Історія України-Руси. Том 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 99

В Київській лїтописи знову стрічаємо останки історичних записок, писаних безперечно сторонниками чернигівських князїв, що своєю тенденцією дуже виразно відріжняють ся від записок київських сторонників 46). Можна б думати, що то писав якийсь чернигівський партизан у Київі, і дїйсно в одній записцї 47) маємо виразну вказівку, що вона писана була на лївім боцї Днїпра („на сей сторонЂ ДнЂпра”), правдоподібно в самім Чернигові 48).

Окрім того з Чернигівщини маємо ще дві визначні памятки. Одна — Паломникъ Данила Мниха, правдоподібно Сїверянина з роду, що подорожував в Палестину на поч. XII в. 49), Друга — Анонїмне слово на перенесеннє мощей Бориса і Глїба, що має характер полїтичного поучення князям (воно й надписуєть ся часом словом „о князьяхъ”) і висловляє той звичайний ідеал суспільности, щоб менші князї корили ся старшим і взагалї оминали усобиць. Поученнє ілюстроване історією князя Давида Сьвятославича, описаного тут ідеалом княжих і взагалї християнських чеснот; ся подробиця, як і деякі поменьші вказують зовсїм певно, що маємо тут чернигівський утвір, і то значно пізнїйший від часів Давида 50). Слово се було дуже популярне, переробляло ся потім і розширяло ся, а інтересне як оден з дуже нечисленних церковних творів на суспільно-полїтичні теми.

Про церковне житє в Чернигівщинї знаємо досить мало. Катедра в Чернигові мусїла бути заснована дуже рано, можливо що й за Володимира, як каже Никон. л. 51), у всякім разї за Мстислава мусїла бути (зовсїм певні згадки про чернигівських епископів маємо з останньої чверти XI в. 52). Але ся катедра нїчим особливим себе не заявляла за всї часи. Перший чернигівський князь Мстислав роспочав будову головної чернигівської сьвятинї — катедральної церкви сьв. Спаса, докінчену вже по його смерти (церква заховала ся в цїлости з тодїшнїх часів). Сьвятослав і його внук Всеволод поставили потрональні монастирі в Київі, але може скорше з вимог доброго тону, обовязкового для київського князя, нїж з побожности, бо в Чернигові подібних патрональних монастирів так як не знаємо. Тут поставив церкву Бориса і Глїба Давид, церкви Благовіщення і св. Михаіла Сьвятослав Всеволодич.

Князї чернигівські взагалї досить визначали ся своєю побожністю, більш або меньш щирою, не тільки фундували церкви, й у себе в Чернигові, й у Київі, а часто постригали ся і в черцї, князї й княгинї, чи перед смертю чи за житя. Згадував я вже, що Давид Сьвятославич славив ся своїми христіянськими чеснотами; згадане слово малює його вповнї сьвятим, прославленим ріжними чудами в момент смертї. Його сестра Предслава і син Сьвятоша постригли ся в чернцї в Київі, і Сьвятоша, з іменем Миколи, тут прославив ся як сьвятий (мощі його й досї лежать в київських печерах), а заразом звістний як любитель книг, подібно як його дід Сьвятослав свого часу; для нього переклав Теодосий Грек посланнє папи Льва В., і в Печерськім монастирі лишила ся по нїм його біблїотека 53). Сьвятим називаєть ся забитий Киянами Ігор Ольгович, що по своїй неудачі на київськім столї постриг ся був теж в чернцї. Постриженнє перед смертю зрештою досить практикувало ся чернигівськими князями. Всеволод Ольгович постриг ся перед смертию в Київі, з іменем Кирила, теж і його син Сьвятослав, що прославляєть ся в Київській лїтописи за свою побожність. Чернигівські синодики згадують іще кількох князїв, пострижених перед смертию в черцї 54).

Та хоч чернигівська династия визначала ся прихильністю до церкви й чернецтва, але монаше житє, здаєть ся, не мало в Чернигівщинї особливого розвою. Цїкаво, що й Предслава Сьвятославна і Сьвятоша, задумавши постригти ся, ідуть в Київ, а не лишають ся в якім чернигівськім монастирі 55). З рештою ми з джерел знаємо тут з сих часів напевно тільки два монастирі — оден коло Чернигова, на Болдиних горах, св. Богородицї, звістний з середини XI в., коли тут перебував Антонїй печерський (теперішнїй Єлецький монастир); другий — Бориса і Глїба, очевидно — при тій поставленій Давидом церкві; Чернигівський монастир св. Ілїї традиція теж зачисляє до передтатарських часів, і се о стільки правдоподібно, що тутешня церква належить до тих часів; новгородський монастир Спаса зачисляють до XII в. на підставі написи, що мала бути знайдена там в минулім віцї, але се, розумієть ся, дуже непевний доказ, бо написи сеї тепер не маємо, а теперішня будова його далеко пізнїйшого часу. О скілько християнство слабо було розповсюднено в масах, особливо в більш глухих частинах Сїверщини, сьвідчать звістки про Вятичів, що були ще поганами in optima forma при кїнцї XI в. і забили тодї проповідника християнства св. Кукшу.

Що до матеріальної культури Сїверщини, то я тут зазначу тільки, що з її території (головно з самого Чернигова) маємо досить значний запас предметів давнього руського артистичного промислу і побуту, і між ними деякі дуже важні і інтересні з ріжних поглядів (нпр. срібні роги з Чорної могили, срібна чарка кн. Володимира Давидовича, з його іменем, т. зв. чернигівська гривна — найінтереснїйший з усіх зьмієвиків, які маємо і т. и.), але оглядати їх осібно від загального огляду староруської технїки й штуки нема по що — вони входять туди як інтеґральна часть, тїсно вяжучи ся з технїкою київською. Згадаю ще, що Чернигівщина дає нам найбогатші звістки про велике (княже) господарство XII в. (в історії війни Олеговичів і Давидовичів) — ми познайомимо ся з сими звістками в своїм місцї.

Примітки

1) Іпат. с. 140-l, 157.

2) Іпат. с. 221-2.

3) Див. с. 122-3.

4) Про звязану з тим сформованнєм справу Посемя я згадаю трохи низше.

5) „Како насъ роздЂлилъ дЂдънашъ Ярославъ — по ДьнЂпръ”, кажуть київські князї — Іпат. с. 426.

6) 1 Нов. 196; судячи з сього лїтописного тексту, Річиця могла бути тут крайнїм чернигівським городом на півночи.

7) Фундаційний привилей Смоленської катедри, Іпат. с. 328, коментарі у Голубовского Исторія Смолен. земли с. 79-82.

8) „Олегь зая СвирЂлескъ (від Рязанцїв), бяше бо и то волость Черниговская'' — Іпат. с. 408; пор. с. 456 ”рЂчи про волости” у чернигівських князїв з рязанськими.

9) Іпат. с. 269.

10) Див. вище с. 135.

11) Іпат. с. 250.

12) Іпат. с. 252.

13) Книга Большого Чертежа вид. Спаского, с. 86.

14) Іпат. с. 406.

15) Див. вище с. 205-7.

16) Іпат. с. 415-6, Лавр. 367-9, 1 Новг. 156-8, для характеристики пізнїйших відносин Сьвятослава до Всеволода — Іпат. 422-3,456-7.

17) Іпат. 464-6, пор. 419.

18) Іпат.с. 446, пор. вище с. 209.

19) Див. вище с. 230.

20) Див. с. 233-5.

21) Нпр. по смерти Сьвятослава Ольговича попробував був засїсти в Чернигові його син Олег, але мусїв уступитись перед стриєм Сьвятославом; Михайло Всеволодич перебив Чернигів у стрия — Олега Ігоревича і воював ся з ним, і т. и.

22) Візьмем нпр. Іпат. 337: „умиравше ся даша Святославу Ольговичу Черниговъ, а Всеволодичю (Святославу) Новгород, а Изяславъ (Давидович) йде в свой Києв”.

23) Іпат. с. 428.

24) Лїтописи (Лавр. 426, Воскр. І с. 133) не називають його батька, але очевидно, що се був Ігоревич.

25) Переповідаючи історію конфлїкту Мономаховичів з чернигівськими князями 1196 р. Никонівська компіляція так парафразує слова Ярослава чернигівського : „якоже и отъ прадЂдъ нашихъ лЂствицею кождо восхожаше на великое княженіе Кіевское, сице же и намъ и вамъ лЂствичнымъ восхоженіемъ кому аще Господь Богъ дасть взыти на княженіе великаго Кіева, ceгo, братіе, не разоряйте!” — II с. 26. Чи термін сей давнїйшої дати, чи вимишлений редактором сеї компіляції XVI в., в кождім разї він добре віддає сей порядок переходу столів і тому був досить прийнятий в новійшій історичній лїтературі.