Історія України-Руси. Том 4 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 90

12) Герберштайн 1. с. (с. 72), Мєховский l. c., Децій c. 22-З, Ваповский c. 74-5, Стрийковский с. 343, 349. Відложеннє справи Глинського з Заберезинским з 16/VII 1507 — Литовская Метрика І с .559.

13) Акты Зап. Р. II с. 25.

14) Акты Южной и Зап. Рос. II ч. 46.

15) Вольф припускав, що конспірація Глинського була звісна уже в осени 1507 р. Жиґимонтови — він виводить се з того, що тодї відібрано уряди В. Глинському й Дрожджі. Але се могло стати й незалежно від конспірації, як стало ся з відібраннєм урядів і держав Мих. Глинського. Той факт, що Жиґимонт виїхав з Литви на зиму до Польщі й тільки на вісти про повстаннє Глинського весною 1508 р. спішно вернув ся, на мій погляд, показує ясно, ще перед тим литовське правительство не мало понятя про конспірацію.

16) Здогади Вольфа, що Іван Глинський мовляв пізнїйше пристав до конспірації, не мають підстави. Василеви визначну ролю в повстанню дає Ваповский.

17) Оповіданнє Гаштовта, де він росписує свої подвиги і злочини своїх ворогів, треба приймати з великою обережністю; він представляє себе одиноким спасителем держави, що виратував тодї Вильно, і т. д. Але самим підкладом його оповідання про сю нараду Глинського в Новгородку й його пляни на Вильно, мабуть, не треба помітувати.

18) Глинський навіть запевняв Менглї-ґерая, що таки має Ших-Ахмета у себе, й Жиґимонт навіть показував Ших-Ахмета Менґлї-ґераєвому послови, аби переконати, що то неправда.

19) Децій c. 28, Ґурский c. 22, Познанський кодекс рус.-лит. лїтописи, записки Гаштовта в Acta Tomiciana VII c. 263, листи Жиґимонта у Пулаского Stosunki ч. 99 і Актах Зап. Р. II ч. 33.

20) Pro magno Lituaniae duce se gerere, nominare et scribere coepit, і трохи низше: plerosque proceres et nobiles Lituanos (себ то з вел. князївства, бо пише се Поляк) iuramento fidelitatis ac subiectionis sibi obstrinxit et pro magno Lituaniae duce se coli iussit. За Ваповским повторяє се друге місце Стрийковский і Бєльский: kilko panow litewskich i szlachty ruskiej na swoje strone obietnicami, darami i nadzieja opanowania w. xietwa przyciagnal.

21) Про „ориґінальні” звістки Стрийковского див. прим. 39.

22) Сильно побільшене, навіть рахуючи з головним московським військом, мусить бути означеннє Гаштовта (1. c. 263): що московського війська, присланого в поміч Глинському, було „близько 100 тис. коней”.

23) Хронїки й мемуари: Децій с.28-9,Ваповський c. 76-9,Ґурский — Acta Tomiciana І c. 22-3, Герберштайн c. 12, Русько-лит. лїтоп. — познанська рукопись c. 279, Стрийковский II c. 346-8, Бєльский c. 943-6, Густинська лїтоп. c. 365, Воскр. II c. 249. 2 Соф. — Пол. соб. л. VI с. 247, Русскій Временникъ II с. 219-20, Памятники диплом. сношеній с. 151-3, Разряды як вище. З них московські звістки дуже короткі й для самого повстання не дають нїчого. З польських Ґурский опираєть ся на Децію й не дає майже нїчого, Бєльський повторяє Стрийковского. На Стрийковскім же — безпосередно або посередно, через Бєльского, опираєть ся Густинська лїтопись. Познанський кодекс в значній мірі опираєть ся на Ваповскім і дає мало свого.

24) Лист Жиґимонта з під Орші — Archiwum Sanguszkow III ч. 19.

25) Акты Зап. Р. II ч. 43.

26) „И была у Литве после Глинского замятня велми великая, и пановъ тых имали, которыє з Глинскимъ мешкали гораздъ, а нЂкоторых шляхту и мучоно''. каже русько-литовська лїтопись (Познанська рукопись).

27) Про еміґрантів див. у Вольфа Kniaziowie c. 84, про арештовання ще Ваповский c. 84, Ґурский — Acta Tomiciana I c. 31, 135 і 136, Гаштовт ibid. VII c. 262; Вольф в сих арештах бачив доказ, що Глинський вів з Москви зносини з литовськими панами, але джерела не дають на се нїякої вказівки — вони кажуть, що арештовано тих панів по підозрінням участи в повстанню.

28) Герберштайн c. 72-3, його посольство — Сборникъ ист. общ. т. XXXV c. 544-6.

29) Про карьєру останнїх лїт Глинського — у Соловйова т. VI, дата смерти Глинського у Карамзїна VIII пр. 12.

30) Цїкавий вираз тим поглядам, які мали на Русинів їх конкуренти пани литовські й польські, дає не раз згадуваний меморіал Ольбрахта Гаштовта. Виливаючи свою злобу на свого ворога кн. Конст. Острозького, він представляв його репрезентантом всяких злих „руських” прикмет: per calumniam, quam assuevit laborare, uti omnes fere natura suapte Rutheni facere sciunt... Visum etiam erat ruthenico eius ingenio, ad omnem nequitiae inveutionem callidissimo... Duplex, perversum, simulatum et non rectum ac natura et more ruthenico olens... superbia et astutia ruthenica sibi dominante (Acta Tomiciana VII c. 262, 263, 264, 268). І щоб не було підозріня, що се його субєктивний погляд наводить Гаштовт слова повірника королеви, біскупа камінецького Мєдзилевского, як той відраджував литовським панам не давати Острозькому троцького воєводства: Non licet vobis, per fractionem sancitorum patrum vestrorum et iuramentorum, Ruthenum etiam quantumcunque meritum in palatinum eligere, presertim eum Constantinum, cuius tota physionomia est mihi suspecta, quia etsi videatur sue apparentie inesse vestis ovina, procul tamen dubio intus latet grossicies lupina... habent modum suum Rutheni, quo decipiunt homines (ib. c. 268).

IV. Зміни в українських степах і на Чорноморю. Сформованнє Кримської орди й татарські пустошення.

Чорноморські степи і Крим в XIII-XV в.: Загальний погляд, розклад Золотої Орди, початки Кримської орди. Крим в XIII в., ослабленнє власти Візантиї й грецького елєменту, італїйські кольонїї — Кафа, Судак, Пізанський порт і иньші кольонїї. Тана; розвій ґенуезької держави в Криму, прикрости від Татар і Турків, турецька окупація.

Крім дальшого розвою полїтичних відносин під зверхністю Польщі й Литви, яких еволюцію оглянули ми в попереднїм роздїлї, XV вік принїс з собою нову важну зміну — новий чинник, який дуже сильно заважив не тільки на полїтичнім, а й на культурнім житю України. Було то сформованнє Кримської орди, що припадає на саму середину XV віка. Осївши ся в близшім сусїдстві, по части — на самих колишнїх українських займанщинах, вона в сїм періодї упадку й ослаблення українського житя, паралїзованого всякими чинниками польсько-литовської зверхности, стає незвичайно грізним і небезпечним сусїдом для українських земель. Поки відроджені сили українського народу здолали поставити границю її руїнним впливам, ся Кримська орда, завдяки безтолковій полїтицї польсько-литовського правительства, його повній безрадности й безсильности в оборонї своїх полудневих границь, встигла зробити страшні шкоди українській кольонїзації, українському економічному й культурному житю. Протягом більше як цїлого столїтя, поки український народ здобув ся на власні сили для самооборони, ся нова Орда висїла чорною хмарою над Україною, нищучи своїми руїнними набігами всяке житє, ще раз зганяючи українську кольонїзацію з степів і передстепових просторів в глубину Полїся. З сього погляду мусимо спинити ся над історією сформовання сього нового полїтичного тїла, на сїм місцї, в близшім звязку з полїтичними подїями XV віка, які впливали так само на полїтичну еволюцію Українських земель, як і їх нового сусїда 1).

Ми полишили чорноморські степи зараз по походї Бату, коли татарські орди, витиснувши звідти Половцїв, розложили ся тут самі. Карпіні, що переїздив з Київа до Сараю в 1246 р., рахує чотири головні татарські орди на просторони між Уралом і Днїстром. Найбільша орда, з самим Бату кочувала над нижньою Волгою, друга на Подоню, третя на лївім боцї Днїпра, четверта на правім боцї Днїпра 2). Як далеко на захід сягали татарські кочовища, він не каже. У всякім разї коли не від разу, то згодом вони мусїли сягнути до крайньої стації всїх чорноморських кочовників — задунайських степів Добруджі 3). Про Подунавє як границю татарських кочовищ і татарської держави маємо згадки з пол. XIV в. 4). Взагалї-ж близших відомостей про розміщеннє татарських орд в степах і переміни в нїм ми не маємо, бо всї відомости наші про внутрішнє житє степів в сих столїтях дуже бідні.