Історія України-Руси. Том 3 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 12

Мстислав дїйсно міг робити такі пляни, але їм не судило ся сповнитись: кілька місяців по своїм переходї до Торчеська Мстислав розхорував ся й умер, перед смертию казавши себе постригти в схиму (1228). Галицький лїтописець каже, що він хотїв бачити Данила перед смертию, аби поручити його опіцї своїх синів і майно, — „бо мав до нього велику любов в сердцї своїм”, але Глїб Зеремієвич, оден з виднїйших галицьких бояр, що був, видко, при Мстиславі, не сповнив сього бажання навмисно 54).

Примітки

1) „Мы увЂрены, что какъ намъ разсказуя, такъ и читателю внимая, кружится голова при сего рода смЂшаніи и запутанности дЂлъ, происшествій, отношеній и лицъ... НЂтъ ни какой политической системы, ни какой постоянности, хаотическое только замЂшательство, безпорядочное шатаніе и смутность”. Зубрицкій III с. 107.

2) Т. II с. 480-2.

3) Іпат. c. 480. Пок. Дроба представляв собі так, що Андрій на вість про смерть Романа поспішив ся в Галичину, аби її опанувати, але в Сяноку стріла його вдова Романа і уложила з ним угоду; але з оповідання лїтописи сього не виходить: в Сяноку був просто з'їзд (”снимал ся”).

4) Найдавнїйші документи з сим титулом маємо до тепер з початку 1206 р. (близша дата 24.1.1206) — Fejer III. l c. 31 і 32. Трапляють ся документи й без сього титулу, але розмірно дуже рідко — нпр. Fejer III. 1 с. 82.

5) Іпат. c. 480-1, Лавр. c. 404-5 (осїнь 1205). В хронольоґічних питаннях відсилаю до своєї Хронольоґії Гал.-волин. лїтоп.

6) „оже Ляхове идуть к Володимерю Ольговичемь в помочь” — Лавр. c. 406.

7) На се вказують слова лїтописи: „король же омирив Ляхы” (Лавр. c. 406).

8) Може не без впливу була і та обставина, що він був тїточним братом пок. Володимира галицького. Всеволод був братом жінки Ярослава Осмомисла, котру підтримували бояре в її спорі з чоловіком. Бачимо таким чином боротьбу кандидатур двох свояків старої династиї: Ярослава Всеволодовича і Володимира Ігоревича; обидві родини були замішані в боротьбу бояр з Ярославом Осмомислом.

9) Так представляєть ся історія сих кампанїй 1205-6 рр. з комбінації оповідань Галицької й Суздальської лїтописи (Іпат. c. 480-1, Лавр. c. 405-7). Детайлїчне, докладне оповіданнє Сузд. л. варте повного довіря; оповіданнє Галицької лїтописи, писане, очевидно, багато лїт пізнїйше, вповнї певне щоб так сказати в контурах рисунку, подекуди тратить перспективу, а знову подекуди проминає факти: так другий похід Ольговичів проминено зовсїм, а Романовичі тут тїкають у Володимир аж по тім нїби, як Галичане закликали Ігоревичів. Докладні відомости Суздальської лїтописи не дають місця сумнївам в сїй справі. Так само я не уважаю можливим покладати ся на слова (а властиво — на стилїзацію) Галицької лїтописи, що Кормильчичів закликали в Галич і вони розпочали аґітацію за Ігоревичами аж по першім поході Ольговичів. Дїйсний порядок подїй і хронольоґію дає Суздальська лїтопись, про її хронольоґію див. т. II с. 230 і Хронольоґія c. 8.

10) Нпр. Ждановъ — Pyccкій былевой эпосъ с. 511.

11) Іпат. c. 481-2; контекст („Володимеръ же” — по заклику Лєшка) вказує, по моєму, зовсїм виразно, що дїйсно був плян угорсько-польського походу на Галичину.

12) Галицька лїтопись вправдї каже: ”долгу времени минувшю”, але в дїйсности для „довгого часу” тут нема місця: і тут маємо, очевидно, знову помилку в перспективі. Найпізнїйше, боротьба мiж Володимиром і Романом могла повстати в 1208 р. (дату дає Воскр. л. І c. 116), значить яких два роки по їx посадженню.

13) Іпат. c. 482, Воскр. І c. 116.

14) Про се в прим. 3.

15) Див. прим. 3.

16) Про неї в т. II c. 380.

17) Іпат. c. 482-3, 487, 488.

18) Воскр. І c. 116-7, під 1210 р.: „Ростиславъ Рюриковичъ сЂде въ Галичи, а Романа Игоревича выгнаша; осени тояже выгнаша изъ Галича Ростислава Рюриковича, а Романа Игоревича посадиша съ братомь”. Звістки Воскресенської збірки про галицькі подїї в сїй частинї самостійні, і в иньших разах, де ми можемо їх контролювати, все докладні. Тому хоч Галицька лїтопись зовсїм не знає Ростислава, хоч у Воскресенській бачимо Романа з братом (може Сьвятославом?), а Галицька знає тільки самого Романа аж до походу Бенедикта, але я думаю, що ми мусимо прийняти сї звістки Воскресенської лїтописи, бо відомости Галицької лїтописи зовсїм не так повні, аби ми могли відкидати все, ними не обняте.

19) Пізнїйше бояре признають ся Роману і його брату: „согрЂшихомъ к вамъ” — Іпат. с. 484.

20) Іпат. c. 483.

21) Мабуть Роман з Угорщини подав ся в Сїверщину, а з Польщі прибув туди-ж вигнаний з Володимира Сьвятослав, і туди приїхали галицькі посли.

22) Іпат. c. 483-4.

23) Костомаров (Моноґрафії І. 245), а за ним і Дашкевич (Княженіе Даніила c. 26) припускають, що в словах „числомь 500” маємо пізнїйший додаток, але неправдоподібність такого здогаду виказав я в Примітках до тексту Галицько-волинської лїтописи І (Записки Н. тов. iм. Шевченка VIII): можна припускати побільшеннє, помилку в цифрі, але викидати з тексту сих слів не можна.

Зауважу до річи, що старшу паралєлю до сього факту маємо в учинку Ярослава, коли за повстаннє Новгородцїв против його варязької дружини, він спросив „нарочитая мужы” до себе, „и обльсти ихь и исЂче” (Іпат. c. 98)

24) На се вказують слова Володислава до Перемишлян: „инЂи имЂниє ваше разграбиша” і т. д., як низше (Іпат. c. 485).

25) Іпат. c. 484.

26) Є ще й друга трудність в тім, що нам незвістно, аби у Андрія була донька старша від Белї. Шараневич (Die Hypatios-Chronik c. 43-4) пробував вийти з сеї трудности припускаючи, що була у Андрія старша донька, нам незвістна, котра умерла рано, і лїтописець помішав її з Елїзабетою, що уродила ся по Белї. З того, що лїтописець дає Елїзабетї друге імя „Кінґа” (Кинека), Шараневич дотепно здогадував ся, що та гіпотетична Данилова наречена могла звати ся Кінґою. Але се хоч дотепно, та дуже гіпотетично. У всякім разї зовсїм вірне поясненнє проф. Шараневича, що лїтописне оповіданнє, в виданнях перебите вставкою року 1207, треба розуміти так, що той плян оженити Данида з донькою Андрія тому не прийшов до кінця, на гадку лїтописця, що королївну Елїзабету, призначену нїби Данилови, віддано потім за Людвика, сина ляндґрафа („лонкрабовича”) тірінґського, а се лїтописець знову звязує з історією участи Андрієвого шваґра Екберта, епископа бакберґського, в убивстві короля римського Филипа (1208 р.).

27) Іпат. c. 484-6, пор. 1 Новг. 195, Воскр.117. Про спірні питання звязані з сим епізодом див. прим. 4.

28) Іпат. c. 486-8. Маємо угорську грамоту, що говорить про замір короля іти valida manu in exercitum contra Gubatos — звичайно приймають, зовсїм правдоподібно, що під сим попсованим іменем треба розуміти Галичину (Galatos). Витяг сеї грамоти у Фейера (III. 1. 142), з котрого користано дотепер, має дату 1213 р., але в Codex Arpadianus, де потім видано її в цїлости (I с. 132) вона має вже дату 1214 р. (!). Се одна з тих непевностей, які утрудняють і уставленнє дати смерти Ґертруди і походу Андрія на Галичину. Я досї не стрів грамоти з 1213 р., котра-б згадувала про смерть Ґертруди, тим часом з 1214 р. є їх кілька. В старшій з угорських хронїк Chronikon pictum смерть Ґертруди датована 1212 р. (Hist. Hung. fontes II. 222) — се очевидна похибка. В нїмецьких і чешських хронїках маємо дату 1213 р.: Monumenta Germaniae, Scr. IX c. 592: Ungari facta concussione regni sui et mota seditione maxima Gertrudem reginam in odium Teutonicorum interfecerunt Andrea rege ibidem consistente (cont. Admuntensis); c. 726: Gertrudis regina Ungarie occiditur campestri tentorio 4 Kalendas Octobris, eo quot fratri suo carnali patriarchе aquilegensi uxorem Bantzi procaverat, qui teutonice Prenger vocatur; c. 780 (хрон. св. Рудберта сольногородського): regina Ungarorum, sponso expeditionem contra Ruthenos movente, a comite quodam Petro trucidatur; ще ibid. c. 170, 507, 595, 603. Дати сих хронїк кажуть приймати р. 1213, з рештою і з огляду на галицькі події більш правдоподібний (пор. Хронольоґію c. 12). З істориків нпр. Fessler (Geschichte von Ungarn) i Szalay (Geschichte Ungarns) приймають дату 1214 р., Huber (Geschichte Oesterreichs) — 1213.