Історія України-Руси. Том 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 6

ВІЙНИ ЯРОСЛАВА З БРЯЧИСЛАВОМ І МСТИСЛАВОМ; ЛИСТВИНСЬКА БИТВА; ПОДЇЛ ВОЛОДИМИРОВОЇ СПАДЩИНИ. ПРИВЕРНЕННЄ ЗАХІДНЇХ ЗЕМЕЛЬ І УЧАСТЬ РУСИ В ПОЛЬСЬКИХ СПРАВАХ. ПІВНІЧНІ ВІЙНИ. ПЕЧЕНЇГИ.

Знищивши Сьвятополка, Ярослав став володарем більшої частини батьківської держави. До нього належала цїла полуднева її частина, українсько-руська, разом з Туровом і Пинськом, але з виїмком західньої окраїни, загарбаної Болеславом, та східньої тмутороканської волости, де сидїв його брат Мстислав. За те належали до Ярослава ще волзькі волости — Ростов і Суздаль, на півночи — його власний Новгород, а може ще й Смоленськ (невідомо коли прилучений до київського комплєксу земель). До збирання решти земель Київської держави, що були ще в руках иньших братів, Ярослав не видно, аби забирав ся зараз; здаєть ся, головно інтересувала його забрана Поляками окраїна, бо він кількома наворотами, коли мав вільні руки, забирав ся її вернути 1). Але йому в тім перебивали конфлїкти з свояками.

Перший такий конфлїкт по лїтописи став ся між Ярославом і його братаничом Брячиславом кн. полоцьким (сином Ізяслава, що вмер 1001 р.). Під 1021 р. лїтописи оповідають, що Брячислав напав на Новгород і забравши багато невільників і здобичи, подав ся назад до Полоцька. Але Ярослав наспів з Київа, незвичайно швидко (за сїм день!), нагнав Брячислава в дорозї і відібрав забране. Сю коротку звістку доповнює записка одної з пізнїйших компіляцій, що Ярослав по тім помирив ся з Брячиславом, відступивши йому Усвяч і Витебськ. Правдоподібно, се були міста полоцькі ж таки, відібрані від Полоцька Новгородцями або останнїми часами або ще давнїйше. Вернувши їх, Ярослав помирив ся вповнї з Брячиславом, і той був його вірним союзником до кінця. Дійсно, про нього більш нїчого потім не чути 2).

Важнїйший конфлїкт вийшов у Ярослава з Мстиславом тмутороканським. Мав він иньший характер. Коли Брячислав дошукав ся, по всякій імовірности, відібраних полоцьких волостей, Мстислав, очевидно, позавидував тієї позиції, яку собі здобув на Руси Ярослав. Се був князь відважний, воєвничий, лицар-вояк, що пригадував свого дїда — Сьвятослава, не як Ярослав. Лїтопись переховала нам його портрет і характеристику — честь, що випадала мало кому з наших князїв. Характеристика — перейнята може з якої піснї про Мстислава, очевидно була зладжена в дружинних кругах, що переховали вдячну память про Мстислава, як про свого героя: „він був кріпкий тїлом, з лиця червоний, з великими очима; був хоробрий в боях, ласкавий, і дуже любив дружину, а майна не жалував, не забороняв нікому їсти й пити” 3). Далека Тмуторокань, відрізана від решти Руси печенїзькими ордами, окружена чужими, переважно малокультурними, і воєвничими народами, була дуже відповідною ареною для такого воєвничого лицаря. Під 1022 р. лїтопись оповідає епізод з його тмутороканських подвигів: Мстислав пішов походом на Касогів (кубанських Черкесів); коли війська зійшли ся, касозький „князь” Редедя запропонував Мстиславу заступити загальну битву своїм поєдинком — боротьбою: хто подолїє, той забере майно і землю свого противника. Мстислав прийняв сю пропозицию, і хоч Редедя був „великъ и силенъ”, Мстислав ударив ним о землю в поєдинку і зарізав його перед касозькими полками, а на память сього поставив церкву в Тмуторокани. Розумієть ся, сей „подвиг” Мстислава лише оден з багатьох анальоґічних, що сотворили його славу; лїтопись переказала його тому, що ся подія була осьпівана славним Бояном в його піснях (як про се виразно говорить автор Слова о полку Ігоревім 4).

Такому князю трудно було зістати ся пасивним сьвідком заходів Ярослава коло збираня земель, і він простягнув і собі руку по батьківську спадщину. 1023/4 р., коли Ярослав пробував у своїх новгородських волостях, де були розрухи з причини неврожаю, Мстислав рушив на Київ з своїми полками і помічними ватагами Хозарів і Касогів. Але Київ зістав ся вірним Ярославу: Мстислава „не прияша Кыяне”. Він не став його підбивати силоміць і задовольнив ся тим, що підбив собі заднїпрянські землї й осїв ся в Чернигові. На другий рік (1024) прибув з Новгорода Ярослав, знову з своїми звичайними помічниками в тяжких обставинах — з ватагою Варягів під проводом ватажка Гакона. Мстислав стрінув його з військом, де головну масу становили Сїверяне. Війська зійшли ся під Листвином, коло Чернигова 5). Мстислав, пустивши в бій своїх Сїверян і зберігши під кінець дружину, завдяки сїй штуцї переміг Ярославове військо. Ярослав мусїв тїкати разом з Гаконом, як каже лїтописне оповіданнє — аж у Новгород, очевидно — щоб збирати нове військо для боротьби.

Оповіданнє про Листвинську битву було теж предметом якоїсь піснї, зладженої, безперечно, в дружинних кругах або бодай з дружинного становища; звідти поетичні подробицї лїтописного оповідання, завдяки її ж, певно, задержалась відомість про сю битву. Лїтопись переказує з неї характеристичну анакдоту, на доказ незвичайної любови свого героя Мстислава до дружини: Мстислав поставив в центрі свого війська сїверянські полки, і на них упав головний натиск Ярославових Варягів: „й трудиша ся Варязи сЂкуще СЂверъ, и по семь наступи Мьстиславъ с дружиною своєю и нача сЂчи Варягы”. Коли по побідї Мстислав оглядав рано боєвище, побачив, що головно полягли його Сїверяне і Ярославові Варяги, й утїшений сказав: як не тїшитись! тут лежить Сїверянин, а тут Варяг, а власна дружина цїла! Ся подробиця, така дика при нашій ідеї держави і така симпатична, тогочасній дружинї, незвичайно виразно характеризує князя-дружинника, для котрого вся вага, всї шанси й інтереси полягають в дружинї 6).

Після сеї битви, полудневі, українсько-руські волости перейшли фактично в руки Мстислава; одначе сей авантурник мав стільки розваги, що вибрав компроміс замість дальшої боротьби з Ярославом для оборони здобутого. Він лишив ся в Чернигові й послав Ярославу пропозицію — подїлити батьківські землї Днїпром: правий бік, з Київом, Мстислав відступав Ярославу як старшому брату, а собі брав лївобічні волости. Ярослав одначе не хотїв здавати ся на ласку брата, правдоподібно — не уважаючи певним набуте з такої ласки. Він, що правда, вислав після сього до Київа своїх намістників, але сам збирав далї війська в Новгородї. Аж по роцї (1026) прийшов він з великим військом до Київа, пактувати з Мстиславом як рівний з рівним. Коло Городка під Київом (на лївім боцї Днїпра — звичайне невтральне місце для князївських дипльоматичннх з'їздів і переговорів) брати з'їхали ся й уложили угоду на тім, що проєктував був Мстислав: лївобічну Україну взяв собі Мстислав, правобічну Ярослав; чи подїлили і північні землї, не знати, але нема нїяких слїдів, щоб Мстислав і звідти взяв собі пайку. Компроміс сей дїйсно завів згоду між Ярославом і Мстиславом: „начаста жити мирно и вь братолюбьи, и преста усобица и мятежь; и бысть тишина, велика в земли Руской” 7).

На сїм союзї двох головних володарів східньої Европи остала ся її полїтична система в дальших десяти лїтах, аж до смерти Мстислава. Відносини їх, дїйсно, уложили ся о стільки щиро по сїй угодї, що вони собі обопільно помагали в сферах інтересів того чи другого. В пізнїйшім збірнику під 1029 р. маємо звістку, котрій не можна нїчого закинути що до правдоподібности, що Ярослав того року ходив походом на Ясів (Осетинів) „й взять ихъ” 8). Сей похід міг мати значіннє тільки для Мстислава, і Ярослав, очевидно, ходив на Кавказ, помагаючи Мстиславу. З другого боку Мстислав помагав Ярославу в його головнім плянї — вернути собі західнї землї, забрані Поляками.

Як я вже згадував, сї забрані Поляками західнї землї від початку не давали спокою Ярославу. Покінчивши справу з Брячиславом, 1022 р., ще за житя Болеслава Хороброго, Ярослав вибрав ся був походом на Польщу („приде кь Берестью”), але не відомо, чи осягнув тим які результати. Боротьба з Мстиславом потім відвернула його увагу. Тим часом обставини в Польщі змінили ся: Болеслав умер (1025), передавши свій стіл синови Мєшку, але між синами його розпочала ся боротьба, зовсїм як на Руси по смерти Володимира. Оден з Болеславичів — Отон (а може й ще котрі) перебував якийсь час на Руси, шукаючи, мабуть, тут помочи 9). На Мєшка з усїх боків підняли ся вороги, і в кінцї він упав в сїй боротьбі († 1034). Все се улекшило Ярославу його пляни привернення західніх земель. По всякій імовірности він виступав по сторонї Мєшкових братів, що з другого боку мали зa собою Нїмеччину; пригадаймо, що вже раз Ярослав був союзником нїмецького цїсаря проти Польщі. З рештою зістаєть ся невідомим, до якої міри Ярослав брав участь в самих польських справах, по за заходами коло прилучення утрачених земель, але слова нашої лїтописи (одинокого джерела в сїй справі), що 1031 р. Ярослав з братом повоювали „Лядьскую землю”, натякають, що його походи не обмежали ся самими спірними землями 10).