Історія України-Руси. Том 4 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 152

49. До історії підляшського і волинського привилею1569р.(до с. 395).

Про редакційні наради над привилеєм підляським — див. Дневник Люблинського сойму вид. Кояловичом c. 216, 219 і 233, вид. Дзялинським c. 105, 118. Правдоподібно, 5 марта була апробована королем редакція підляського привилею, зладжена сенаторами, але потім посли зажадали, щоб їм позволено поробити в нїм свої поправки; нарештї певні поправки внесли туди відпоручники тих земель, прибувши на сойм.

Любавский (ор. c. c. 825-6) вказує 28 марта як день остаточного потвердження привилея, відкликуючи ся на Дневник вид. Кояловичом c. 231, але властиво сього твердити не можна, бо наради про підляські відносини тривали й далї — див. нпр. ib. c. 257, і при тім могли робити ся поправки в текстї привилею.

Ще необережнїйше говорить Любавский, що волинський привилей був споряджений з кінцем мая (ib. c. 832) Привилей сей був споряджений в мартї ще — див. нпр. згадку про нього в Дневнику вид. Кояловичом c. 233, під днем 28 марта. В Дневнику вид. Дзялиньским тут сказано навить: Przywilej restitutionis Wolynia i Podlasia raczyl krol imsc podpisac i kazal gi wmosciam wydac. Та й незалежно від того неможливо припустити, щоб волинський привилей був споряджений дїйсно тільки з кінцем мая, тим часом як уже в мартї видано унїверсал про прилученнє Волини й покликано волинських сенаторів і послів на сойм. Але з другого боку декотрі точки волинського привилею були уложені тільки на підставі петицій волинських панів, то значить не скорше як при кінцї мая. То im dano (Волинянам), пише Нарушевич 5/VI, aby wysadziwszy deputati swoie, sami sobie przywiley napisali iako naliepili y napotrzebniei rozumieiac, a iego kr. mojc y s Corona obiecali iem taki przywilei dac (Археограф. сб. VII с. 41). До сього моменту й може належати дата привилею — 26 мая, хоч і се ще не була остатня його редакція: Браславщину додано в сей привилей не скорше як в червнї.

Справа прилучення Браславщини була поставлена послами тільки в перших днях червня (див. в текстї c. 407-8), і в початках в мотивованню сього прилучення Поляки ще не були певні: 1 червня король мотивує прилученнє Браславщини тим, що вона була частиною Поділя (Дневник с. 398), тим часом як в волинськім привилею записано її як частину Волини (Любавский помилкою каже, нїби то король мотивував прилученнє Браславщини тим, що вона була частиною Волини — ор. c. c. 834). Тому сю редакцію привилею треба відсунути на час іще пізнїйший. Ще 12 червня, як видко з Дневника вид. Кояловичом (c. 418, 416), волинський привилей був в редакції у волинських панів і послів. Потім, в другій половинї червня, переглядали його коронні посли — ib. c. 450.

Примітки

1) Збірка русько-литовських лїтописей, в XVII т. Полного собранія (як низше), містить кілька таких ґенеальоґічних статей.

2) Кунїк; (в збірнику, як низше, c. 133) припускав, що се імя хибно відчитане — треба Dethk; можливо й се.

3) Що до загального становища його завважу, що Кунїк досить далеко йшов за польською традицїєю: він приймав, що в 1340 р. Казимир зайняв був Волинь (див. c. 123, де він говорить про другу окупацію Волини в 1349 р.), і що при умові 1340 р. Дедько признав дїйсно якісь зверхнї права Казимира (с. 120).

4) Так се приймав ще недавно Кунїк (op. c. c. 142).

5) В виданню стоїть secunda die festi... virginis: треба читати assumpcionis b. Marie, і се вповнї відповідає звістцї Дубницької хронїки, що Людовик уложив згоду з Кейстутом в день Успенія.

6) Прохаска, не помітивши, що маємо тут в обох виданнях ту саму грамоту, звязує одну з них (Cod. Andeg. V c. 576) з походом 1351 р., а другу (Fejer IX, 2 c. 138) — з походом 1352 р. (ор. c. с. 25-6).

7) Він каже, що звістка про сей похід прийшла до Флоренції в цьвітнї.

8) Андріяшів і за ним Іванів підносили ще, що грамота мусїла бути уложена по смерти Болєслава Ваньковича, що вмер 1351 р., під час того походу. Але з тексту грамоти такої вказівки не можна витягнути.

9) Про неї див. т. III c. 109-110.

10) Я читаю се як одно слово: олна, звичайно читають осібно: оль на годъ.

11) Йому безперечно належить і першенство, бо праця його предложена була ще р. 1884 і вийшла 1893 року. Леонтович в своїй книжцї, виданій в 1894 р., не покликуєть ся нїде на працю Зотова, але арґументація його так подібна, що насуваєть ся думка — чи не користав Леонтович з працї Зотова й тільки забув зацитувати.

12) Зотов (с. 143-4) поставив був такий принціп, що до Корибута належать грамоти, де згадуєть ся Корибут або Корибут-Дмитро, а де просто Дмитро — ті належать до Дмитра Старшого. Сей вивід одначе льоґічно не оправданий, скороспішний, і сам Зотов не дотримує його, бо зачислив між Корибутові документи оден з іменем Дмитра (під ч. 5), непевний що до своєї приналежности — а також і що до своєї автентичности.

13) Слово „великий” пропущено в Патріарш.

14) Див. у Пулаского c. 6; се не перешкодило самому Пуласкому приймати два посольства до Менґді-ґерая — Богдана Федоровича й Івашка Сосковича, а ”дещо пізнїйше” — Богдана Андрушковича й Івашенца.

15) Не 5/VIII, як датовано в виданню, — также і низші дві.

16) Правдоподібно перед виданнєм латинської грамоти (див. c. 135 в нотцї), але незадовго.

17) Интересно, що її індикт l вказує уже на 1438 р., отже се наш рік 1437, а не вересневий.

Примітки до мапи.

Українські землі в складі Польсько-Литовської держави перед 1569 роком.

Подана мапа має на метї представити полїтичний і адмінїстраційний подїл українських земель, які стояли під властию в. кн. Литовського й Польської корони, перед р. 1569.

Грубшою синьою смугою означені границї держав — Польщі, в. кн. Литовського, Угорщини й Волощини.

Границя в. кн. Литовського з Польщею означена головно на підставі обводу границь 1546 р. (виданий Доґєлем п. н. Limites regni Poloniae et m. d. Lithvaniae, 1758, і вдруге в І т. Археографического сборника документовъ относ, къ исторіи СЂверозап. Руси, 1867). Се дуже докладне означеннє границь, але перенести його на папір не так легко, бо воно переважно означає границю ріжними хороґрафічними вказівками, або й такими як знаки на деревах, і т. и. Щоб перенести його докладно на мапу, треба-б спеціальнійших дослїдів, і сим досї нїхто не займав ся. При тім воно доводить границю на північ до Воіня тільки (чи властиво починає відти). Для дальшої границї на півночи див. актовий матеріал зібраний у Любавского Областное дЂленіе c. 180-90; його можна до певної міри контролювати матеріялом (пізнїйшим) зібраним в звісній працї Balinski i Lipinski Starozytna Polska т. III і IV (воєводство Підляшське й Берестейське). Для означення Ратенсько-любомльського клину окрім обводу 1546 р. маємо люстрації сих староств — Любомльського й Ратенського з 1563 і 1569 рр. — Архивъ Югозап. Россіи ч. VII т. II і Жерела до історії України-Руси т. VII. Для границї Волини з Белзькою землею і Галичиною — поборові реєстри в XVIII і XIX т. Zrodla dziejowe. Для полудневої части литовсько-польської границї — на пограничу воєводства Подільського з Браславським маємо пізнїйше розграниченнє, 1570 р., видане мною в Архиві Югозап. Россіи VIII. 1 ч. 122. Для сеї границї див. іще мою працю: Барское староство, й додану до неї мапу.

Природна границя Польщі з Угорщиною — Карпатський хребет, не підлягала в сїй части змінам, так само як і Днїстер — границя з Волощиною. Границю на Покутю дає люстрація 1563 р. — Жерела до історії України-Руси т. І, Староство Снятинське: вона відповідає нинїшній границї Галичини й Буковини, про її зміни в давнїйшім новійша розвідка д-ра Кордуби: Молдавсько-польська границя на Покутю до смерти Стефана Вел., 1906 (Науковий збірник присьвячений проф. Грушевському).

Границю в. кн. Литовського з Московщиною уставив трактат 1503 р. — Памятники дипломатическихъ сношеній Московскаго государства съ польско-литовскимъ т. І (Сборникь истор. общ. т. 35) c. 398-9, але тут не вказано границї в лївобічній Українї. Пізнїйші описи литовських границь з Московщиною, з 1520-х рр., видані в Документах архива министерства юстиціи (І c. 62 і далї)(Видавець датує їх „коло р. 1523", Любавский в своїй працї (Обл. дЂленіє c. 288) звязував з спором про границї 1529 р.) дають детальнїйші вказівки що до української границї від Любеча до верхів Сули, але все таки дуже загальні, особливо в полудневій части, між Десною і Сулою, бо осад було тодї тут дуже мало, а хороґрафічні означення і не численні, і не легко їx на мапу перевести. З кінцем XVI в. одначе при новій кольонїзації лївобічної України ся кольонїзація досить значно переступила стару границю й опанувала Посемє, притягаючи його до переяславських займанщин. Давнїйшу границю на полудневім сходї вказує запись в Актах Зап. Россіи II ч. 199: в серединї XV в. вона доходила до Донця, і тут, в полуднево-східнїм кутї, мабуть, не змінив її й трактат 1503 р. Пізнїйші вказівки про неї дають московські описи степової сторожі — нпр. Акты Москов. госуд. І ч. 18; див. ще у БЂляєва О сторожевой, станичной и полевой службЂ на Польской УкраинЂ Московскаго государства — Чтенія московські 1846 кн. III.