Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 64

Мабуть не без впливу сього ефектовного погрому наступила переміна в ситуації: господар молдавський Арон розриває з Турками й переходить на сторону цїсаря, та укладає союз з воєводою мунтянським і семигородським против Турків. Козаки в сїй полїтичній комбінації брали дуже живу участь; сотник Демкович був спеціально висланий козаками на Молдаву, щоб узяти від господаря присягу на вірність цїсареви; з другого боку цїсар поручав господареви „порозумівати ся з козаками” в дальшій акції 27). Польщу й Москву цїсар знову старав ся втягнути також в свою боротьбу з Турцією, але страх перед Турками в Польщі був занадто великий, і Замойский хоч носив ся з гадкою походу на Крим, мусїв обмежити ся оборонною тактикою 28). Тільки Арон з козаками і з семигородською помічю розпочав кампанїю против Турків. Лобода з кінцем лютого 1595 р. пішов на Волощину, вже в ролї союзників Арона; Наливайко рушив туди ж кілька тижнів пізнїйше 29). Козацькі сили рахували ся на 12 тис. 30). Наливайко так описує сю кампанїю: „Стрівши ся з військом волоським під Тегинею й зложивши присягу, пішли ми на замок. Замку здобути не могли й звернули ся на Білгород, здобули там місто, кілька разів били ся з неприятелем, попалили дуже багато сїл коло Білгорода, але замку не здобули й обернули військо на Кілїю. Тут місто спалили, сїл також немало попалили на устях Дунаю, замок здобували дуже сильно, і були б таки й взяли, як би не оглядали ся на незгоду і зависть Волохів з Уграми (семигородськими), що скрізь нам була в великій перешкодї 31). Побоюючись зради від них, ми завернулись до дому, і в долинї Ялпузї, шість миль від Кілїї святкували Великдень, звичаєм християнським. А відправивши там свято, приїхали щасливо в землю свою до Пикова” 32).

Тим часом повстаннє Молдави і Валахії викликало великий турецький похід для приборкання непокірних підданцїв султанських. Турецьке військо спустошило Валахію і збирало ся на Семигород. Таж доля чекала Молдаву. Се викликало велику трівогу в Польщі: бояли ся, що війшовши в Молдаву Турки пройшли б і на Україну; тим більше що козаки подавали трівожні вісти й про Татар. Тим часом воєнні сили польські були слабкі. Прийшло ся гетьманам польським „зложити пиху з серця” й здати ся до козаків — дарма що на них тяжіли тепер ріжні провини і своєвільства. Скориставши з нагоди, що козацький полковник Сасько прислав з Браславщини вісти про Татар, Замойский післав до козаків лист, закликаючи до служби й помочи; писав, що мають тепер добру нагоду вернути собі ласку короля і сойму, утрачену їх своєвільствами, і поручав їм взяти на себе Татар. Але козаки о ласку не дбали, а жадали платнї і взагалї супроти того легковаження і неприхильности, яке показували їм досї гетьмани, не охотили ся до участи в їх плянах; польські хронїсти толкували, що й не довіряли вони Полякам — очевидно супроти тих суворих постанов, що на них тяжіли — і се також можливо. Замойский відписав, що перше нїж говорити про заплату, козаки мусять заслужити пробаченнє своїх вин, а тодї просити грошей і сукна. Тодї Сасько відповів, що на війну таки не підуть, і пішов з Браславщини на Днїпро 33. Наливайко вибрав ся походом на Угорщину, мовляв за якимсь листом від цїсаря. „Давши коням три тижнї випочити і не маючи дїла в державі вашої королївської милости — писав він королеви — а не звикши дармувати, пустились ми до землї цїсарської, за писаннєм від й. м. цїсаря християнського. Там не малий час ми служили — не за якісь гроші, тільки з самої нашої рицарської охоти, але зрозумівши, що Мамутеля веде з воєводою семигородским інтриґи против вашої кор. милости, посилає людей короля (ерцгерцоґа) Максиміляна семигородському воєводї в Волощину против пана канцлєра (Замойского), — я, будучи підданим вашим королївським, не стерпів того довше. Не прикладаючи свого серця до грошей і дарунків у тій державі (цїсарскій) і не даючи себе потягнути лакомству, я не загаяв ся довше там, але діставши певну вість, що пан гетьман (Замойский) пішов з військом на Волощину, зараз, не гаючи ся, з тих країв скоренько пішов на службу отчинї своїй — вважаючи скрізь за обовязок їй служити. Просто з гір дав я листом п. гетьманови знати про себе і довідував ся, чи не потрібує він мене в тім краю. Але п. гетьман відписав нам, що йде до землї Волоської не для війни, а для иньших справ” 34).

Так само, коли Запорожцї відмовивши своєї участи в походї офіціальнім, на власну руку пішли під Тегиню громити Турків, Замойский післав до них остереженнє, що їх там не потрібує, і жадає, аби зараз ішли собі на Низ, инакше буде з ними поступати як з ворогами. І ті пішли на Поділє 35).

Замойский хотїв ужити козаків на Татар, але не хотїв їх у Волощинї, де задумував тонку, більш дипльоматичну, нїж воєнну акцію. Він стояв на тім, що боронить границь річи посполитої, але не нарушує згоди з Турками. Осмілений повною безборонністю Волощини, він війшов в її границї, вислав відси останки семигородского війська і посадив на господарстві одного з волоських бояр Єремію Могилу, що пробував довгий час на Українї й одержав від польського правительства права горожанські й шляхетські. Він мав бути формальним васалем польським, коли б на се пристала Туреччина, а як нї — то фактичним польським підручником, буфером між Польщею й Туреччиною; сього Замойский рішив добити ся від Туреччини, щоб Молдава зістала ся васальною державою, а не була обернена в просту турецьку провінцію, як задумували тепер в Царгородї. Наслїдком опізнення хана, головні сили турецькі не вирушили на Молдаву, і Замойский в своїм укріпленім таборі міг поставити ся против кримської орди й невеликого помічного полку тегинського бея; замість рішучої битви прийшло до переговорів і уложення згоди з ханом і беєм; разом з тим Могила через екзарха Никифора війшов в порозуміннє з турецьким візиром: турецьке правительство годило ся признати Могилу господарем молдавським, своїм васалєм 36). Плян Замойского був таким чином осягнений, відносини до Туреччини й Криму поладнані, Молдава в особі Могили перейшла під фактичний протекторат Польщі.

Примітки

1) Витяги з документів при статї Барвінського, дод. II.

2) Памятники дипломат. сношеній древней Россіи І с. 1282. Соловйов VII с. 594.

3) Дод. І до статї Барвінського.

4) Listy c. 32.

5) Tagebuch des Erich Lassota с. 215. Я звязую пляни Хлопіцкого з сею місією Курцевича (досї якось не зауваженою) з огляду на те як хронольоґічно і топоґрафічно сходять ся оповідання Верещиньского і Микошинського.

6) Tagebuch c. 192-3 і 211 і далї.

7) Про се статя Боратиньского Kozacy i Watykan (Przeglad polski 1906, жовтень); акти не видані.

8) Акти до місії Комуловича видали Пірлїнґ і Рачкі в Starine загребської академії: L. Komulovica izvjestaj i listovi o poslanstvu njegovu u Tursku, Erdelj, Moldavsku i Poljsku (т. XIV), і потім ще додав додатки Пірлїнґ п. т. Novi izvori o L. Komulovicu (т. XVI); іструкція йому в сих додатках, ч. 4, також в Рус. истор. библіот. т. VIII і Hurmuzaki Dokumente IIІ. І; булї у Тайнера Vetera monumenta Poloniae III ч. 211.

9) Еварницький на здогад назвав сього козацького ватажка Микошинським (II. с. 101), і пізнїйші дослїдники, не мавши перед очима реляції Комуловича, а думаючи, що Еварницький з неї взяв імя Микошинського, повторили се за ним.

10) Komulovica izvjestaj ч. 8.

11) Ibid. ч, 8 і звіт Язловецкого тамже на с. 111.

12) Бєльский с. 1707-8, Гайденштайн с. 304, Archiwum Sapiehow ч. 109 реляція Вакера — дод. II при статї Барвінського; Барвінський мабуть через недогляд зве (с. 4) провідником походу Наливайка.

13) Tagebuch des Lassota c. 216-7, 220-1; можливо одначе й те, що не згадувало воно про сей похід тому, що не мало ще формальної цїсарської інструкції тодї.