Історія України-Руси. Том 4 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 44

Тодїшнї обставини на проголошеннє самостійности в. князївства були так відповідні, що насувають гадку про уложеннє його на перед. Можна думати, що Витовт, уважаючи час для того відповідним, сам постарав ся привести до того проголошення і в сїм напрямі приготував настрій між князями й боярством. Тим можна б пояснити, що ще в лютім 1398 р. до рицарів доходили поголоски про заміри Витовта просити собі корони від папи 19).

Обставини, кажу, були незвичайно добрі для того. Поміч, бодай прихильність Нїмцїв була забезпечена. Видавши доньку за московського князя Василя, забезпечив собі Витовт спокій і нейтральність з сього боку. Він стояв тодї на вершку своєї сили, і можна майже на певно сказати, що коли-б не скрахувала піднята тодї ним в Ордї боротьба з партиєю Ідики, в інтересах прогнаного Тохтамиша, котрого Витовт хотїв висадити назад на татарський престіл, — самостійність в. кн. Литовського була-б довершена, й унїя з Польщею була-б розірвана.

Але страшна неудача 1399 р. спинила розмах Витовтової полїтики. В битві над Ворсклою (12 серпня 1399) поляг цьвіт русько-литовського рицарства; самих убитих князїв рахують десятками. При такім ослабленню литовських сил і загальній депресії, яку ся неудача викликала, гнати до конфлїкту з Польщею було небезпечно. Коронаційні пляни прийшло ся відложити. Витовт попускає з тону, і краківський двір використовує сю хвилю, аби звязати на ново розірвані нитки унїї. Одиноким слїдом сих переговорів зістали ся записки Длуґоша під р. 1399: він записує під сим роком наданнє Витовту „великого князївства Литовського в державу до його живота” 20), а описуючи смерть Ядвіґи, каже, що підчас похорон її приїхав до Кракова Витовт з жінкою 21). Ховали Ядвіґу в середнїх днях серпня, тож Витовт по битві над Ворсклою, під безпосереднїм впливом тяжкої депресії, міг дїйсно з'явити ся десь в тих днях у Кракові. Ягайло по тім, як казав Длуґош, виїхав на Русь і заявляв панам, що вибераєть ся на Литву, не маючи більше прав на польську корону, але дістав запевненнє від польських панів, що вони його й далї хочуть мати польським королем. В сих обставинах могло наступити нове зближеннє Витовта з Ягайлом і краківським двором, і уставлено було компроміс на тім, що Витовт мав дістати великокняжі права в в. кн. Литовськім до свого живота 22).

Але на сей раз польське правительство не схотїло обмежити ся угодою з самим тільки Витовтом. Досьвід поучив, що умови з самими князями мають вартість досить непевну. Пани в. кн. Литовського, з'іґнорувавши кревську унїю й проголосивши незалежність в. князївства, змусили польське правительство числити ся з ними. Тому новий modus vivendi в. князївства з Короною рішено було перевести з участю литовських панів.

На різдвяні свята 1400 р. скликано до Вильна визначнїйших панів з Витовтових земель — тих що стояли під безпосередньою властию Витовта 23). З виїмком виленського епископа Якова се були вищі урядники й визначнїйші боярські роди, переважно литовські, з руських не богато. З князїв бачимо тільки Івана Гольшанського з синами; князї-володарі земель і волостей з своїми боярами в сїм актї участи не брали. Результатом нарад і переговорів були уложені тодї грамоти. Одна була видана Витовтом. В нїй він з тої нагоди, що Ягайло „роздїлив з ним свою управу і надав йому великокняжу власть в землях литовських і иньших володїннях до його живота” 24), відновляє свої приречення, дані ще в 1386 р. Обіцяє вірність, щирість і постійну солїдарність Ягайлу, коронї Польській і її мешканцям. Зазначує що по смерти його великокняжа власть і всї землї, з батьківщиною його вернуть ся назад до Ягайла чи його наступників і корони Польської. Виїмком мають бути деякі землї, забезпечені Витовтовому брату Жиґимонту і Витовтовій княгинї Аннї до її живота.

В другій грамотї, виданій тогож самого дня, 18/I 1401, „пралати, барони, шляхтичі й земляни земель литовських і руських” (з них кількадесять вичислено поіменно), за себе й за всїх бояр і землян тих земель заявляють, що вони обіцяють завсїди помагати королю, коронї Польській і її обивателям всякими способами, щиро і без підступу, й нїколи їх не покидати. Супроти надання Витовту великого князївства ручать вони, що по його смерти ся великокняжа власть і всї Витовтові землї, разом з його батьківщиною, вернуть ся до короля Ягайла й Корони 25). За себе й за своїх потомків вони обіцяють, що по смерти Витовта будуть послушними й підвласними королю й Коронї та окрім нього й Корони не будуть собі шукати иньших володарів. З тим одначе, що як би Ягайло умер, не лишивши синів, то й пани польські не можуть собі вибрати короля без відомости Витовта 26).

Доповненнєм до сих двох грамот служили присяжні грамоти, що знов мусїли видати Ягайлови князї поодиноких земель в. кн. Литовського. Маємо їх дуже мало, тільки пять 27), хоч мабуть всї значнїйші князї такі грамоти мусїли тодї повидавати. Всї вони писані на оден шабльон: князь обовязуєть ся по смерти Витовта (часом з додатком: коли-б Витовт умер скорше від Ягайла) „не искати иныхъ господаревъ мимо нашего господаря великого короля Володислава и короны ПольскоЂ не отлучати ся никоторымъ временемъ”.

Компроміс 1401 р. супроти проголошеної не давно самостійности в. кн. Литовського був з литовської сторони великою уступкою, а для польської дипльоматії великим тріумфом. Але тільки в такім разї, коли брати його з формального боку, і то з становища й інтерпретації польської. Кревський акт мовляв відновлено і то в стилїзації мов би яснїйшій, докладнїйшій (в порівнянню з ляконїчною фразою Кревського акту). Ще важнїйше, що тепер він мав більші ґарантії, бо сповненнє його забезпечено приреченнєм панів в. князївства (властиво — самих тільки Витовтових земель, але грамоту стилїзовано так, нїби се були пани всього в. князївства). Виїмок зроблено тільки для Витовта, до його житя, а по смерти його інкорпорація в. кн. Литовського мала зараз настати.

Але й тепер, приглядаючи ся близше, знайдемо багато недоговореного. І тепер ся інкорпорація звязана з особою Ягайла: землї литовські мали вернути ся до Ягайла по смерти Витовта. Про наступників Ягайла на польськім престолї згадано тільки в грамотї Витовта. Грамота панів і приречення князїв їх зовсїм промовчують: все обмежаєть ся відносинами за житя Витовта й Ягайла 28), дальше стани в. кн. Литовського не заглядають.

Не знати, чи було се наслїдком обережности Поляків, що знову не відважили ся яснїйше представити справу інкорпорації, аби не подразнити Литву, чи стани в. кн. Литовського не хотїли себе вязати на будуще. У всякім разї ся неясність і тимчасовість постанов значно зменшала значіннє польських тріумфів. Тою-ж тимчасовістю треба мабуть пояснити й таку податливість литовських станів після салїнського проголошення. Реально взявши, уступали вони не богато: прав Ягайла на в. кн. Литовське нїхто і так не заперечував. Уступки отже, не вважаючи на сильну депресію по катастрофі на Ворсклї, в дїйсности так дуже великими не були, як можуть на перший погляд здавати ся. До живота Витовта автономія в. кн. Литовського забезпечена, по смерти його признають ся права Ягайла; що до дальшого — кожда сторона могла собі обіцювати що иньше.

В кождім разї виїмок, зроблений для Витовта, задавав рішучий удар справі інкорпорації. По Кревській унїї — в супереч її, Литва ставала знову осібним полїтичним тїлом. Витовт ставав повновластним володарем в в. князївстві: князї в своїх присяжних грамотах звуть його своїм „господарем”; стани в. кн. Литовського обіцяють послушність Ягайлу тільки по смерти Витовта. За житя Витовта Ягайло не мав нїякого права до них і до земель в. кн. Литовського, й за ним зістаєть ся чисто моральна зверхність над Витовтом; тому Ягайло приймає пізнїйше титул „зверхнього князя” (supremus dux), супроти Витовтового титула „великого князя” (magnus dux). Цїкаво при тім, що Витовт уважав себе в. князем литовським не з ласки Ягайла, тільки з вибору народа. Підчас пізнїйших спорів про корону, стараючи ся понизити становище Витовта в очах чужих володарів, Ягайло доводив, що Витовт зовсїм не був нїколи самостійним володарем, а тільки його намістником в Литві, бо вона з огляду на своє віддаленнє вимагала такого намістника (gubernator). Се, розумієть ся, було рішучим перекрученнєм компроміса 1401 року. Витовт супроти таких пояснень Ягайла рішучо заявляв тодї, що він „вибраний паном і великим князем сих земель від давна”, можливо — розуміючи тут інцидент салїнський 29).