Історія України-Руси. Том 4 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 155

Корибутових синів вичисляю в порядку виступлення. „Начало" кладе на першім місцї Івана. Вольф за Хмировим уважає донькою Корибута ще Анастасию жінку в. кн. Висиля кашинського (з тверських), але се тільки гіпотеза, і то досить непевна. Про дату смерти Скиргайла див. прим. 28. Справа руського імени Ягайла звязана з питання про те, що він був з початку хрещений на православну віру — див. лїтературу на c. 96. Потомство Казимира Ягайловича подано в скороченню — тільки синів. Лугвен зветь ся дуже ріжно (Лугвеній, Ликвеній, Liguen, Lingveni), й імя його не усталене. Свитригайла документи сучасні пишуть через т, і крім того дуже часто через ш — сам він все себе так пише: Швитригайлъ, Швитригайло, або частїйше через кь Швитрикгайло. Крім імени Болеслава в деяких актах виступав він з другим іменем, Олександра.

Примітки

1) Перша серія поправок подана при книжцї: Olgierd i Kiejstut.

2) Анальоґічний з нею реєстр має також кодекс Євреінова (c. 377).

3) Останнїми часами Длуґошів реєстр узяв в оборону Радзімінский в своїй працї про Сангушків (як вище): він припускає, що всї Ольгердові сини мали литовські ймення, і що Длуґош вичисляє систематично литовські ймення Ольгердовичів, звісних в иньших джерелах з християнськими йменнями. Одначе досить сумнївно, щоб у Длуґоша, звичайно вповні залежного в своїх литовських звістках від звісних нам джерел, тут знайшов ся такий богатий сортимент самостійних відомостей.

4) Радзімінский одначе пробує довести, ще се третє імя Віґунта.

5) З них доперва Вольф довів істнованнє Федора Ольгердовича: Стаднїцкий злучив був його в одну особу з Віґунтом, а натомість приймав істнованнє Мінгайла Ольгердовича. Про документи з іменем Федора Ольгердовича див. у кс. Козїцкого (як низше) розд. VI.

6) Непотрібно також признав Вольф (Rod c. 85) велике значіннє тому, що в сих умовах Ягайло обовязуєть ся вихрестити ся з братами: мова тут про хрещеннє латинське, а се не виключає, що декотрі з тих Ольгердовичів могли вже бути хрещені на руське.

Грушевський М. С. Історія України-Руси. Т. 4. — Київ-Львів, 1907. — 538 с. (2-е вид.).

У четвертому томі висвітлюється політична історія українських земель у складі Великого князівства Литовського та королівства Польського протягом XIV — середини XVI ст. (до 1569 р.)

[Репринтне видання:

Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П.С.Сохань (голова) та ін. — К.: Наук. думка, 1991. — . — (Пам’ятки іст. думки України). — ISBN 5-12-002468-8.

Т. 4. — 1993. — 544 с. — ISBN 5-12-0030208-7 (в опр.).]