Історія України-Руси. Том 3 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 167

Сї видання Калачова зістали ся основними й досї, хоч його подїл кодексів на чотири катеґорії відповідно характеру тих памяток, де сї кодекси переховали ся, не удержав ся, як зовсїм припадковий: вернули ся до подїлу Тобіна на коротшу й ширшу редакцію, а до них прилучила ся відкрита Калачовим ще третя — скорочена редакція. З пізнїйших текстуальних видань треба піднести виданнє Троіцького кодексу ширшої редакції (досить важного — Серґєєвіч нпр. признає його найблизшим з усїх до архетипа), разом з двома иньшими, в книзї Собраніе важн Ђ йшихъ памятниковъ по исторіи русскаго права Утина и Лазаревского, 1859. Далї Изсл'вдованія о Руссвой Правді Мрочекъ — Дровдовского, I-III, Мва, 1881-92, де видано кілька кодексів. Христоматія по исторіи русскаго права Владимірского-Буданова, кн. І, 1-е вид. 1872, — виданнє коротшої і ширшої редакції (кодекси Академічний і Карамзинський) з цїнним коментарем: се дуже користний підручник для кождого, хто береть ся до студийовання памяток давнього руського права; (иньша хрестоматійна.; С Ђ верскій Памятники древне-русскаго законодательства, 1893). Вкінцї Серг Ђ евичъ Русская правда въ четырехъ редакціяхъ, Спб. 1904 — тексти, з новим подїлом на параґрафи, з деякими варіантами, без коментара. В нашій лїтературі є виданнє Руської Правди ширшої редакції (Карамзинський кодекс в Христоматії Буданова, з руським перекладом), зроблений дром К. Левицьким в Правничій часописи т. V і осібно (1895).

Наукове обробленнє Руської Правди і взагалї давнього руського права починаєть ся працями дорпатських професорів, вихованих в нїмецькій правничій науцї — Еверса (головно Das alteste Recht der Russen, 1826), Рейца (Reutz Versuch uber die geschichtliche Ausbildung der russischen Staats- und Reehtsverfassung, 1829, росийський переклад Морошкіна 1836 р. п. т. Опытъ исторіи россійскихъ госуд. и гражд. законовъ, з додатком розвідки перекладчика про Руську Правду) і Тобіна (окрім що йно названого ще Die Blut-Bache nach dem alten russischen Rechte, 1840 i Взглядъ на основныя начала русскаго уголовнаго законодательства, 1847).

З дальшого згадаю теж тільки важнїйше (дрібнїйша лїтература вказана у Загоскина Наука Исторіи русскаго права, Казань, 1891 і Леонтовича Исторія русскаго права, І, 1902, Варшава). Такі насамперед працї Неволїна, зібрані в Собранії сочиненій його (особливо Исторія россійскихь гражданскихъ законовъ, 1851), працї Кавелїна (з них особливо: Взглядъ на юридическій бытъ древней Руси, 1846, і Взглядъ на историческое развитіе русскаго порядка законного насл Ђ дованія, 1860, передр. в Собранії сочиненій). Беляєва О насл Ђ дств Ђ безъ зав Ђ щанія, 1858, і Лекціи по исторіи русскаго законодательства (видані по смерти його 1879 р.). Демченка Историческое изсл Ђ дованіе о показаніяхъ свидетелей по рус. праву, 1859, і його ж Существо насл Ђ дства и призваніе къ насл Ђ дованію по рус. праву, К., 1877. Никольского О началахъ насл Ђ дованія по древнему русскому праву, М., 1859, і його ж Объ основныхъ моментахъ насл Ђ дованія, 1871. Ланге Изсл Ђ дованіе объ уголовномъ прав Ђ Русской Правды, 1860. Власьевъ О вм Ђ неніи по началамъ теоріи и древняго р. права, М., 1860. Грицко Участіе общины въ суд Ђ по Р. Правд Ђ (Архивъ историческихъ и практическихъ св Ђ д Ђ ній, 1863, т. V). Мстиславскій О поклепной вир Ђ или понятіе объ обвинительномъ процесс Ђ по Р. Правд Ђ (Юрид. Журналъ, 1861). Чебышевъ-Дмитріевъ О преступномъ д Ђ йствіи по русскому до-петровскому праву, Каз., 1862. Леонтовичъ — Русская Правда и Литовскій Статутъ, К., 1862. Алекс Ђ евъ Имущественный отношенія супруговъ по др. русскому праву, 1868 (Чтенія московські), Дювернуа Источники права и судъ въ др. Россіи, 1869. Hube Historya prawa karnego ruskiego, 1870. Цитовичъ Исходные моменты въ исторіи русскаго права насл Ђ дованія, 1870. Станиславскій Разграниченіе гражданскаго и уголовнаго судопроизводства въ исторіи р. права (Ж. М. Н. П. 1873). Пихно Историческій очеркь м Ђ ръ гражданскаго взысканія по р. праву, 1874. Загоровскій Историческій очеркъ займа по русскому праву до конца XIII ст., 1875. Ведровъ О денежныхъ пеняхъ по Р. Правд Ђ , сравнительно съ законами салическихъ Франковъ, М. 1877. Тарасовъ Личное задержаніе. Полицейскій арестъ въ Россіи, 1877. Тальбергъ Насильственное похищеніе имуществъ по р. праву (разбой и грабежъ), Спб., 1880. Б Ђ логрицъ-Котляревскій О воровств Ђ -краж Ђ по русскому праву. К., 1880. Мрочекъ-Дроздовскій Изсл Ђ дованія о Русской Правд Ђ , I-III, М„ 1881-92. Барацъ О чужеземномъ происхожденіи большинства русскихъ гражданскихъ законовъ, 1885. Соболевскій Языкъ Русской Правды (Ж. М. Н. П. 1886, IV). Бобровскій Преступленія противъ чести по русскимъ законамъ до нач. XVIII в., Спб., 1889. Загоскинъ Очеркь Исторіи смертной казни въ Россіи, Каз., 1892. Есиповъ Поврежденіе имущества по русскому праву, Спб., 1892, його ж Святотатство въ исторіи русскаго законодательства, Варшава, 1893. П. Рудневъ О духовныхъ зав Ђ щаніяхъ по русскому гражданскому праву въ историческомъ развитіи, К., 1895. Ннконовъ Поручительство въ его историческомъ развитіи по русскому праву, Спб., 1895. П. Б Ђ ляевъ Очеркъ права и процесса въ эпоху Русской Правды, Мва, 1895, його ж Спеціальное назначеніе судей и судебная грамота въ древне-русскомъ процесс Ђ (Сборникъ правов Ђ д Ђ нія, VIII, 1897), його ж Анализъ н Ђ которыхъ пунктовъ древнерусскихъ зав Ђ щаній, Мва, 1897, його ж Первичныя формы зав Ђ щательнаго распоряженія и назначенія душеприказчиковъ въ древнемъ русскомъ прав Ђ (Журналъ Мин. Юст. 1901, VI, IX), його ж Источники древнерусскихъ законодательныхъ памятниковъ (ibid., 1899, XI і 1900, X). Рожковъ Очерки юридическаго быта по Русской Правд Ђ (право карне, цивільне і процес, автор скрізь наводить гадки попереднїх дослїдників в кождій справі, так що статї його, хоч важко написані, дуже наручні для обзнайомлення з сучасним станом поодиноких питань, — Ж. М. Н. П., 1897, 11 і 12). Ясинскій Лекціи по вн Ђ шней исторіи русскаго права, К., І, 1898. Кокорудз Взаємини між староруськими законодатними памятками (Справозд. акад. ґімн. 1898-9). Товстол Ђ съ Сущность залога въ историческомъ развитіи по древнему русскому праву (Ж. M. Ю. 1898, Х, 1900, X і XI). Шершеневичъ Исторія кодификаціи гражданскаго права въ Россіи (Уч. Зап. казан. унив. 1899, І). Серг Ђ евичъ Русская Правда и ея списки (Ж. М. Н. П. 1899, І, увійшла в друге виданнє його Лекцій) і вступна розвідка при виданню текстів (як вище). Дебольскій Гражданская д Ђ еспособность по русскому праву, 1903. Ключевскій Курсъ рус. исторіи І гл. XIII-XIV (про походженнє Р. Правди і характер її постанов — теорія, що се кодекс, зладжений в церковних кругах). Шмелевъ Судъ въ эпоху Р. Правды і Происхожденіе и состав Р. Правди (популярні статї — Книга для чтенія по рус. исторіи під ред. Д.-Запольского, І, 1904). Максимейко Русская Правда и литовско-русское право (Сборникъ учениковъ В.-Буданова, 1904, пор. мої замітки в Записках Н. тов. ім. Шевченка т. LXII). Павловъ-Сильванскій Симоволизмъ въ древнемъ русскомъ прав Ђ (Ж. М. Н. П. 1905, VI).

29. Питаннє про рецепцію в староруськім праві (до с. 357).

Рецепція скандинавського і взагалї ґерманського права, як я сказав в текстї, тепер стратила кредит і навіть часами вповнї іґноруєть ся дослїдниками. З сучасних істориків руського права пор. В.-Буданов зовсїм відкидав її — Обзоръ c. 104, пор. його Христоматию І c. 26-7,29. Обережнїйше висловляєть ся Серґєєвіч — він допускає вплив скандинавського права через варяжських судий (Лекціи c. 83), підносить, що „одиницї викупа” (compositio) Правди подекуди однакові з ґерманскими, і припускає, що вони могли взяти ся з скандинавського права; слово вира „може бути що не славянське, а ґерманське” (ib. c. 385); з тим усїм він одначе зістаєть ся тільки при обережних припущеннях і даючи візантийському праву, як джерелу Правди, самостійне місце, і детайлїчно дослїджуючи можливі візантийські запозичення, зовсїм не робить сього що до скандинавського права. Ще загальнїйше, ставить питаннє нпр. Ключевский (ор. с. с. 268); у нього ”русскій закон” кодифікований в Р. Правдї має „отдаленные корни въ народныхъ обычаяхъ варяжскихъ и славянскихъ”, але змодифікований пізнїйшою еволюцією міського житя і впливами християнства. Скандинавське право при такім поставленню справи стає чимсь вповнї теоретичним, недослїдженим, в що так само можна вірити, як і заперечити.