинных городов в 50 верстах”); він рахує їх тут 16 хоругов, і в них людей до 16 тис. (київський чернець Арсеній рахував 7 тисяч, і се ближче до правди, коли говорити про властивих вояків, не рахуючи челяди). “Тих Поляків козаки до Ніжина пустили, і сидять від Поляків в осаді, з козацьких полків післано відомість гетьману, чи звелить їм пускати Поляків до міст” 6).