Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 45

Примітки

1) Див. вище с. 52-3, 93.

2) Архивъ Ю. З. Р. VII. І с. 82, 95.

3) Акты Ю. и З. Р. II ч. 138 і 140.

4) Вище я говорив уже (с. 85-6) про „Щурову роту” з початку XVI в., що нема підстави вважати її ротою спеціально козацькою, хоч її вважають такою й новійші дослїдники — як Яблоновский (Ukraina с. 413). В иньшім документї з початків XVI в. (без року, з часів старостування в Черкасах Василя Дашковича Глинського, то значить з рр. 1504-7) виступає в адресї „отаман черкаський” (намістнику черкаскому князю Василю Дашковичу, а не будетъ єго самого въ Черкасехъ, ино єго наместнику черкаскому и отаману и войту и всЂмъ мЂщанамъ черкаскимъ — Акты Юж. и Зап. Рос. II ч. 123, титул сей провірено для мене по ориґіналу). В сїм черкаськім отаманї недавно добачувано отамана спеціально козацького (Крипякевич: Козаччина і Баторієві вільности с. 27). На се одначе нема підстави. Отамани звісні нам в Київщинї з другої половини XV в. в ролї анальоґічній з отаманами — сїльськими старшинами Зах. України (див. т. V c. 367), і адресуючи ся до „отамана й війта” м. Черкасів, правительство, очевидно, мало на метї старшину міста, як то поясняє дальша згадка „всїх міщан” (а про козаків не згадано). Обидва означення „отаман і війт” можуть мати на гадцї одну особу — старшого міської громади. Отамана козацького черкаського нема ще навіть при кінцї XVI віка і нема слїду його істновання за цїле се столїтє. Теорію городових козацьких громад і отаманів в першій пол. XVI в. (Каманїн ор. с.с. 96, Крипякевич 1. с.) треба облишити.

5) Поруч них є й імення, що не повторяють ся в документах про сї козацькі походи: Лесун в санжарівськім епізодї, Мануйло в очаківськім. Див. джерела вказані вище с. 111-112.

6) Акты Зап. Рос. II ч. 150.

7) „Козака старшого” в записках Претвича (див. вище с. 98), очевидно, теж треба розуміти в значінню ватажка-проводиря даної козацької ватаги, а не якогось уряду — „козацького старшого” в пізнїйшім значінню, бо на се нема нїякої підстави. Тодї Претвич, як і иньші старости, затирали саме істнованнє козацтва в їх повітах, і правительство заявляло, що в козацтво ходять якісь нїкому не звісні заволоки, по більшій части заграничні; як би то виглядало, як би в тім часі були якісь офіціальні козацькі „старші” з уряду і з ними ходили в свої походи сї пограничні старости.

8) Архивъ Ю. З. Р. VIII. V с. 10.

9) Архив Ю. З. Р. VII. I с. 85.

10) 3 двинських грамот 1294 р.: Како єсть докончалъ съ Новгородомъ, ходити тремъ ватагамъ моимъ на море, а вотамманъ Ондрей Критцки (у Срезневского, Матер. для словаря sub voce). Слово „ватага” стрічаєть ся і в Київській лїтописи, про Половцїв — „возвратиша ся к ватагамъ своимъ” (під р. 1190). Слово се, як і ватаман, мабуть принесено було до наших степів Турками, і може сї два слова стоять в лєксичній звязи.

11) Щербина Очерки южнорусскихъ артелей с. 179 і далї. Сборникъ по хозяйственной статистикЂ Полтав. губ. п. VI с. 131.

12) Архивъ Ю. З. Р. VII. I с. 103.

13) Архивъ Ю. З. Р. VII. II с. 372.

14) Ogledowali ostrogi naprzedniejsze na rzece Nieprze; Bazawluk, ktory iest mil 35 od Cyrkas, Bieloozerski 47 mil od Cyrkas, Chortycza mil. 40 — у Папроцкого Herby вид Туровского с. 221-2. Віддалення показані хибно: Хортиця до Черкас близша від Базавлука.

15) Тим більше — ставити оповіданнє Папроцкого вище оповідань очевидця Лясоти і Бопляна, ним самим списаних, як се робить Стороженко (С. Баторій с. 306); казати що у Папроцкого маємо „въ краткомъ видЂ всЂ свЂдЂнія о запорожцах”, які дають Лясота і Боплян (іb.), можна теж тільки в полємічнім запалї.

16) Епізод сей містить ся в його „Гербах” (Herby rycerstwa polskiego, 1584, і нове виданнє Туровского, 1860) sub voce Jastrebiec, повторений в збірцї Жеґ. Паулї: Pami tniki do zycia i sprawy Zborowskich, 1846, і новійше у Стороженка Ст. Баторій, з примітками (малоцїнними).

17) Uroczysko Karajteben, ktore jest forum albo rynek, gdzie Tatarowie z kozaki wszelakie targi swe miewaja (Herby c. 159).

18) Poslal (Зборовский) sto czlowieka z czolny na morze po sol, bo tam kiedy rok suchy, zsiada sie na wyspach biala jako lod (Herby c. 162).

l9) Podawamyc te bron pierwszych hetmanow miejsca tego, ktorzy nam fortunnie z dobra slawa rozkazowali (Herby c. 158).

20) Zrodla dz. XX с. 154.

21) Eques Polonus (1628), caputultimum.

22) Д. Каманїн іде задалеко, приймаючи з звісток про козацькі засїдки на долїшнім Днїпрі, що вже при кінцї XV в. була козацька Сїча на Тавани — Чтенія VIII с. 72. В противну крайність впадає Яблоновский (Ukraina c. 422), не припускаючи і в другій половині XVI в. якоїсь постїйнїйшої сїчи.

23) Султан przegraza a najwiecej sie obraza Siczowych Kazakow najazdy, lupiestwy (соймова пропозиція 1585 р. — Dyaryusze sejmowe z r. 1585 с. 9.

24) Tagebuch von E. Lassota c. 217. пор. с. 221.

РОЗВІЙ І КОНСОЛЇДАЦІЯ КОЗАЧИНИ В СЕРЕДИНЇ XVI В, І РЕФОРМА ЖИҐИМОНТА-АВҐУСТА: ОБІЦЯНКА РЕФОРМИ В 1568 Р., ГРАМОТА 1572 Р. ПРО УРЯД СТАРШОГО І СУДЇ КОЗАЦЬКОГО, ВЕРБУНОК ЯЗЛОВЕЦЬКОГО, ЙОГО РОЗМІРИ, ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОГО ІМУНЇТЕТУ.

З кінцем 1568 року, наслїдком турецьких скарг на шкоди й своєвільства козаків українських 1), в. князь видає лист до козаків. Вперше се звертаєть ся правительство до них безпосередно і спеціально як певного тїла, а не до провінціальної адмінїстрації, як зверхників козаків, як і всїх иньших.

Лист адресований „подданимъ нашимъ, козакамъ тымъ, которыє зъ замковъ и местъ украиныхъ зъЂхавши, на Низу перемешкиваютъ". В. князь вказує їм, що їх „лупезства" „приводять в небезпечність границї від неприятеля". Новий султан поставив умовою дальшої згоди, щоб піданним турецьким і ординським не було шкод, як досї. „Вся Україна й дальші від України повіти добре чують, яку шкоду і полон терплять через лихих і своєвільних людей, через котрих чинять ся сї наїзди неприятельських військ". Такі ж наїзди й пустошення грозять і далї, коли не зроблений буде кінець тим зачіпкам. В. князь наказує козакам рішучо, аби вони вийшли з степів, з Низу, з усїх уходів до замків і міст українських і не виходили більше своєвільно, не сміли „шкоди й лупезства" чинити чабанам турецьким і Татарам кримським. За те обіцює їм службу й плату при замках. „Ведже при замцехъ нашихъ знайдет ся вамъ служба наша, за которую жаловане каждый зъ васъ отъ насъ одержить, кеды тоє сваволности поперестанете". Инакше в. князь грозив „каранєм срокгим" 2).

Можемо собі представити, що між козачиною, згромадженою на Низу і в сусїднїх з степом містах, не забракло охочих до того „жалованя" і просто цїкавих побачити, яку службу видумають їм, і які шанси дасть їм ся служба. Король дав гетьману коронному Юрию Язловецкому, одному з колишнїх героїв подільського козаковання (інїціатору нещасливого походу на Очаків 1528 р.) ,,злеценьє и порученьє" вибрати зпоміж сих козаків на державну службу „певный почетъ," що мав діставати річну платню з скарбу, й вчинити „постановеньє межи козаки низовыми", себто — уставити певні норми й порядки козацького житя. І Язловецкий вчинив се.

На превеликий жаль, тексту сього „постановлення" у нас немає. Маємо тільки принагідну згадку в королївськім листї, що потверджує дальші орґанїзаційні роспорядження тогож Язловецкого 3). „Тому що козаки, читаємо в сїм листї, скаржили ся на великі кривди й утиски від воєвод, старост українних і иныпихъ урядів, його вельможність (Язловецкий) вилучив їх з власти й присуду всяких урядів і взяв їх під свою гетьманську власть. А запобігаючи тому, щоб наслїдком сього не було якихось своєвільств від козаків, і щоб кождому була вчинена без проволїкання справедливість, коли б козак кому щось завинив, він поставив старшим і судею над усїми козаками низовими шляхетного Яна Бадовского. Сей кождому, хто мав би якесь дїло до козаків, має справедливість чинити над ними, коли вони прийдуть з Низу до замків і міст наших". Повідомляючи про се короля, гетьман просив потвердити на сїм урядї того Бадовского, „що від довшого часу постійно служив там на Українї господареви вірно й сумлїнно". Просив показати Бадовскому свою ласку, давши ріжні права і привілєґії (звільнити його доми в Білій Церкві від присуду замкового і міського, від податків і повинностей всяких, дати йому право свобідного шинковання). Важнїйше було, що Бадовский сам і його юрисдикція над козаками мав бути вийнятий також з присуду всяких иньших урядів: скарги на нього заносити і відкликати ся від його суду можна було тільки до гетьмана і короля. Инакше Бадовский „безъ таковоє волности'' не міг би сповняти своїх завдань: „для переказы отъ воєводъ, старостъ украинныхъ и урадовъ" „намъ господару въ томъ служити бы не могъ".