Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 105

Заразом несли службу і на полудневий границї: на поклик гетьм. Жолкєвского ходили боронити її від татар, а потім від Волохів 25).

Правительство польське не могло підтримувати далї операцій, в Московщинї і вело безладні переговори з московським правительством, не маючи спромоги виступити більш активно. Сойм, скликаний на початку 1613 р., під вражіннєм останнїх неуспіхів, а ще більше — тих своєвільств, спустошень і грабунків, які допускало незаплачене жовнїрство, перенїсши в границї річипосполитої ту грабівничу роботу, яку розвело було в Московщинї, — різко і рішучо висловив ся против московської авантури Жиґимонта, і всяка надїя на її продовженнє була убита на якийсь час.

Примітки

1) Pisma Zolkiewskiego c. 19.

2) Див. у Ґурского Oblezenie Smolenska c. 7.

3) Рус. истор. библ. 1 с. 453 (цифра 300 замість 3000), 459, 464, 466, 475-6.

4) Ibid. c. 493, 498.

5) Pisma c. 32; трудно не вірити Жолкєвскому — а простої помилки в писанню не допускає контекст. Маскєвіч в своїх записках рахує козаків тільки 12 тис, a hetman u nich ze Zborowa miasteczka, Zborowskim sie zwal, kozak staranny — c. 14. В оповіданню про приступ під Смоленськ в серпнї 1610 р. дневник облоги називає гетьманом козацьким якогось Каленика (Kalenik hetman ich — Рус. ист. бибд. I с. 656).

6) Pamietniki Sam. Maskiewicza c. 15.

7) Рус. ист. библ. I с. 529.

8) Згадка ibid. c. 541.

9) Ibid. c. 543, 604, 616, 635.

10) Маскєвіч с. 15.

11) Рус. ист. библ. І с. 543, 558-61, 566-7, 570-l.

12) Листи в Чтеніях київських VII с. 70.

13) Видавець сих листів, А. Стороженко-junior, здогадуєть ся, що сей титул треба розуміти як „старший” себто гетьман козацький, але се не так: „гетьманом” титулував себе тодї Тискиневич, і з сим титулом підписав звісний лист в справі Грековича „за порогами року 1610 мая 29 дня” (Акты Ю. З. Р. II с. 66). Тому Стороженко й підписав ся не просто „старший”, а „старший полковник”, і місця йому на гетьманство в сїм часї нема, і „довгої прогалини”, яку був запримітив д. Стороженко в реєстрі запорожських гетьманів, в дїйсности не було.

14) Чтенія як вище.

15) Напр. Рус. ист. библ. I с. 477, 485, 657, 640, 656.

16) Див. напр. тамже с. 554, 573, 591, 604 й ин.

17) Gorski c. 100 каже про 15 тис., аде в дневнику Рус. ист. биб. того нема, див. с. 635-7.

18) Зміст (з рукописей) у Жуковича Сейм. борьба вип. I с. 57-65.

19) Листи Радивила — Ркп. Публ. бібл. Пол. N 202 л. 154.

20) Bibl. ordyn. Krasinskich I c. 92.

21) Документальний матеріал про се зібраний в статї Н. Ардашева: Изъ исторіи XVII вЂка (Журналъ Мин. Нар. Просв. 1898, VI).

22) Рукоп. Публ. бібл. Разн. F. IV № 85 с. 50.

23) Ibid.

24) Акты Москов. госуд. I ч. 46-7, 52, 53, 55, 56, 69, 70.

25) Про се доносили козаки королеви ркп. № 85 с. 50, пор. реляцію про погром козаками Татар, в вереснї 1612 р. ркп. Пол. F. IV № 202 л. 175.

ЛИВОНСЬКА ВІЙНА І МОСКОВСЬКА СМУТА: КОЗАЦЬКЕ ПАНОВАННЄ НА УКРАЇНЇ; СВОЄВІЛЬСТВА АВАНТУРНИКІВ З МОСКОВСЬКОЇ ВІЙНИ, ПОСТАНОВИ СОЙМУ 1611 Р., УХВАЛИ 1613 Р. НА КОЗАЧИНУ. КОЗАЦЬКІ ЗАЧІПКИ З ТУРЕЧЧИНОЮ.

Чотири роки українська козачина віддавала неустанні услуги польському правительству в московській війнї. Латала свої злиднї московським добром, мобілїзувала й висилала туди десятки за десятками тисяч української людности, вириваючи її з рам „звичайної зверхности і послушности” польського режіму, помножала й розширяла в нескінченість свої кадри, стаючи силою все більше сильною і активною, — і заразом обовязувала польське правительство як свого невиплатного довжника, за невиплачені платнї, до всякої поблажливости й вирозумілости і до своїх своєвільств і до своїх претенсій. Козацькі впливи, козацьке право, козацьке панованнє на „українї”, вже перед тим розвинувши ся сильно, знаходить собі тепер нові опорні точки, нові оправдання в козацькій службі річипосполитій, в козацьких заслугах, в козацьких претенсіях до невиплатного державного скарбу, і не було що думати ставити якісь границї і перешкоди сим претенсіям. Мобілїзуючи ся до походу, зявляючись на Українї в антрактї між двома походами, випочиваючи і ремонтуючись по походах, і козаки — під фірмою козацькою, „подъ заслоною и назвискомъ рыцерства низового козацкого”, і ще незмірно гірша, далеко більше хижа і грабівнича ріжна воєнна збиранина — не мали стриму в своїх вимогах: претенсіях до місцевої людности і її хозяїв — панів і державцїв.

Звички сучасної війни, хижої і грабівничої тодї скрізь, так само у Поляків як і Нїмцїв, не тільки у козачини, що зрештою воюючи власним коштом і промишляючи війною на прожиток тим самим була засуджена на мародерство, на обдираннє людности, — переносили ся на відносини домашнї. Люде, особливо з країв близших до театру війни: з Литви, Білоруси, України, не знаходять слів на жалї від шкод і насильств, які терпіли від всякого рода війська з московської війни. „Вже язик не може описати бід і спустошень від своєвільного козацького війська і від частих леж вояків в нашім повітї за всї лїта від початку Московської війни; згинули сили і вся натура людська”, пише мозирська шляхта до гетьмана литовського на поч. 1614 р. 1). „Будемо дивити ся на ту неволю і погибіль нашу”, вторує пинський шляхтич, доносячи про козацькі полки, які загостили на лежі до Пинщини з кінцем 1613 р.; „на правду вже сей край видано на мясні ятки; як вовки шарпають убогих підданих, але дістаєть ся і убогій шляхтї: мусять з своїх домів давати грошима стацію — як хто вже їх умовить і згодить, до того пиво, горілку — де хоче мусить взяти, а ще й похвалки ріжні чинять на річпосполиту” 2). Там були ватаги полк. Старжиньского, Путивльця, Мітли, Топіги 3).

А от маленький образок з Київщини (Житомирщина) 4). На лїто 1610 р. заїхав в волости Черняхівську і Шершнївську Стефана Немирича полковник Григорій Пашкевич, з иньшими полковниками Старжиньский, Маґдаленьский, Федір Книш, Козич й ин.), маючи ще при собі велику силу вояків і ріжних своєвільних людей (як казав Немирич — до восьми тисяч). Він з ними страшенно нищив села Немирича і його підданих, так що той, аби видчепити ся, мусїв відкупити ся (дав йому двоє коней добрих і 50 червоних), бо не бачив иньшого виходу (шкоди починені сим військом Немирич рахує — розумієть ся перебільшуючи, на 40 тис. зол., окрім шкоди в збіжу, яку рахує він на 7 тис.). Та не вважаючи на окуп, з початком 1611 року Пашкевич завитав знову до Немиричових маєтностей і почав їх „плюндрувати” і знущати ся з людей, як оповідає се Немирич: „розмаите се надъ поддаными моими безъ погамованья по поганску и по содомску явне паствилъ, жоны и девки учтивыє подданныхъ моихъ кгвалтилъ, а маючи мало на тымъ єще тыє белыє головы, мало не по поясъ кошули пообрезовавши, пасучи лотровскыє своє очи, яко быдло якоє, награваючись зъ нихъ, гналъ по улици; и кгвалты немалыя починилъ: подданыхъ побилъ, помордовалъ, а никоторыхъ позабиявши на смерть ни маємъ ведомости где ихъ тела подевалъ” 5) (таких убитих вичисляє Немирич шість). Возний судовий потвердив, що бачив в маєтностях людей побитих і покалїчених, до семдесяти душ — старих і молодих, потовчених, побитих булавами, шаблями, з ріжними ранами на головах, спинї, ногах і руках; „тыє крычали и волали на тогожъ Григория Пашьковича и на люди при немъ своволне идучиє, ижъ были побиты, потлучоны, поранены, и дочки ихъ погвалчоны, пошкарожоны, маєтности побраны, полупены” 6). Кінець кінцем прийшло до оружної стрічи Пашкевича з Немиричом, і в нїй Пашкевич з кількома товаришами наложив головою. З актів процесу виясняєть ся, що Пашкевич і його товариші були полковниками козацьких охочих полків, одним з тих ротмистрів, що дістаючи „приповідні листи” (право на навербованнє собі роти) 7) і королївські корогви на знак сього, збирали під ті корогви козаків і всяку збиранину. По словам жінки Пашкевича він „їхав до Москви, на послугу королївську, і там як належить рицарському чоловікови, свої обовязки сповняв, і король, „затягнувши” його на службу свою разом з иньшим рицарством, дав йому корогву і під власть його поручив полк людей рицарських, і він будучи полковником над ними, на ріжних місцях в Москві визначно служив, а потім його король і гетьман (коронний) з листами своїми вислали до тутешнїх країв в ріжних справах і „для зведенъя” більшого числа людей рицарських” 8). Близшими товаришами Пашкевича в сїй афері виступають одначе не козаки, а ріжна збиранина: Поляки, Серби, Угри, Волохи 9), „чужоземцї” 10). А от реєстр майна, заграбленого від Пашкевича, по словам його жінки, що дає нам образок того „добра”, яке привозили сї „рицерські люде” на Україну з своїх московських послуг. Забрано у нього, по убитю, „золота, сребра робленого и ламаного (в виробах і лому), клейнотовъ и перелъ, шатъ коштовнихъ, яко злотоглововыхъ, алътемъбасовыхъ и инъшихъ розмаитыхъ єдвабныхъ и штуками розмаитыхъ акъсамитовъ, одамашокъ, атласовъ, китаєкъ, розноє масти, и футеръ такъже яко соболихъ, рысихъ, мармурковъ, кунихъ, бобровъ, лисихъ и инъшихъ розмаитыхъ”, на суму 100 тис. золотих польських, грішми — дві тисячі червоних, „а на возї в двох скринях монетою ріжною московською і польською, талярами і червоними золотими 20 тис. золотих поль”, коней дванадцять упряжних, і т. и. 11).