Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 62

Цїкаво при тім почути, що аж сї жалї й відомости Струся змусили Жолкєвского вперше задумати ся над козацькою справою, над сими українськими своєвільствами. Се тодї як уже цїлих два роки (1592 і 1593) східно-полуднева Україна була ареною козацького господаровання; потім як козаки опановували державні замки, забирали гармати, давали правдиві битви старостам і шляхтї. Так мало займали тутешнї справи вищу адмінїстрацію польську. Аж тепер Жолкєвский довідуєть ся про ріжні накази королївські в справі козачини, від Баториєвих почавши аж до недавнїх, з 1590-років, що казали війську коронному, як ми бачили, без всяких правних процедур громити своєвільних.

Ситуація на Українї справдї ставала все грізнїйша. Спеціальні причини ще причиняли ся до напливу козачини з Низу в „волость": Татари громадили ся в великих масах в степах, потравили тут пашу, і вкінцї знищили запорозькі укріплення на Запорожу, скориставши з того що козачина вся рушили звідти 14). Але на хвилю нові комбінації заграничної полїтики притягнули до себе увагу козачини й відтягнули їх сили від української „волости", звернувши в експедиції заграничні.

Примітки

1) Listy Zolkiewskiego ч. 19.

2) У Соловйова VII с. 625.

3) Див.вище, с. 182.

4) Listy ч. 17.

5) Bielski c. 1691.

6) Угода як низше.

7) У Немцевіча Dzieje panowania Zygmunta III, вид. Туровского І с. 135.

8) Volum. legum II с. 344.

9) Бєльский с. 1700-l.

10) Лист Верещиньского до Замойского, виданий поки що у Стороженка Ст. Баторій с. 307; помиляєть ся він, толкуючи, що уставленнє козацького суду в Черкасах опираєть ся на польськім праві. Нї, се був імунїтет, привілєґія.

11) Реляція Верещиньского-Listy St. Zolkiewskiego c. 28-30.

12) Архивъ Ю. З. Р. III. І ч. 21.

13) Listy ч. 22.

14) Listy c. 32-3.

ЗНОСИНИ ЗАГРАНИЧНИХ ДЕРЖАВ З КОЗАКАМИ І УЧАСТЬ ЇХ У ВІЙНІ З ТУРКАМИ 1593-6 РР.; КОЗАЦЬКІ ПОХОДИ І РОЗРУХИ НА УКРАЇНЇ Й БІЛОРУСИ 1595/6 Р.: АВСТРО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА І ПЕРШІ ЗНОСИНИ АВСТРІЇ З КОЗАЧИНОЮ, ВЕРБУНОК ЯН. ОСТРОЗЬКОГО, МІСІЯ ХЛОПІЦКОГО, ПАПА КЛИМЕНТ VIII І МІСІЯ КОМУЛЕЯ, КОЗАЦЬКІ ПОХОДИ НА ТУРКІВ 1593/4 Р., МІСІЯ ЛЯСОТИ І ПОСОЛЬСТВО МОСКОВСЬКЕ, ПОХІД НАЛИВАЙКА НА МОЛДАВУ, НЕВДАЛА ЕКСПЕДИЦІЯ ЯЗЛОВЕЦКОГО, КОЗАЦЬКИЙ ПОГРОМ ВОЛОЩИНИ, ВПЛИВ ЙОГО НА ПОЛЇТИЧНУ СИТУАЦІЮ, ПОХІД ЛОБОДИ І НАЛИВАЙКА 1595 Р., ЕКСПЕДИЦІЯ ЗАМОЙСКОГО, МОЛДАВА ПЕРЕХОДИТЬ ПІД ЗВЕРХНІСТЬ ПОЛЬЩІ.

Уже з 1590 р., коли Туреччина закінчила війну з Персією, стало рішучо заносити ся на велику війну між Австрією й Туреччиною за Угорщину. Невважаючи на те, що останнїми часами (від згоди 1568 р. властиво) Австрія платила з своїх угорських земель рік-річний „почесний дар” султанови в висотї 30 тис. дукатів, напади з турецького боку не переривали ся, й було очевидно, що як тільки турецьке правительство упораєть ся, податливість і пасивність Австрії не відборонить її від нової атаки з боку Турків. І хоч формально війна була проголошена тільки лїтом 1593 р., але фактично вона вела ся вже скорше і австрийське правительство мусїло розглядати ся за союзниками і засобами против найстрашнїйшої воєнної сили тодїшнього світа.

Обставини складали ся так, що з заходу можна було що найбільше сподївати ся тільки грошевих підмог; воєнну поміч давав тільки папа. Приходило ся шукати помочи на сходї, й австрийський двір силкуєть ся притягнути до своєї боротьби з Туреччиною Московщину, Польщу, Семигород, Молдаву. Серед сих заходів довідуєть ся про воєнні контінґенти козацькі й заходить ся коло нього, щоб і їх притягнути до участи в боротьбі з Турками і їх помічниками Татарами.

Уже зимою 1592/3 р. чи найдальше — в початках весни 1593 р. до австрийського правительства звернув ся якийсь козацький висланник, заявляючи свою готовність прийти на Угорщину і „служити против Турок”. Чи був то висланець справдї запорозької козачини, що стояла тодї під проводом Косинського і воювала з Острозьким, а потім Вишневецьким, не знати; може скорше був то висланець шляхетсько-козацьких авантурників, як і пізнїйший Станислав Хлопіцкий і той Валїцкий, що потім про посольство Хлопіцкого оповідав 1). Австрийське правительство, маючи очевидно деяке понятє про двозначне полїтичне становище козачини, не схотїло на слїпо анґажувати себе й сього першого післанця відправило нї з чим. Але свому послу Вакеру, висланому весною 1593 р. до Москви з тим, щоб притягнути її до участи в боротьбі з Турцією, між иньшим поручило воно запитати також, чи не буде московське правительство противити ся замірам австрийського правительства „прийняти козаків і післати їх против турецького султана”. Московське правительство потїшило посла обіцянкою підтримати Австрію против Турків, а що до козаків сказано йому, що до них Москва нїчого не має; при тім характеризовано їх як людей дуже користних для партизанської війни, але своєвільних і непевних 2). Тодї при новім посольстві в Польщу, при кінцї 1593 р., тому ж Вакеру поручили також довідати ся там щось близше про козаків, але потайки, не звіряючи ся особливо Замойскому, як чоловіку неприхильному антітурецьким плянам 3). Що польське правительство не признаєть ся офіціально до нїякої власти над козаками, се мусїли знати на австрийськім дворі і тому про згоду питати не поручали, а хотїли, очевидно, вияснити тільки фактичні відносини.

Тим часом одначе Януш Острозький, що мав зносини з Угорщиною, вже в вереснї 1593 р. почав через свого білоцерківського підстаросту, звісного нам кн. Курцевича, заохочувати козаків в службу цїсареви: обіцяв їм по 20 золотих і сукно на кождого кінного вояка, але жадав, щоб мали з собою артілєрію — 24 гармати полеві, себто — щоб ішли усїм військом; так доносив Замойскому на початку жовтня Верещиньский 4). Про се, очевидно, балакали між собою козаки в Київі, під час своєї „окупації” київської, і тут, почувши сї розмови, оден з катеґорії тих шляхетсько-козацьких авантурників, якийсь близше нам незвісний Станислав Хлопіцкий задумав зробити собі з того аферу 5). Він пустив ся в Прагу на цїсарський двір і тут заявив, що приїхав в ролї посла від низових козаків: козаки маючи 8 до 10 тисяч війська беруть ся ударити на Татар, що виберають ся походом на Угорщину, — сим нападом вони відвернуть їх від походу. З сеї пропозиції австрийське правительство рішило скористати не чекаючи вістей з Польщі. Хлопіцкого формально прийнято в службу, приведено до присяги й вислано до козаків з цїсарською корогвою й трубами і листом до них, з закликом воювати Турків. Осібно з своїм аґентом Лясотою правительство австрийське післало в дарунок козакам 8 тис. дукатів і поручило йому близше порозуміти ся з ними що до операцій против Турків 6).

Разом з тим в подібні ж заходи з свого боку, зовсїм не залежно від австрийського правительства, чинив папа Климент VIII, що дуже близько до серця приймав угорську справу і також перейнятий був плянами східньої лїґи против Турків. Ще в 1580 р. через польську нунціатуру козацькі ватажки подавали папській курії пляни ґрандіозних воєнних операцій на Турка 7); тодї вони лишили ся без результату, тепер папа задумав скористати ся з них. В осени 1593 р. вислав він свого нунція хорватського священника Комуловича, чи Комулея (в латинській формі), поручивши йому клеїти ту лїґу і між иньшим взяти на службу против Турків козаків. Він мав заохотити їх до війни — на се дано йому дві булї, одну адресовану до козаків, другу до їх гетьмана (capitaneus). На задаток, коли б того конче добивали ся, мав він дати їм 12 тис. дукатів, а решту — як уже розпочнуть війну 8). Але маршрут Комуловичу дано при тім досить незручний: звернути ся до арциб. Солїковского, потім до Януша Острозького, а до самої козачини Комулович так і не знайшов дороги. Про Запорожцїв довідав ся, що вони стережуть Татар на устю Днїпра, і туди не відважив ся їхати. З Камінця війшов в переговори з „иньшими козаками”, числом півтретя тисячі (мабуть Наливайковими) 9), хотїв привести до спільних операцій їх з господарем молдавським, але той собі таких союзників не бажав, бо бояв ся їх погромів, і так з тих переговорів нїчого не вийшло 10). Кінець кінцем Комуловича справили до недавнього козацького „старшого” Мик. Язловецкого, і з ним він уложив таку умову: за цїну переданих йому тих 12 зол. Язловецький обовязав ся до трох місяцїв іти або в Татарські краї або напасти на Татар, коли вони вертатимуть з Угорщини 11).