Історія України-Руси. Том 3 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 95

Примітки

1) Лїтература в примітцї 25.

2) „О люба моя дружина” — дорогі товариші, каже Ярослав про новгородських „людей” — Лавр. c. 137.

3) В такім значінню ужите се слово властиво тільки один раз — в перекладї Григорія Богослова з XI в.: гордяще ся многы огнищи и стады, в ориґіналї o? ?????? ?????????? ?????????? ??? ?????????? (вид. Будиловича с. 323). Иньші тексти — Татїщева і Mater Verborum, не певні.

4) Його пустив в курс Ключевский (Курсъ І c. 196 пор. 337), пор. Рожковъ Очеркъ I с. 36 і 44. Питаннє одначе, чи й слово огнищанин і огнищь-раб не йдуть від слова „огнище” — оселя? Згадаю ще толкованнє Платонова (Лекціи, 1904, c. 81): огнищанин те саме, що тивун огнищний.

5) Рожков помиляєть ся, що се була пізнїйша привілєґія, мовляв незвістна Р. Правді XI віку (І c. 58): Р. Правда другої редакції говорить про 80-гривенну виру огнищан.

6) Карамз. c. 7.

7) Лавр. c. 237. 242.

8) „Прьвый въ болярЂхъ”, може звістний з лїтописи Янь. Житиє Теодосия л. 8.

9) Іпат. c. 158-9; ся Ратиборова дружина, здаєть ся, називала ся також по імени свого боярина „Ратиборовичами”, бо Ельбехъ або Ольбегъ (як в Лавр.) Ратиборович, згаданий у сїй історії, судячи по імени (якесь турецьке?) ледви щоб був сином Ратибора: мабуть се був котрийсь з його ”чади”.

10) Іпат. c. 506.

11) Оповіданнє пізнїйших верзій Патерика про Варяга Шимона, що він привів на службу Ярославу з собою 3.000 мужа (в старших верзіях того нема), хоч досить часто фіґурує у новійших істориків, зовсїм не варте довіря. Сї три тисячі варті стільки-ж, скільки 1700 людий Родіона Нестеровича (див. вище c. 151).

12) Руська Правда (Карамз. 9-11) відріжняє, очевидно, отрока від княжих слуг, що могли бути і свобідні й не свобідні: вира отрока завсїди 40 грив., себ то звичайна вира свобідного, тим часом плата за голову тивуна або инакшого слуги, що міг бути й свобідним і не свобідним, вагаєть ся між 5 і 80 грив., відповідно вартости й значінню сього слуги.

13) Іпат. c. 85, 525.

14) Іпат. c. 151, 152, 336, 406.

15) Іпат. с. 123, 146, 186, 204, 210, 231; 238, 354; 360, 365, 376, 380. Той факт, що ми лише зрідка може констатували такі факти — де боярин, або його дїти лишають ся в тій самій землї при новім князї, дав повід недавно Ключевскому покликувати ся на се як на доказ, як рухлива була ся боярська верства (Курсъ І c. 236). Але сього не можна робити: такі звістки наші в високій мірі припадкові, згадки про бояр взагалї досить рідкі, і при браку фамілїйних імен ми не можемо анї уставляти тотожности, анї ґенеальоґії їх. Поступаючи методом Ключевского, ми й галицьке боярство, дуже тїсно звязане з землею, відсудимо від сеї звязи.

16) Іпат. c. 108, 146, 198, 445, Лавр. c. 434.

17) Іпат. c. 231, 233, 431.

18) Див. про сю практику в т. V c. 290. Пор. моє: Галицьке боярство в XII-XIII вв.

19) Іпат. c. 233, 284, 336, 334.

20) Ibid. c. 485, 491, 510, 513, 515.

21) Істнованнє в сї часи земельних держав, роздаваних князями дружинї за службу признавали нпр. Костомаров (Моноґрафії І. 122, XII. 56), Бєляєв (Разсказы І. 203), Іловайский (І. 2 с. 293, 306), В.-Буданов (Обзор с. 92), против сього виступали Поґодїн (ИзслЂдованія VII. 229), Серґєєвіч (ВЂче и князь c. 410-1), Платоновъ Лекціи с. 79-80; Серґєєвіч вернув ся до сеї справи в своїх Древностях рус. землевладЂнія (Ж. М. Н. П. 1900, X), доводячи пізнїйший початок служебного володїння землею (c. 76) (передр. в III т.).

22) В.-Буданов Обзор c. 32, Линниченко ВЂче с. 64, давнїйше Пассек Княжеская и докняжеская Русь c. 15-16, 109, 146 і иньші.

23) Які з того виходили часом історії, дуже добре ілюструє історія Бориславичів, описана в Іпат. c. 370 і в т. II c. 196.

24) Се слово в значінню технїчнім, як суспільне становище, стрічаємо на Волини, при кінцї XIII в., див. т. II c. 402. Перед тим стрічаємо сю назву тільки раз — в XII в., але відай про Поляків — Іпат. c. 270. В Московщинї „боярські сини” стали технїчною назвою для одної з низших катеґорій шляхти.

25) Можливо, що в сїм значінню треба розуміти „отчину” в історії боярина Жирослава, що втратив її за крадїж (Іпат. c. 493); можливо, що і в наведеній вище промові Володислава до перемиських бояр „отечествия” треба розуміти не про маєтности, а про ті уряди, які займали батьки їх, а тепер позасїдали ріжні заволоки.

26) Супроти сказаного сильним побільшеннєм являєть ся погляд, недавно ще повторений Д.-Запольским (Книга для чтенія І c. 3878), що в давнїй Руси чоловік мусїв всього доходити своєю особистою дїяльністю, а уродженнє не давало нїяких шансів.

27) Кар. 121.

28) Р. Правда Карамз. 9, 10.

Боярство земське — термінольоґія, боярство земельне і капіталїстичне, його привілєґії. Міщанство. Селянство, смерди, їх землеволодїннє; ізгої і сябри, закупи, надужитя над закупами й законодатна оборона їх прав. Несвобідні, джерела невільництва, правне становище холопів, фактичне їх становище, поступ в праві; втікачка холопів.

Переходячи тепер до суспільности не-княжої, почнемо від її вищої верстви — від боярства не-княжого, земського. Та тут стрічає нас трудність: наслїдком тих звязків, того мішання не-княжого боярства з дружиною, що вище я піднїс, не раз дуже тяжко вибрати з жерел те, що належить до боярства неслужебного, так що й сучасні дослїдники звичайно не відграничують близше сих двох катеґорій у своїх оглядах.

Ся верства виступає у нас під ріжними назвами: „лучьшии”, „лЂпшии мужи” (лучьшии мужи иже держатъ землю — у Деревлян), „болшии и нарочитии мужи”, „нарочитая чадь”, теж саме правдоподібно означають „старци градскии” або „людскии 1). Загальною, початковою назвою для них було бояре; в виводї сього імени фільольоґи вагають ся між пнями бой і бол, але з історичного погляду не може бути непевности в початку від бол (початкова форма болярин, грецизована ?o??????, відти стягнена боярин і ще далї — сучасне росийське барин — пан), так що слово се означає теж „більших людей”. Потім сю назву перенесено також на старшу княжу дружину (се мусїло стати ся досить пізно, не скорше мабуть кінця XI в., бо в Руській Правдї старша дружина не має сього назвища), і в наших джерелах звичайно тяжко розріжнити звістки про боярство земське від дружинного. Але що ся назва прикладала ся й до земської аристократії, не підлягає сумнїву. Що в Руській Правдї уживаєть ся вона в такім значінню, я вже сказав 2); з лїтературних памяток стрічаємо се слово в такім значінню нпр. в лїтописній повісти про Володимира, в історії Бориса і Глїба і т. и. 3).

Початок сеї аристократії був родовий — з початку се були старші династиї в родах. Але давно уже її характер змінив ся — вона стала аристократією маєтковою, верствою богатих. В північних землях при тім імя боярства спеціалїзувалось: воно означало тільки верству земельних властителїв, тим часом як капіталїстів називали купцями, так що там старому виразу „болшии мужи” відповідають „бояре і купцї” 4). У нас такого розріжнювання не можна помітити; принаймні в XI і на початках XII в., судячи по звістках, бояре означають взагалї богату, вищу верству, противставляючи ся „людям убогим”, „людям простим”, без ріжницї, чи те богацтво полягало в землях чи в капіталах 5). Але дуже можливо, що й у нас еволюція ішла в тім же напрямі, судячи по тому, що в литовсько-польський період і у нас назва боярина перейшла в значінню земельного власника, при тім обовязаного службою; се остатнє стало ся правдоподібно завдяки тим звязкам і мішанинї земської земельної аристократії з княжим боярством, про яку я вже казав.