Історія України-Руси. Том 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 64

Потім Рюрик мав з'їзд з „лукоморськими” Половцями — так звались, очевидно, Половцї поднїпрянські. Він обдарував і заприсяг їх, що не будуть більше нападати, а Контувдїя задоволив, давши йому місто Дверень. Після того Сьвятослав хотїв зробити ще загальний з'їзд з усїма ордами, правобічними і лївобічними, але Бурчевичі (мабуть лївобічна орда) не схотїли їхати в Канїв: бояли ся Чорних Клобуків, бо мали їх невільників у себе, і на тім все розбило ся. Приходило ся знову „стерегти” Київської землї 19).

Молоді князї одначе не дуже симпатизували такій обороннїй полїтицї старших. Коли при кінцї того ж року Чорні Клобуки задумали похід на Половцїв, вони не удали ся до Рюрика, бувши певні, що він однаково їх не пустить, а звернули ся до його сина Ростислава, і той дїйсно, потайки від батька поїхав з ними на Половцїв. Взяв з ними велику здобич в половецьких кочовищах, а вернувши ся „з славою великого”, пустив ся розвозити свої трофеї (сайгати) по свояках. Але Сьвятослав був тою славою дуже невдоволений і закликав Рюрика, аби стеріг Русь від Половцїв, коли „зайняв” їх його син. Рюрик дїйсно прибув і з Сьвятославом вийшов під Василїв. Довго стояли тут князї, але коли вони розійшли ся, Половцї зараз попустошили Убереже і побрали в неволю Торків 20).

Таким чином боротьба з Половцями мала результати дуже непоказні. Почавши ся походами в степ в 60-х і потім 80-х рр., вона вкінцї зійшла на оборону границь. Всяка зачіпка викликала нові напади Половцїв на руські землї, й руським князям приходило ся буквально цїлими місяцями „стерегти руської землї” з військом. Ся потреба примушувала князїв нераз залишати иньші справи; Рюрик нпр., мусїв залишати через се свої походи на Литву 21) він вів боротьбу з нею, правдоподібно, для оборони союзної Турово- пинської землї). Очевидна річ, така практика стереження була дуже тяжка і можлива тільки при загальнім спокою. Правда, сю потребу міг би був задовольнити якийсь постійний і сильний сторожовий полк на пограничу, але до такої орґанїзації князївсько-дружинний режім ще не дійшов.

Що дїяло ся тими останнїми роками на лївім боцї, Київська лїтопись не каже. Маємо тільки під 1191 р. два походи Ольговичів в половецькі степи, обидва щасливі; про половецькі ж напади не маємо звісток.

Як я вже сказав, русько-половецькими справами вичерпував ся зміст полїтичного житя Поднїпровя в сих роках. Иньші полїтичні справи, як ми бачили, мали лише другорядне значіннє. В княжих відносинах було, як порівняти, дуже спокійно; по недавнїй катастрофі се були ясні й затишнї хвилї в Київі — спокій перед новою бурею. Яке б ілюзоричне не було „старійшинство” київського Сьвятослава, все ж він був таким старійшиною, бодай на Українї. Він мав певний престіж і за границями її: візантийський імператор Ісаак Анґел посватав саме перед смертию Сьвятослава його внучку Офимью Глїбовну за „царевича” — може свого сина й наступника Олексїя 22). В добрих відносинах жив Сьвятослав, здаєть ся, і з землею, не так як його батько. Принаймнї лїтопись згадує за всенароднїй пир, споряджений ним з нагоди посьвящення церкви св. Василия, де й Кияне „быша весели” 23).

Примітки

1) Іпат. с. 446.

2) Іпат. с. 450, 455.

3) Іпат. с. 456.

4) Більше в гл. VII.

5) Під сим роком стоїть його смерть в Іпат. л., і в сих роках хронольоґія її досить справна, як видно з дат 1184-5 і 1194 p. i з звісток про західно-европейські подїї 1187-1189 р., так що можна прийняти сей рік безпечно.

6) Іпат. с. 442, 444-8.

7) Іпат. с. 450-1 (1190, осїнь).

8) Іпат. с. 379-81, 383-4, 387, Лавр. 339-342, 344-5, Ніконов. І с. 241.

9) Іпат. с. 408-9, 410, 414-5, 442.

10) С. 105.

11) Іпат. с. 414, 428.

12) Іпат. с. 424-6, Лавр. с. 374-6, Слово о полку Ігоревім VIII

13) Ґеоґрафічний коментар до сього походу у Арістова О землЂ Половецкой с. 223 і далї, про самий похід Іпат. с. 423-438, Лавр. с. 376-9, Слово о полку Ігоревім.

14) Іпат. с. 440.

15) Іпат. с. 440, 444.

16) Лїтопись пише його ріжно: КунтувдЂй (найчастїйше), Кунтугдый, Котувдый.

17) Зима 1090-1 р. по лїтописи. Деталїчно перевірити дат Іпатсьтої лїтописи тут не можна, але, як я вже вгадував, її хронольоґія для сих років взагалї правильна, як видно з дат 1184 і 1194 рр. (дати половецьких походів і смерти Сьвятослава).

18) В лїтописи — 1192 р.

19) Іпат. с. 450-5.

20) Іпат. с. 455-6.

21) Іпат. с. 456.

22) Іпат. с. 457.

23) Іпат. с. 428.

СМЕРТЬ СЬВЯТОСЛАВА, РЮРИК У КИЇВІ; ІНТРИҐА ВСЕВОЛОДА СУЗДАЛЬСЬКОГО; КОНФЛЇКТ РЮРИКА З РОМАНОМ ВОЛИНСЬКИМ І ОЛЬГОВИЧАМИ. РОМАН В ГАЛИЧИНЇ; ПЛЯНИ ОЛЬГОВИЧІВ; ЗМІНИ В ПОЛЇТИЧНІЙ СИТУАЦІЇ. ПОХІД РОМАНА НА КИЇВ; ДРУГИЙ ПОГРОМ КИЇВА, СМЕРТЬ РОМАНА.

1194 р. (25 липня) умер старий Сьвятослав — дуже поважно і побожно, як описує лїтописець, як слїдує патріарху Руської землї 1). Передчуваючи близьку смерть, він казав себе постригти в чернцї й заразом послав по Рюрика, щоб передати йому київський стіл. Нема сумнїву, що наслїдство Рюрика було умовлено вже заздалегідь між ними і всї уважали його певним наступником по Сьвятославу. Київська людність стріла його як свого: „вийшли до нього з хрестами митрополит, всї ігумени, і Кияне всї від малого до великого; Рюрик же війшовши до св. Софії й поклонивши ся св. Спасу й св. Богородицї, сів на столї свого дїда і батька, з славою й честию великою, і утїшила ся вся Руська земля Рюриковим княженнєм, Кияне, і християне і поганї (Чорні Клобуки), бо всїх приймав з любовию до себе, і християн і поганих, не відгоняв нїкого”, як описує прихильний йому лїтописець. Князї також прийняли се як довершений факт і нїхто не протестував против того, що він зайняв стіл по Сьвятославу.

Правда, Всеволод суздальський був старшим, і Ростиславичі, як вони казали, „положили на немь старЂшиньство — вся братья во ВолодимерЂ племени” (всї Мономахові потомки). Але відколи вже його старший брат не показав охоти сидїти в Київі й все передавав його ріжним своякам, Всеволода вже й не брали, очевидно, в рахунок між кандидатами на Київ. І він дїйсно не мав найменьшої охоти йти до Київа, але йдучи слїдами брата, бажав відновити свій вплив на Українї, взяти в свою опіку і Київ, і взагалї українських князїв. Для сього треба було тільки нагоди, а що вона не приходила, що відносини на Українї були дуже згідні, і перехід Рюрика на київський стіл теж не викликав нї з відки протесту, — тож Всеволод постарав ся пересварити князїв, і дїйсно зробив се дуже зручно, так що в результатї викликав нові замішання на Українї, а вони привели до нового зруйновання Київа, як і попереднї, викликані Андрієм 2). Всеволод був ще о стільки зручнїйший від свого попередника, що зробив се самою інтриґою, не жертвуючи своїми силами, і мав приємність бачити, як, руйнували Київ самі пересварені ним українські князї. Се була дорога і вигіднїйша, і певнїйша: практика Андрія показала, що на силу війська не завсїди можна числити.

Сївши в Київі, Рюрик закликав брата Давида з Смоленська — порозуміти ся „про Руську землю” і „о ВолодимерЂ племени”, бо вони собі зістали ся тепер „старійші від усїх в Руській землї” (себто в Київщинї, де Давид володїв Вишгородом).

Давид прибув на весну 1195 р., і почали ся з тої нагоди пири. Насамперед запросив до себе на обід Рюрик Давида до Київа „і були в великій любови й великім веселию”; і Рюрик обдарував його великими дарами. Потім запросив його Ростислав Рюрикович до Білгорода на обід, і тут повторило ся теж саме. По тім Давид приймав Рюрика з дітьми у себе в Вишгородї, в своїй волости. Потім Давид запросив до себе на обід „всї монастирі”, „і був з ними веселий, роздав велику милостиню їм і бідним”. „Потім Давид покликав усїх Чорних Клобуків, і попили ся у нього всї Чорні Клобуки, і обдаривши їх великими дарунками, відправив”. Потім „Кияне почали кликати Давида на пири і показували честь велику й дарували богаті дари”. Давид запросив на пир Киян „и ту бысть с ними в весельи мнозЂ и во любви велици”. Заразом серед сих пирів Рюрик з Давидом „ряди всї покінчили — про Руську землю і про братию свою Володимере племя”. Визначено волости декому з ”Володимерового племени”, між ними, правдоподібно, дано волость і Рюриковому зятеви Роману — Торчеськ, Треполь, Корсунь, Богуслав і Канїв, що відограли слїдом таку важну ролю.