Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 145

Замість них приїхав несподївано Конашевич, вертаючи ся з Варшави (21/VIII н. с.). Він думав, що козацьке військо вже злучило ся з польським, і з тим їхав сюди. Його прийняли з великою радістю. Гетьмани обдарували його ріжними дарунками і придавши йому для безпечности дві хоругви козацькі і кількадесять польських вояків, просили щоб як найскорше їхав до козацького війська і вплинув на козаків, аби скорше йшли до польського війська. Перед лицем турецьких і татарських орд польське військо почувало себе дуже сиротливо, і боячи ся та недовіряючи Бородавцї, великі надії покладало на Сагайдачного і його впливи, як людини щиро прихильної річипосполитій.

Виявило ся одначе, що Сагайдачного вислано даремно. Два днї пізнїйше прибуло посольство від Бородавки — „Дорошенко, полковник з доброю репутацією у молойцїв за свою хоробрість і завсїди зичливий для короля і річипосполитої” (пізнїйший гетьман), з товаришами. Вони донесли гетьманови про починенї спустошення в Молдаві і питаючи роспоряджень, куди мають іти, обіцяли всяку послушність. Гетьман Ходкевич переказав до Бородавки, аби спішив ся до польського табору 3).

Але слїдом розійши ся трівожні вісти, що турецько-татарське військо задумало упередити злуку козацького війська з польським, і користаючи з того, що значна частина козацького війська була розсипана по Молдаві на підїздах („чатах”), задумало затримати козацьке військо й ударити тим часом на польський табор. В таборі настала велика трівога: „кождий і найменьший знав, як нам потрібні козаки”, записує очевидець. Ходкевич вислав на звіди своїх вояків, але їм не удало ся пробити ся. Згодом прийшли вісти більш утїшні. Татарам і Туркам справдї удало ся погромити декотрі козацькі чати, що позагоняли ся в глубину Молдави, але затримати козацького війська не удало ся. Частина їх, три тисячі, з тих що були на чатах, пробили ся тогож дня до польського війська; головне козацьке військо тягнуло слїдом. При тім оповідання про нечувану відвагу й енерґію показану козаками в сих битвах з ворогами незвичайно втїшили й підбодрили польське військо.

Особливо оден епізод набрав великого розголосу, серед Поляків і Турків 4). Татарське військо перестріло козацькі чати, коло 300 люда, що вертали ся з під самої Сучави. Неможучи їх здобути, дало знати султанови, й той з цїлою армією рушив на ту горстку козацьку. Меньша частина їх, коло 100 душ, засїла в скалистій печері над Прутом, і там боронила ся кілька день, відстрілюючи ся й відбиваючи ся від турецьких військ, поки нарештї султан не стримав сих атак, наказавши взяти козаків димом. Розложили огнї, запалили порохи, і справдї підкурили козаків. Оден по одному виходили вони з печери і попадали під шаблї яничарів. Друга, більша частина, окопала ся в лїсї на другім боцї Пруту. Баші з великим військом і арматою даремно добували їх табор цїлий день. Султан, засївши в шатрі над високим берегом, даремно підбадьорував своє військо, роздаючи богаті дарунки кождому, хто приносив йому голову козацьку. Турки понесли величезні утрати в своїх людях, а табору козацького таки не здобули (оповідано в польськім таборі, що в битві з тим марним козацьким віддїлом кілька тисяч яничарів згинуло). В ночи козаки викрали ся з табору і роздїливши ся на дві части, почали відступати лїсом. Коли ж надійшов день, вони знову заложила ся табором, повикопували собі шаблями лежі, й землею засипавши вози, розставлені наоколо, з них зробили собі імпровізований вал. Знову цїлий день турецьке військо здобувало їх і під вечір, „по росї”, здобуто невеличкі останки сього війська — всього тридцять душ їх було; иньші погинули за сї два днї, декотрі встигли утїкти. Всього наловлено з чат козацьких більше як двіста бранцїв, і султан знову урядив собі з них хижацьку забаву; рубано їх на кавалки, розстрілювано з луків і рушниць; кількох сам султан застрілив власноручно. А двох лишив живими: одного лишив у себе закладнем, як античний тиран, оспіваний Шілєром, а другого післав до козаків, намовляти їх відстати від Поляків, а пристати до Турків — обіцяв їм за те всяку поміч і опіку, і столицею козацькою брав ся їм дати яку хочуть, чи Київ чи Камінець 5).

Серед тих маршів турецько-татарських військ на переріз козакам ледво не згинув Сагайдачний, так необачно висланий польськими гетьманами на ослїп через загрожену неприятелем територію. Де стояло козацьке військо, в польськім таборі не знали; пустивши ся наздогад, Сагайдачний з товаришами натрапили на широкий слїд від війська, і думаючи, що се слїд козацький пустили ся ним. Була вже ніч; здалека видко було дим і огнї якогось великого табору, і в тім переконанню, що має перед собою козацький табор, Сагайдачний сміло попростував туди, спішачи ся як скорше. Та коли почало світати, приглянувши ся сьому таборови, Сагайдачний завважив фатальну помилку: перед ними виднїли ся намети турецькі. Треба було чим скорше тїкати назад. Але турецька сторожа встигла завважити ворожий підїзд і кинула ся за ним. Бачучи, що з своїми потомленими кіньми все однаково він не втїче від свіжих коней турецьких, Сагайдачний сміло вдарив на сю погоню. Але тим часом в турецькім таборі розійшла ся вість про неприятеля, все що живо полетїло в поміч своїм. Сагайдачний в сїй битві дістав небезпечну рану — прострілено йому руку. Побачивши, що Турків все прибуває і сили стають зовсїм не рівні, він кинув ся в чагарі, і лишивши коней, почав скрадати ся пішо лїсами. Проблукавши цїлу добу в сих лїсах, без провідників і дороги, змучений тяжкою раною, яка таки й не загоїла ся і звела його в могилу — він все таки уйшов бісурменських рук. Добрав ся до Дністрового берега, і переправивши ся на другий бік, дістав ся до козацького табору, що стояв коло Могилева 6).

Приїзд Сагайдачного зробив переміну в козацьких відносинах. На Бородавку серед козаків було велике невдоволеннє. Він чи не доріс до ролї вожда в більшім стилї, чи не пощастило йому, — але в кождім разї справа пішла лихо. Незручно розкидавши чати, дав Туркам і Татарам половити й побити багато козаків, а не встиг поробити потрібних запасів для коней, і тепер уже не можна було сього поправити, коли турецько-татарські війська присунули ся під сам фронт. Навіть не легко було зійти ся з польським військом, і Турки могли відтяти від нього козаків. Неприхильні Бородавцї напрями й круги через се брали гору. Коли Сагайдачний зявив ся в козацькім таборі, його витали оваційно. З похвалами прийнято його реляції про результати з посольства до короля, про стрічу з королевичом, що поспішав з своїм полком до хотинського табору, і переговори з польськими гетьманами в хотинськім таборі. Тактика Сагайдачного, що наказувала можливу льояльність і услужність для річипосполитої, щоб зреалїзувати обіцянки дані королем (а мабуть і королевичем) — була одобрена. Бородавка чи через якісь перешкоди, чи тому що таки не мав щирої охоти вкладати ся в польські потреби й ставив інтереси козацького добичництва над інтереси кампанїї, мусїв покутувати свої помилки. Рада не тільки скинула його з гетьманства і проголосила гетьманом Сагайдачного, — на Бородавку піднесені були ріжні обвинувачування, його закували в кайдани і кілька день пізнїйше, уже під Хотином, судили, засудили на смерть і стяли в колї козацькім, для 8/IX н. с. Вини на нього зложені сучасник описує так: „він немудро, а по правдї сказавши — нещасливо розсилав чати в землю Волоську, ідучи до табору, і через те кілька сот козаків згинуло”; иньший більше, з польського становища, додає до того вину опізнення до польського табору 7). Правдоподібно, брак припасу для коней який виявив ся зараз по приходї до польського табору й викликав розрух серед козаків, був чи не найголовнїйшою причиною такого кінця нещасливого гетьмана: на нього, на його злу справу” зложено всю вину сих клопотів — що козаки мали велику шкоду в конях і бояли ся останнього знищення через пізний прихід і неприготованнє сїна 8). Зовсїм фантастичними натомість були, розумієть ся, поголоски, що ходили в польськім таборі — нїби то за Бородавкою знайшли ся підозріння, що хотїв зрадити, передати ся Туркам і т. п. 9).