Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 57

Примітки

1) Бєльский с. 1629-1633, пор. поборовий унїверсал Volum. legum II с. 319.

2) Бєльский с. 1358-1361.

3) Пор. ляконїчний зміст постанов сойму 1587 р.: Kozacy nizowi tez by bronili przeprawienia i dawali by nam znac o nieprzyjacielu — Dyaryusze c. 37.

4) Volum. legum II c. 310.

5) Бєльский с. 1644.

6) Gorski op. c. с. 243.

7) Так треба дорозумівати ся з порівняння соймової конституції 1590 р. з иньшими документами про надання „особам козацьким” в тім роцї. Конституція 1590 р., без всякої звязи з козацькою справою (тому її властиве значіннє зоставало ся неясним) позволяє королеви своєю властю роздавати пусті землї „на пограничу за Білою Церквою” заслуженим „особам шляхетським”, і далї сї землї вичисляють ся поіменно: монастир Терехтемирівський, Боришпіль з Іванковим, Володарка з Розволожем, Рокитно, Горошин і Снепород (Vol. legum II с. 318). З грамоти короля для Жолкєвского довідуємо ся, що Боришпіль, Володарку і Рокитну дано „тром особам козацьким” (в моїх Матеріалах до історії козацьких рухів 1590-х рр, ч. 13). З иньших документів знаємо що Боришпіль дістав в 1590 р. Войтїх Чановицький, „гетманъ козаковъ запорожских” — Стороженко Очерки переяславской старины, с. 197, про нього пор. тіж Матеріали с. 4, Археограф. Сборникъ I с 61 і Архивъ Ю. З. Р. III. I ч. 10. Рокитну в тім же роцї дістав Криштоф Косинський — Див. люстрацію 1765 р., Архивъ Ю. З. Р. VIІ т. III с. 127. Коли тепер завважимо се все, то переконаємо ся, що згадана конституція, хоч з загальним характером, говорила спеціально про наданнє маєтностей козакам (з пяти названих маєтностей чотири — з Терехтемировим разом — безсумнївно козацькі, і по анальоґії треба думати, що й Горошин був наданий або призначав ся якомусь старшому козацькому). Король взяв від сойму повновласть надїлити маєтностями виднїйших козацьких проводирів і — потвердити за козаками Терехтемирівський монастир, наданий їй Баториєм без згоди сойму. А таке потвердженнє за ними Терехтемирова мусимо собі представляти як складову частину загального потвердження за козаками прав і привилеїв, признаних за ними попереднїми королями. З згаданих надань надибав я грамоту Чановицькому; цїкаво, що і в ній, як і в конституції, говорить ся про його заслуги загально, без згадки про козацтво.

8) Жерела III ч. 43, Бєльский с. 1645-51.

9) Ibid. і Volum. legum II c 332.

10) Докум. львів. краєв. архиву; Архивъ Ю. З. Р. III, І ч. 11.

11) Бєльский с. 1654, королївське експозе — Жерела VIII ч. 43, тут поясненнє: bunt ten ich stad sie byl zawzial, isz tym ktorzy przeszlego seymu na sluzbe rptey bely przyjeczi y na pewnym zoldzie postanowieni, aby inszym pola bronili, zaplata na czas pewny bela zatrzymana.

12) Львів. кр. архив.

13) Стороженко в своїй працї про Баториєву реформу висловив гадку, що замок мав бути побудований в Кремінчуку не днїпровськім (де тепер місто Кремінчук), а днїстровім; і поправляє в тім напрямі королївську грамоту та толкує сим факт, що зверхником козаків поставлено снятинського старосту Язловецкого (с. 261). Все се одначе фантазії, бо й контекст грамоти 1591 р., де говорить ся про опусканнє дерева з горішнїх волостей, і оповіданнє Бєльского (с. 1360) не лишають сумнїву, що тут мова про Кремінчук днїпровський.

14) Wszakze tez nikt nad tymi ludzmi nie bendzie mial zwierzchnosci y z nich sprawiedliwosci nie mа czinicz, telko przelozony albo jego porucznik — Архивъ Ю. З. Р. III. І ч. 11.

15) Z zolnierzami piekla bylo dosyc, записує Бєльский, с. 1659.

IV. Перші козацькі війни

КОСИНСЬКИЙ І ВІЙНИ ТА РОЗРУХИ 1592-3 Р.: ЗАЧІПКА КОСИНСЬКОГО З ОСТРОЗЬКИМ, ПОГЛЯДИ СУЧАСНИКІВ І ПІЗНЇЙША ТРАДИЦІЯ, ДЇЙСНІ ПРИЧИНИ КОНФЛЇКТУ, НАПАД НА БІЛОЦЕРКІВЩИНУ, КОМІСІЯ 1592 Р. І ПЕРЕГОВОРИ ПІД ТРИПІЛЛЄМ, РОЗРУХИ ПЕРЕЯСЛАВСЬКІ І БРАСЛАВСЬКО-ВОЛИНСЬКІ, МОБІЛЇЗАЦІЯ ВОЛИНСЬКОЇ ШЛЯХТИ, ПОХІД НА КОСИНСЬКОГО І БИТВА ПІД ПЯТКОЮ, КАПІТУЛЯЦІЯ КОСИНСЬКОГО, НОВІ ПРИГОТОВАННЯ КОСИНСЬКОГО, ОПОВІДАННЯ ВИШНЕВЕЦЬКОГО ПРО ЙОГО ПЛЯНИ.

Ряд конфлїктів козачини з пограничною адмінїстрацією й маґнатством, закінчених грізним фіналом — війною 1596 р., піднятою вже самим центральним правительством на повне знищеннє козацтва, розпочав ся зачіпкою козацького ватажка Криштофа Косинського з кн. Острозькими. Сама по собі була се зачіпка анальоґічна з тими, які оповідають нам з тих часів судові книги досить часто 1), тільки що сим разом в гру входили такі „кити” українського маґнатства, як київський воєвода і його син, краківський каштелян, і щоб доїхати їм, треба було добре напружити ся. Се Косинський дїйсно зробив — через те й зачіпка ся прибрала більші розміри, і за неї почали ся чіпляти ся все нові й нові епізоди, розятрюючи все більше відносини козачини до пограничного маґнатства й адмінїстрації, яку репрезентували сї маґнати.

На сучасників історія з Косинським в першій хвилї не зробила особливого вражіння: її вважали дрібною зачіпкою кн. Острозьких з козацьким ватажком, без більшого і принціпіальнїйшого значіння, і шефи польського війська — коронний гетьман Замойский і польний Жолкевский винуватили старого князя, що він замість аби скінчити справу по доброму, розвів з того таку велику війну 2). Роздували її участники сеї війни, але в дальших кругах не надавали їй значіння, і тільки по далеко грізнїйших рухах 1594-6 рр. стали дивити ся на епізод Косинського як на прелюдію тих рухів 3). А ще пізнїйше, коли затратила ся справжня перспектива сих подїй — в українських кругах XVII в. епізод став представляти ся вступним актом великої національної боротьби українського народу під традиційним прапором благочестивої віри. У Грабянки вже читаємо оповіданнє, що коли українські епископи ухвалили піддати ся папі, і „благочестивіи синове” вирікли ся тих „наємниковъ, а не истинныхъ пастырей”, — „разжег ся ревностію благочестія Косинскій на Ляховъ зъ войскомъ запорожскимъ прійде и много замковъ повоєва и Ляховъ поби, но въ року 1594 подъ Пяткою отъ Ляховъ пораженъ былъ” 4). А невичерпаний в фантазіях автор „Історії Русів”, не вдоволений з такої прози, пояснив, що Косинський, „яко намЂстникъ королевскій и министръ правленія”, протестував против владичих ухвал, але його тодї умисно звабили на берестейський собор, засудили як „апостата” на смерть, „и замуровавши въ одномъ кляшторЂ въ столпъ каменный, уморили голодомъ”, — „и такъ гетманъ Косинскій за ревность свою къ благочестію и спокойствію народному, учинился первою жертвою уніи”. Козаки пішли його ратувати; Поляки їх стріли під Пяткою, але козаки їх погромили, та прийшовши вже не застали живим Косинського 5).

Така була ся історія, широко розповсюджена по підручниках і популярних книжках, що й минї, малому хлопцеви, колись жалем і гнївом стискала серце. Але тепер ми знаємо вже зовсїм добре, що „повстаннє Косинського” було в початках своїх нїчим, як зачіпкою козацького ватажка, може навіть і не Українця анї православного зроду, з тодїшнїм столпом православія і українства, Конст. Острозьким, і викликана була ся зачіпка хапчивістю білоцерківських урядників його кн. Януша Острозького 6).

Особа самого Косинського, Криштофа на імя, знана нам дуже мало. Сучасник каже, що він був з Підляша родом 7); був він правдоподібно шляхтичем 8). Народність і релїґія його не звісні; з того факту, що підписав ся він на своїй капітуляції по польськи 9), розумієть ся, не можна нїчого витягнути: і кілька панів звісних з своєї української народности теж підписались тут по польськи. В 1586 р. бачимо Косинського в козацькім війську: в листї Богдана Микошинського з мая 1586 р. він згадує про вісти, принесені сторожами з над Тавани „від Криштофа”; приймаєть ся звичайно, що се Косинський, і се мабуть так. В кождім разї він в тім часї мусїв займати вже визначне становище в козацькім війську, бо в 1590 р. разом з иньшими визначними козацькими ватажками „шляхетського стану” 10) дістав від короля наданнє. Косинському дано велику, але пусту маєтність Рокитну над р. Рокитною на Поросю, і зза неї й пішла біда. І на Рокитну і на ґрунти Володарецькі, надані разом з тим иньшій „особі козацькій”, заявив претенсії Януш Острозький як староста білоцерківський, чи властиво його урядники. Обидві маєтности лежали в сусїдстві білоцерківської королївщини, і Острозький опротестував сї надання, очевидно — доводячи, що сї маєтности належать до білоцерківської королївщини, та виправи собі на сї ґрунти королївські привилеї 11). Історія, як бачимо, досить нагадує пізнїйшу історію з Хмельницьким. Розгнїваний Косинський постановив навчити українського маґната. Здаєть ся, вже в серпнї збирав ся він в похід. Маємо цїкавий лист його (по польськи), писаний з місць сусїднїх з маєтностями Острозьких до реєстрових козаків кудись на Поділє: