Історія України-Руси. Том 3 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 152

Нпр. проф. Істрін, опираючи ся на посланию Клима, вказує на Смоленськ як на такий центр (рецензія, 1. c. c. 232-5). В дїйсности Смоленськ в першій половинї XII в. стояв в найтїснїйший звязок з Київом, був його експозитурою. Ростислав, котрого двір виступає огнищем тої просьвіти, був київським княжичем, посадженим з Київа, що чекав лише хвилї, котра мала його перенести до Київа. Його двір мусїв мати в значній мірі характер київський. Я вище (c. 474) висловив здогад, що Григорий, котрого Фома називає своїм учителем, і про котрого з таким поважаннєм говорить Клим, був звістний ігумен Григорий св. Андрея в Київі, дуже поважаний Мстиславом, батьком Ростислава. Се поясняє нам близькість Фоми до Ростислава, а заразом вказує нам, якої школи був Фома. Київської, як виходить. І Клим Смолятич, припустивши, що був він з Смоленська (хоч се не так певно), розумієть ся, мусїв бути чоловіком київським по своїй школї, конексам, всьому житю; инакше як би міг дістати ся на київську катедру? Ізяслав не був прецїнь смоленським князем, і нїколи не бував там.

Сього малого прикладу вистане для обережности в оцїнцї тих областних центрів.

Загальний погляд на полїтичну й культурну еволюцію давньої Руси: державний процес, елєменти культурної еволюції, зломаннє полїтичного й культурного житя, значіннє сього факту.

На тім кінчу сей огляд. Прощаючи ся з давньою Русию, підсумуємо де що з зроблених над нею спостережень.

Початки культурного й державного житя українсько-руських племен виходять далеко за границї історичного житя. Коли починають ся докладнїйші історичні відомости про них — в Х віцї, ми застаємо їх серед процесу сформовання великої державної системи. Але процес сей не виробив нїякої трівкої великодержавної орґанїзації. Велика Руська держава зіставала ся механїчним утвором, котрий удавало ся тримати в цїлости тільки особистими впливами і заходами, і по кількох пробах відреставрувати сю державну систему вона починає рішучо розсипати ся. За всїм тим істнованнє сеї великодержавної звязи полишило глубокі впливи на суспільнім й культурнім житю, зблизивши українсько-руські племена, привівши до певної одностайности елєменти суспільної й культурної еволюції у них, та заложивши під неї широкі підстави. Се, що в пізнїйшім розвою сих племен, при індівідуальних їх відмінах, ми знаходимо певну одність, в значній мірі було результатом істновання великої руської державної системи.

Не виробивши трівкої орґанїзації для більших державних комплєксів, давня Руська держава тим самим стала перед перспективою дроблення in infinitum. Сей процес, повільно, з перервами і реакціями, переходить дїйсно протягом двох столїть; тільки завдяки чисто припадковим обставинам задержали ся у нас до кінця такі більші державні комплєкси як Галичина та Волинь в другій половинї XIII і першій половинї XIV в. Але глядаючи по за історію чисто полїтичної орґанїзації, се був процес розвою, а не роскладу, житя, а не умирання. Суспільно-полїтичні підвалини, що лежали в основі руського державного житя, серед сього нїби роскладу далї розвивали ся невпинно: досить зауважити, що на кінець XI в. і початки XII в. припадає розвій державного й приватного права (далї наші відомости про його розвій уривають ся), на XII-XIII — дуже інтензивний розвій матеріальної культури й штуки.

В розвою староруської культури сих часів, насамперед треба занотувати дуже сильно зазначений вплив оріентальний. В XI-XIII вв. ми стрічаємо ся уже з сильно модифікованими на українськім ґрунтї мотивами його, і се показує на довгий культурний процес, котрим Русь опанувала мотиви оріентальної культури й штуки та самостійно їх почала розвивати; уже з огляду на се ми мусимо початки сих впливів відсунути значно назад. З кінцем Х в. приходять нові впливи — візантийські, де в чім близько споріднені з оріентальними, бо тодїшня візантийська культура сама була глубоко перейнята оріентальними елєментами, де в чім знов оперті на античній традиції або на основі християнській. Дальший розвій української культури тим способом, силою історичних обставин, зазначав ся в напрямі сполученя впливів оріентальних і візантийських, перетравлення їх та вироблення під сими впливами на своїй національній основі ориґінальної української культури.

Головним тереном її було тодї Поднїпровє, спеціально Київщина; її культурний розвій і пішов у сїм напрямі, як можемо бачити з памяток XI-XII вв. Західнї впливи сюди сягали слабо: за далеко лежали головні огнища західньої культури та не мала тодї вона так і чим заімпонувати тодїшнїй Руси. Але напади турецьких кочовників від довшого часу підтинали економічний добробут Поднїпровя, й Київщини спеціально, і тим здержували та ослабляли культурний розвій, а татарський погром, задаючи рішучий удар державному житю Поднїпровя, підірвав і тутешнє культурне житє. Відповідно до того з початком XIII в. вага українського культурного житя переходять на захід, на Волинь і в Галичину.

Се мало важне культурне значіннє. Західнї впливи, незначні в Київщинї, тут були все значнїйші, і з перенесеннєм сюди головного українського огнища полїтичного й культурного, вони набирають великої ваги для всеї України. В XIII і першій половинї XIV в. ми бачимо уже сильний розвій їх тут. До двох давнїйших культурних впливів, під котрими розвивала ся українська культура, таким чином приходить третїй. Се заповідаю ще більшу повність і ріжнородність українській культурі в будучности, але з другого боку сей переходовий процес — атрофія поднїпрянських культурних огнищ, перенесеннє їх на захід, перелом в самім змістї української культурної еволюції наслїдком переваги впливів західнїх — все се мусїло задержати, загальмувати розвій культури, вона мусїла „приболїти”, як дерево, від сих усїх перемін.

В XI в., приміром, наша староруська культура стояла, можна сказати, більше меньше на рівні з центральною Европою, особливо в культурі матеріальній, штуцї, в артистичнім промислї. В сфері лїтературної й наукової роботи західно-европейські культурні круги мали улекшену роботу, через прийняту латинську мову маючи безпосереднїй приступ до античної спадщини, так що скільки українські, взагалї східно- й полуднево-словянські землї вигравали тим, що робота їx книжної меньшости була приступна для некнижної більшости, не була від неї відгорожена, — так знову програвали на утрудненім приступі до своїх культурних джерел 1); але вкінцї і в сїй сфері порівняннє для українсько-руських земель дуже некористно не випадає. В сумі й староруська й центрально-европейська культура в тім часї стояли більше меньш на однаковій стопі учеництва супроти культури антично-християнської й оріентальної. Але по тім переходовім процесї, звернувши ся в XIII-XIV вв. лицем до заходу, наша українська культура стає в ролю ученика західно-европейської. Наслїдком того західно-словянські землї, що перед тим, бодай декотрі (як Польща), стояли в культурнім розвою позаду Руси, стають тепер перед нею — тому що скорше стали учениками Заходу нїж вона 2). Але страчене в часї могло з лихвою бути нагороджене в ріжносторонности українсько-руської культури — коли-б не нові удари.

Ахилєвою пятою староруської культури й культурного житя взагалї було те, що вони опирали ся тільки на верхню меньшість, яка домінувала в суспільности (як то з рештою бувало майже всюди). Суспільно-полїтичний устрій, на котрім опирала свою силу й впливи ся верхня меньшість, а посередно — опирала ся й культура — був широким народнїм масам більше несимпатичний як симпатичний. В тім всїм нїчого дивного, було так майже всюди; але у нас та верхня меньшість, не маючи опори в сих масах, не мала при тім і стільки сьвідомости й активности, зрештою — й сили, аби удержати в своїх руках суспільність, коли захитала ся полїтична будова. В серединї XIII в. упав князївсько-дружинний полїтичний устрій на середнїм Поднїпрові — з ним тратить ґрунт боярство, богате міщанство, духовенство, то значить як раз ті верстви, що ними держав ся культурний розвій, та розбігають ся в значній части куди видно. Тримаєть ся по тім Західня Україна, і служить культурним огнищем іще столїтє, але з упадком державного житя на Поднїпрянщинї вона стоїть одиноко, на власних силах, і коли стала ся нещаслива пригода — урвала ся династия, тутешнї верхнї верстви показали ся безрадними супроти натиску двох сусїднїх держав — Польщі й Литви.