Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 127

10) Коротенькі біоґрафії Плетенецького у Голубева Исторія кіев. академіи с. 100, також в його книзї П. Могила т. І с. 165 і далї.

11) В львівських актах IV в. (Akta gr. і ziem. т. XIV і XV): Івашко, Федько, Андрій, Филипко, Іван, Стахно, Василь alias Васько, Євфемія Плетенецька. В 1578 р. Іван Плетенецький, син його Каспар (кн. Гал. ґроду № 95). В пописї 1651 р. вже Плетенецьких в Плетевичах нема.

12) Акты Ю. З. Р. II ч. 17, пор. т. VI сеї Історії с. 573-4.

13) Акты Ю. З. Р. II ч. 28.

14) На сїм пунктї вела ся свого часу досить жива полєміка: чи печерська друкарня на ново повстала в тім часї, чи істнувала й давнїйше і тільки була розширена чи відновлена додатком стрятинської. Обидва погляди ведуть свій початок ще з XVIII в., перегляд тої старої лїтератури в статї Голубева О началЂ книгопечатанія в Кіе†(К. Старина 1882 кн. VI). Строєв, м. Евґеній і потім Максимович і Закревський вияснили досить докладно початок київського друкарства і печерської друкарнї (коло р. 1615). Троцький, Малевич, Гільтебрант в статях своїх, друкованих в 1860-1870 роках, пробували відсунути сей початок назад, навіть в XVI в., але на се досї нема нїяких підстав. Цитований панеґірик Плетенецькому (ВЂзерункъ цнотъ) і друкарські статї при виданнях Часословця 1617 р. і Ан?логіона 1619 виясняють початок печерської друкарнї дуже докладно. Арґументи, виставлені оборонцями поглядів про ранїйший початок друкарнї не важні. Критика їх в згаданій статї Голубева і йогож книзї П. Могила, т. І, екскурс на с. 386-412. Новійша полєміка Голубева і Титова (Голубевъ Объяснительные параграфы по исторіи западнорусской церкви (Труды кіев. акад. 1906, XII), Титовъ Разъяснительные параграфы по исторіи западнорусской церкви (ib. 1907, VI), і Голубевъ несколько страницъ изъ новЂйшей исторіи Кіевской Духовной Академіи, 1907), взагалї малоінтересна, знову висуває пізнїйші згадки печерсьвих актів про лаврські видання перед 1616 р. (особливо акафист успенію 1606 р., згаданий в офіціальній кореспонденції лаври з синодом кінця XVIII в.). Але без близшого обслїдування сих актів трудно надавати їм значіннє супроти катеґоричних звісток 1617-1619 рр.

15) Титулового листа не заховало ся, передмова датована 20 грудня 1616 (Каратаевь с. 340).

16) Див. в прим. 8.

17) Казаньє на погребъ, с. 56.

18) Казаньє с. 26.

19) Оміліа с. 49.

20) Казаньє с. 31.

21) Голубев в своїм екскурсї про Копистенського (Исторія кіев. академіи I с. 108 і далї) хибно перетолкував згадку в присвятї Бесїд І. Златоустого, де Захарій Копистенський зветь ся „синовцем” владики Михайла і називає його „сином” владики (с. 114). Потім він сам поправив помилку — П. Могила т. II. Иньша проба біоґрафії у Завитневичъ (як низше).

22) Про неї моноґрафія Завитневита: Палинодія Зах. Копистенскаго (Варш. 1883), дещо також в статї Ол. Сушка: Причинки до студий над текстом Палїнодиї (Записки львівські т. LIV — тут і про одну пізнїйшу компіляцію оперту на Палїнодиї), і в тійже книжцї Записок замітка д-ра Франка про значіннє назви трактату: значіннє се не ясне, є слово ????????? (від ???) спів у відповідь і ?????o??? (o???) дорога назад; лекше толкованнє перше. Текст виданий в т. IV Рус. истор. библ., з двох не дуже справних копій, в р. 1878. В деяких копіях разом з Палїнодією містить ся ще ,,Книга о правдивой єдности православныхъ христіань церкви восточной... черезъ ієром. Захарію Копистенского написано”, але в дуже гіркім станї (див. у Завитневича ор. с.).

23) Про неї Голубева Библіограф. замЂчанія о старопечатныхъ книгахъ — Труды кіев. акад. 1876, II і арх. Леонида ЗамЂтка объ одной старопечатной книгЂ — Чтенія московські 1880, I, Завитневичъ ор. с., Рус. ист. библ. IV прим. 29, Каратаевъ с. 348.

24) Про словник Беринди в загальних оглядах: Житецкій: Очеркъ литерат. исторіи малорусскаго нарЂчія в XVII в. 1889; Буличъ; Очеркъ исторіи языкознанія въ Россіи, 1904; Грінченко: Огляд української лексикоґрафії (Записки львів. т. 66), Огієнко; Огляд українського язикознавства (ів. т. 79).

25) Teraturgema, 1638 (виїмки в Сборнику матеріаловь для ист. Кіева).

26) „Пресвитером храма воскресенія Христова” називає він себе ще в 1617 р. (бувшим очевидно, до переходу на ігуменство Михайлівського монастиря), а Іван священник воскресенський, звісний нам з 1611-2 рр., правдоподібно був таки Борецький.

27) Paterikon, c. 180.

28) До них зачисляють ще львівського клирика Гавриїла Дорофеєвича, але чи справдї був він в Київі, не знати.

КИЇВСЬКИЙ КУЛЬТУРНО-НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ В ДРУГІМ І ТРЕТЇМ ДЕСЯТИЛЇТЮ XVII В.: ФУНДАЦІЯ ГАЛЬШКИ ГУЛЕВИЧІВНИ, ЗАСНОВАННЄ КИЇВСЬКОГО БРАЦТВА, БРАЦЬКА ШКОЛА, ХАРАКТЕР НАУКИ В НЇЙ, ЖАЛЇ УНЇАТІВ НА БРАЦТВО, ПАТР. ТЕОФАН І ДАЛЬШІ УСПІХИ КИЇВСЬКОГО БРАЦТВА.

Рух сей не обмежав ся самим Печерським монастирем, а ширив ся й творив нові огнища свої. Плетенецький з товаришами, по наведеному вище свідоцтву Копистенського, „науки такъ познаня разныхъ діалектов яки вырозуменя писма святого жичилъ и о дидаскалы искусныи старал ся”. Разом з заснованнєм друкарнї в Печерськім монастирі виникає фундація Галшки Гулевичівни, жінки маршалка мозирського Стефана Лозки. Записею своєю з дня 14/X. 1615 р. записує вона на всенародню фундацію — „правовернымъ и благочестивымъ христіаномь народу россійского, въ повЂтехь воєводствъ Кіевского, Волынского и Браславского будучимъ, станомъ духовнымъ и свЂцкимъ, инокомъ, священникомъ и діакономъ чину мнишеского и чину мирского, также освЂцонымъ княжатомъ, велможнымъ паномъ шляхте и якогожъ колвекъ иного заволаня и стану людемъ россійскимъ, єднакъ тымъ тылко которыє въ православной благочестивой церкви всходней набоженства греческого вЂре, в послушенстве, тежъ благословенстве св. патріарха константинопольского неодменне трваютъ и трвати будуть”, свій двір в Київі — „добра свои власныє дедичныє, правъ и волностій шляхецкихъ будучіє” (подробиця дуже важна в ті часи, бо тільки засновані на шляхетських ґрунтах православні церкви і монастирі не підпадали, як показало ся з тодїшнїх процесів, правительственним репресіям). На сих добрах мають стати ріжні релїґійні й просвітні інституції — вони дають ся „на монастырь, ставропигионъ, такъ же тежъ и на школу детемъ такъ шляхетскимь яко и местскимъ, и на иный способъ богоугодного житія, который бы служилъ ку збавеню христіанскому и ку выконаню милосердныхъ учинковъ, а при томъ и на гостинницу странныковъ духовныхъ, вЂры церкви всходнеє будучимъ”. І для безпечнїйшого здїйснення тих плянів, заявляє фундаторка, що вона вже „зараз в той двір впровадила і в проважує благовірного священоінока (печерського священика) отця Ісаю Купинського й инших черцїв, як також і школу” 1).

Се були тимчасові держателї, але слїдом зявив ся і властивий господар, для котрого призначав ся сей двір „з вільностями і правами шляхетськими”. Було ним брацтво, запроєктоване вже перед тим, але ще не завязане формально — правдоподібно чекаючи для нього благословення від царгородського патріарха, по котре післали інїціатори брацтва. В останнїх днях 1615 року було воно вже завязане: маємо його „упис” (фундаційний акт), але в пізнїйшій копії, без дати, і тільки з деякими з підписей; оден з меньшої братії „во иноцехъ Захарія Копистенский исповЂдникъ” підписав ся під ним з датою 4/I. 1616 — се дає дату „упису” 2).

Брацтво завязувало ся „ведле порядку прав братствомъ отъ св. патріарховъ наданыхъ” — брацтва львівського, виленського, могилївського й иньших. Метою своєю ставило воно „утЂшеніе и утвержденіє въ благочестіи нашому россійскому роду — сыномъ всходнего православія, обывателемъ воєводства кієвского, такъ духовного вшелякого яко и свЂтского: шляхетского стану и всеє речи-посполитоє местекое 3) и всЂмъ христоименитымъ людемъ, на выконаньє христіанскихь милосердныхъ учинковъ такъ духовныхъ (въ размноженью и въкорененью христіанскихь добродЂтелей, честного иноческого житія, въ подаванью наукъ учтивыхъ и въ цвиченью дЂтей народу христіанского — отколя хвала всемогущого Бога на земли множит ся, потЂха родичамъ изъ сыновъ наказанныхъ ростетъ, речи посполитои оборона и оздоба предивная фундуєт ся и цвЂтетъ) — яко и тЂлесныхъ (въ обороненью вдовъ и сиротъ и въ поратованью всякихъ людей упадлыхъ)”.