Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 48

Примітки

1) Archiwum І. Zamojskiego ч. 301.

2) Відомости наші про нього дуже бідні. Я дав критичний перегляд традиції і реконструкцію звісток про Рожиньского в своїй статї: „Гетьман Богданко” в кн. XVI „Записок”. Пізнїйша традиція не тільки зробила з нього козацького гетьмана „Богданка”, головного актора Баториєвої реформи, але й окружила його масою фантастичних, героічних подробиць, перетворила його (головно Історія Русів) в героя якоїсь казкової феерії, яка дожила по ріжних підручниках козацької історії до дуже недавнїх часів.

3) Горецкий — Dziejepisowie krajowi p. 44, Бєльский с. 1367.

4) Виїмок у Соловйова II с. 768.

5) Лист Девлєт-ґерая — Zrodla dziejowe IV ч. 35, реляція цїсареви у Вєжбовского Materyaly do dziejow pismiennictwa polskiego I c. 214-5, Paprocki Herby, вид. 1584 с. 109, Бєльский с. 1367, згадки ще в скарбових записках Zrodla dz. IX с. 62 (Grodek).

6) Ґорецкого Descriptio belli Ivoniae, 1578 c. 19 і далї (пер. в Dziejepisowie krajowi і в Мемуарах Антоновича ч. І), Ласіцкого Historia de ingressu Polonorum in Valachiam cum Bogdano voiuoda, при вид. Ґорецкого, як вище.

7) Самого Сверчовского Старовольский (Sarmatiae bellatores, гл. LXXI) зве Мазовшанином з роду, але „Сверчі” звісні на Поділю вже в пол. XVI в., й деякі иньші фамілїї: Осмольскі, Копицкі, Козловські звісні нам в східнїм Поділю (див. показчик до моїх Актів Барского староства).

8) В editio princeps 1578 р.: Suerceuius habuit sub signis ducentos equites. Barsanus ducentos duxit. Braslaviensium erant ducenti. Ні sese omnes Suierceuii іmреrіо commisere nec sine ipsius voluntate cum hoste congredi ausi (c. 39). Антонович (Мемуари 1. c.) зовсїм справедливо поправив се на Barsanos. Такого начальника Barsanus нїде більше не бачимо в сїй історії.

9) Сю історію традиції про Сверчовского і участь козаків в війнї Івонї з Турками представила пнї К. Мельник (Антонович) в передмові до перекладу Ґорецкого (Мемуари І. с. 89-94). Спопуляризував оповіданнє Ґорецкого Бєльский, переповівши його в своїй хронїцї, щедро розмалював автор Історії Русів, а Костомаров своєю статею „Иванъ Свирговскій, украинскій козацкій гетманъ XVI вЂка”, так сказати канонїзував сю традицію. Критикуючи сю традицію пнї Антонович одначе пішла задалеко, доводячи, що „козаки” в історію Ґорецкого попали тільки через непорозуміннє і що військо Сверчовского складало ся „виключно з шляхтичів воєводства подільського, браславського й иньших”. Той факт, що Ґорецкий зве все се військо Поляками, не повинно нас збивати, так само як і імена провідників — подільських шляхтичів: „Поляками” вони могли бути названі з становища державної приналежности, а що подільські шляхтичі ставали на чолї збірних дружин, де брали участь і козаки, се ми знаємо з попереднього, Ґорецкий на початку виразно притивставляє козаків-участників браславській і барській дружинї і описує їх такими подробицями, які, минї здаєть ся, не лишають місця сумнїву, що се були справдї козаки (levem armaturam equitum polonicorum, qui ad Borysthenem et Ponti ostia causa praedae acquirendae degunt, esse gentem tot bellis induratam... — і далї поясняєть ся що вони a nostris vocantur — Cosaci, c. 37-8). Нема отже чого заперечувати, що серед збираних дружин Сверчовского була й ватага козацька, тільки Ґорецкий, по перше, недокладно називає їх польським військом, по друге — назву козаків розтягає часами й на иньші дружини Самого Сверчовского пізнїйший Старовольский (1. с.) зве старшиною запорозьких козаків — cozachorum Zaporozensium tribunus primum, deinde generalis praefectus.

10) Дуже докладне оповіданнє про аферу Підкови й участь у нїй козаків у Бєльского с. 1430 5 вид. Туровского; коротко у Гайденштайна с. 119 (пер. І с. 285-6). На жаль, не заховала ся поема Папроцкого: Krotki a prawdziwy opis wyjechania do Woloch Iwana wojewody, ktorego Podkowa zowa, 1578 Реляція про кару смерти в збірцї Listy Annibala z Карnі, wyd. Al. Przezdziecki, 1852, c. 253.

11) Sekowski Collectanea z dziejepisow tureckich II c. 304, Bielski р. 1440, Баторий в інструкції Броневскому — Acta Steph. Bathorei (Bibl. ordyn. Krasinskich, Muzeum Swidzinskiego c. 37), Archiwum Zamojskiego I ч. 199.

12) Sprawy wojenne St. Batorego ч. 80, 90 (124) 92, Acta St. Bathorei ч. 81-7. 91-3.

13) Zrodla dz. IX c. 68. Стороженко (Баторій і козаки с. 42) хибно думає, що тут мова про Тягань на Днїпрі: в Тягини днїпровськім тодї значнїйшої осади чи замку не було, а й самі подробицї слїдства (1. с.) очевидно вказують на Тягиню днїстрову, що звичайно служила одним з предметів козацьких набігів.

14) Zrodla dz. IV с. 68-9, кор. Бєльского с. 1365.

15) Zrodla dz. IV с. 109-110, 138, пор. Бєльского с. 1405-6 Думаю_ що польські полїтики не конче вірили хану, що то він посилав на Волинь Татар за Шахом, але д. Стороженко вірить вповнї (ор.с.с. 42-43).

16) Zrodla IV ч. 105-7, 109-10.

17) Бєльский с. 1435, Гайденштайн с. 119, пор. Acta S. Bathorei ч. 23 і 25.

18) Acta St. Bathorei ч. 25.

19) Materyaly do hist pismiennictwa polskiego I c. 214.

20) Sekowski II c. 307.

БАТОРИЄВА РЕФОРМА І ПІЗНЇЙШІ ОРДИНАЦІЇ (1578-1590): ДОМАГАННЯ ХАНСЬКІ ЩО ДО КОЗАЧИНИ, СКЕПТИЦИЗМ БАТОРИЯ, ЙОГО РОЗПОРЯДЖЕННЯ, УГОДА З КОЗАКАМИ, ОРҐАНЇЗАЦІЯ ДАНА КОРОЛЇВСЬКИМ КОЗАКАМ, СКЛАД КОЗАЦЬКОГО ПОЛКУ ПО РЕЄСТРУ 1581 Р., „КОЗАЦЬКІ ВІЛЬНОСТИ", ПОРІВНЯННЄ РЕФОРМИ БАТОРИЯ З РЕФОРМОЮ ЖИҐИМОНТА-АВҐУСТА, ПІЗНЇЙШІ ТРАДИЦІЇ ПРО БАТОРИЄВУ РЕФОРМУ, ЗНАЧІННЄ СИХ РЕФОРМ В ЕВОЛЮЦІЇ КОЗАЧИНИ.

Все се правительству польському і спеціально — новому королеви Стеф. Баторию, що весною1576 р. зявив ся в своїм новім королївстві, не могло бути приємно. Баторий цїнив добрі відносини з Туреччиною, хотїв мати спокій від Татар і Турків на полудню, щоб звернути всї сили держави на північ — против ґданських бунтівників і против Москви, ставлячи боротьбу з нею на першу чергу; хотїв звернути против сього головного ворога й Орду. Він знав, як знала вся польська суспільність, що татарське говореннє, мов би то татарські напади викликають ся тільки козацькими зачіпками, треба приймати вповнї скептично 1). Він мусїв також мати понятє про те, що зробити порядок в чорноморських степах і уняти в руки козаків річ зовсїм не така легка, і у нього виривають ся й пізнїйше замітки, які показують, що він в можливість сього завдання вірив досить слабко. На перші скарги хана він відповідав старими оправданнями, що над козаками не має нїякої власти — вони збирають ся з земель московських, волоських, або з таких королївських підданих, що були засуджені на смерть, а повтїкали до козаків, і татарькі напади збільшають їх число, бо богато людей удають ся до козаків, стративши своє майно в татарських погромах, або мстячи ся за своїх свояків, за жон і дїтей. Король брав то на себе, що старости його замків не будуть приймати до себе козаків, будуть ловити й карати провинників, але там де нема його замків — як на Заднїпровю (а так само треба розуміти — і в чорноморських степах), там нехай сам хан робить з козаками порядки, нехай ловить їх і нищить, король против сього нїчого не має 2).

Але хан зовсїм виразно вказував на те, що козацькі ватажки переховують ся і проживають в маєтностях коронних панів, на Українї, і починав, як ми бачили, робити справу з тими панами на власну руку, не чекаючи королївської екзекутиви. Королеви через своїх послів він радив те, що вже практиковано було в попереднїх роках: взяти лїпшу частину козачини (przedniejszych z nich) на королївську службу, а решту приборкати гострими полїцийними розпорядженнями: заборонити їм мешкати по містах і селах на Українї, не давати їм поживи і воєних припасів і карати на смерть провинників. І король обіцяв се спробувати, але заразом не жалував скептичних заміток: козаки мають порозуміннє з московським правительством, від репресій поховають ся в московські краї, а потім знову покажуть ся на Низу — „допильнувати того не можливо там, в тих пустинях”. Король не може й на будуще брати на себе відповідальність за Низовцїв, особливо супроти інтриґ московських: московське правительство їм постановило навіть „якогось днїпровського воєводу”, і воно ж напустило їх на Волощину 3).